ОСТАННІЙ МАМУТ

Андрій М. ЗАМОРОКА

У часі останнього зледеніння, безмежні терени холодних тундрових степів від Іберії до Апалацьких Гір заселяли велетенські волохаті мамути. Їхні стада випасались на безлісих рівнинах, щовесни міґруючи з півдня на північ, а восени назад. Ця, фактично, ідилічна історія добігла свого трагічного кінця, коли клімат різко потеплішав, рівнини поросли лісами, а володарем у нових умовах стала людина. Мамути вимерли…

Музейна реконструкція мамута найвеличнішого. Джерело ілюстрації: https://stmed.net

Вимирання мамутів найвеличніших розпочалось близько 13-12 тисячоліть тому на Європейському континенті і у дуже скорім часі – близько 10000 років тому завершилось у Берінґії – нині затопленому океаном суходолі між Камчаткою і Аляскою. Висловлюється багато думок, щодо причин вимирання мамутів, та одна є найочевиднішою – це драматичні зміни клімату на Землі, що супроводжувались дуже різким потеплінням. Однак, не усі мамути вимерли з кінцем льодовикового часу, вони продовжували існувати на двох невеликих островах: Вранґеля та Святого Павла.

Популяція мамутів на острові Святого Петра цілковито вимерла 5,6 тисячоліть тому, а на острові Вранґеля – 3,7. Arppe and al., 2019

Вимирання мамутів на острові Вранґеля відбулось настільки раптово і швидко, що вчені зацікавились цими непересічними подіями. На континенті вимирання розтяглось на кілька тисячоліть і супроводжувалось значними змінами оселищ мамутів і, звичайно, не без участі прадавніх мисливців… Зразки, вивчені з території села Межиріч (Черкаська область) віком близько 15 тисячоліть, свідчать, що ізотопний склад залишків мамутів дуже сильно змінився незадовго до їх вимирання. Одним із індикаторів передвимирання мамутів є різке зниження вмісту ізотопу нітроґен-15 (¹⁵N ). І так по всій Євразії та на Алясці. Це означає лише одне – відбулись радикальні зміни в раціоні цих тварин, які згодом і призвели до вимирання. Однак, у залишках мамутів на острові Вранґеля до їх цілковитого вимирання ізотопний склад зубів і кісток залишався незмінним. Тобто, причини вимирання останніх мамутів були іншими, а ніж на материку…

Печерний малюнок мамута найвеличнішого віком понад 10 тисячольть. Джерело ілюстрації: https://www.sfu.ca

Прискіпливі ґенетичні дослідження як мітохондрієвої ДНК, так і ядрової ДНК показали, що популяція мамутів острова Вранґеня занала 10-кратного зменшення ефективного розміру через імбридинґ, а чисельність стада була в межах 300-1000 голів. Окрім того у популяції накопичились згубні мутації. У порівнянні із 40-тисячолітніми зразками сибірських мамутів, у вранґелівських виявлено численні делеції (випадіння окремих основ у послідовностях ДНК – ред.), нонсенс-мутації (мутації, що зупиняють синтез білка – ред.) та ретроґени (обернено переписані ґени з РНК на ДНК – ред.), які, хоча й не були смертельними, проте однозначно знижували шанси популяції на виживання. Цікаво, що більшість делецій у мамутових ґеномах приурочені до ґенів, що відповідають за метаболічні шляхи. Тобто, вранґелівські мамути значно відрізнялись за обмінними процесами від вимерлих раніше сибірських популяцій…

Попри те, що змін у раціоні мамутів на острові Вранґеля не було, мутації, накопичені ними, – не критичні, а людський чинник був відсутній (єдина стоянка мисливців за гусьми та тюленями датована кількома стами років пізніше), їх вимирання мало блискавичний вигляд. Вчені припускають, що причиною стали аномальні погодні умови, які ймовірно призвели до обледеніння острова. За таких умов уся популяція мамутів вимерла всього за кілька місяців із голоду, оскільки тварини не змогли дістатись до трави і лишиайників під льодовим покривом…