4 ВИДИ ЖИРАФІВ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Жирафи є одними із найпомітніших мешканців африканських саван. Ці ґрацильні істоти вирізняються своїми довгими шиями і не менш довгими ногами. А їх мережевне забарвлення працює, наче камуфляж, маскуючи тварин на тлі крислатих акацій і пожухлих трав. Увагу дослідників завжди привертали ці неймовірні тварини, які стали іконічними у теорії еволюції. Проте, вчені дуже тривалий час вважали, що насправді існує один єдиний вид жирафів – Жирафа звичайна (Giraffa camelopardalis (Linnaeus, 1758). Однак сучасні молекулярні дослідження поставили цю ідею під сумнів всередині минулого десятиліття, а от цими днями стало остаточно відомо, що жирафів аж 4 види!

За останнє століття вчені запропонували декілька різних класифікацій для жирафів, однак, врешті, усі зійшлися на думці, що усі вони представляють собою один дуже мінливий вид. Ба, більше – вид, який включає аж дев’ять підвидів! Тут слід зазначити, що деякі вчені раніше виокремлювали ще 2 підвиди, – разом 11. Однак, дослідження різних підвидів жирафів за ґенетичними маркерами здійснене у 2016-му році поставило під сумнів таку візію, стверджуючи, що жирафів насправді 4 різні види (дослідження тут). Багато таксономістів не прийняли результатів молекулярних досліджень, мотивуючи це тим, що мовляв, ґенетична концепція виду є далеко невсеохопною і не враховує ні морфології, ні екології, а ні стетевого добору у популяціях. Критики невгавали, наполягаючи на недосконалості статистичних методів і аналізу лише деклькох мітохондрієвих та ядрових ґенів, які є нейтральними щодо природного добору. Таким чином, статус кво одного виду жирафів із дев’ятьма підвидами зберігся досі.

Вирішення цього питання стало можливим із розшифруванням повних ґеномів жирафів з усіх дев’яти “підвидів” (дослідження тут). І, як і очікувалось, дива не трапилось – усі жирафи розподілені між чотирма добре розмежованими кластерами, які і є тими самими чотирма видами. Таким чином, сучасні жирафи представлені двома південними видами: Жирафою південною (Giraffa giraffa (Boddaert, 1785) та Жирафою масайською (Giraffa tippelskirchi Matschie, 1898), а також двома північними видами: Жирафою звичайною (Giraffa camelopardalis (Linnaeus, 1758) і Жирафою мережаною (Giraffa reticulata de Winton, 1899). Цікаво, що у Жирафи звичайної є три окремі генетичні лінії, які запропоновні у ранзі підвидів. У Жирафи масайської і Жирафи південної таких ліній виявлено по дві. А от у Жирафи мережаної – лише одна.

Дослідники встановили, що розходження чотирьох еволюційних гілок жирафів відбулось у проміжку часу 230-370 тисяч років тому і продовжується по нині. Фактично вчені виявили, що між кожною із цих ліній існує репродуктивний бар’єр, що не дозволяє їм схрещуватись між собою. Навіть підвиди, розмежовані географічно, вкрай рідко гібридизуються одні з іншими.

Ствердженя видової самостійності еволюційних гілок жирафів розкрило іншу, вельми серйозну проблему – вимирання окремих популяцій і цілих підвидів. Найчисельнішими на сьогодні є південні види: Жирафа південна, яка налічує приблизно 45 тис. особин, і Жирафа масайська – близько 34 тис. особин. А от із північними видами ситуація значно гірша. Для Жирафи звичайної налічують приблизно 3 тисячі особин, а Жирафи мережаної – 8,6 тисяч особин. Найгірша систуація із західноафриканським підвидом Жирафи звичайної, якого у дикій природі залишилось менше 400 особин, які проживають декількома ізольованими популяціями у Ніґері. Фактично, молекулярна філоґенетика дала ключ для цілком нової оцінки природоохоронного статусу жирафів і до розуміння їх вразливості.