#27 ПУСТЕЛЯ ОЛЕШКІВСЬКІ ПІСКИ – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ

Андрій М. ЗАМОРОКА

25-й річниці незалежності України присвячується

[Херсонська область]

Століття зо два тому, у прадавній дельті Дніпра, де нині розкинулась єдина європейська пустеля, шумів у срібних хвилях ковилового степу вітер, зачудовано переглядалися сайгаки, а у предковічних байракових дібровах водилось вдосталь звірини. Та водночассі на благодатні землі прийшли колоністи… Їх ковані залізом рала вгризались у степову дернину, гартовані сокири викрешували тріски із пралісів, а срібний ковиловий океан захлинувся у незліченних отарах овець… Так, у горні людської цивілізації народжувалась перша європейська пустеля – Олешківські Піски…

Відкриті вітрам піщані масиви або, як їх ще називають, арени протяглись вервецею вздовж лівобережжя Дніпра між Кінбурнською косою і Новою Каховкою. Гнані холодними східними вітрами, сипкі і рухливі кучугури-дюни є мовчазними свідками людської недбалості, нагадуючи нам про крихкість екологічного балансу. Єдина європейська пустеля є результатом людської діяльності…

Нижньодніпровські арени утворились у прадавній дельті Дніпра понад 100 тисячоліть тому. Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Дніпровські арени формувались впродовж десятків тисяч років завдяки невпинному намиванню ріні та піску прадавнім Дніпром. Припускається, що приблизно 100-120 тисячоліть тому, у рисько-вюрмському міжльодовиків’ї, на теренах між теперішніми Дніпровсько-Бузьким лиманом та Кримом, існувала широка заболочена дельта Дніпра, розітнена на окремі долі чисельними рукавами ріки. Впродовж того інтерґляціалу, дельта наповнилась річковими відкладами. Із настанням останнього – Вюрмського зледеніння (100-11 тисячоліть тому), рівень океану, а відтак і Чорного моря, різко знизилися, оголивши чорноморський шельф. Прадавній Дніпро проклав собі шлях до моря кількома рукавами вздовж миколаївського глибинного ґеологічного розколу, а колишня його дельта осушилася. Коли рівень моря відновився після танення льодовиків (11-10 тисячоліть тому), і утворився Дніпровсько-Бузький лиман, дніпровські арени – колишня дельта, – опинилися значно вище від русла ріки, вимитого і поглибленого водами у льодовиковий час.

Вервиця оголених нижньодніпровських арен, які утворюють єдину у Європі пустелю Олешківські піски (орієнтація на південь). Джерело ілюстрації: Google Earth

Сьогодні існує 7 великих пустельних дніпровських арен: Каховська, Козачелагерська, Олешківська, Збур’ївська та Іванівська. Східніше від них знаходиться Чалбаська арена, і ще один масив розташований на Кінбурнському півострові. Вони не утворюють єдиного масиву, а розмежовані вузькими вологими пониззями, які є слідами річкових рукавів у прадавній дельті Дніпра. Загальна протяжність Олешківських пісків становить 150 кілометрів, а площа перевищує 1600 квадратних кілометрів.

Опустелення було спричинене непродуманим людським господарюванням. Джерело ілюстрації: http://discoverkherson.com.ua

Первісно, сучасне пониззя Дніпра було вкритим байраковими дібровами, а більш сухі ділянки – степом. Із початком активної колонізації півдня України у XVIII-XIX століттях, поселенці використовували ліси для будівництва і опалення жител, а довколишні степи були перетворені на ріллю та пасовища. Однак, степи пониззя Дніпра є псамофільними (піщаними), де шар ґрунту – малопотужний, то ж активне сільське господарство, а особливо вівчарство, призвели до початку вітрової ерозії. Сильні вітри за сухої погоди видували ґрунт і пісок у місцях де не було рослинного покриву. Перші ознаки опустелення з’явилися ще у ХІХ столітті, проте, широкого масштабу набули у ХХ віці, разом із програмою освоєння цілини. Саме у ті далекі часи Олешківські пустелі швидко розросталися і загрожували зімкнутися, вкривши барханами, якщо не всі, то значні терени півдня України. Щоб зупинити їх наступ, оголені Дніпровські арени довкола заліснили тисячами гектарів сосни. Це зупинило опустелення, але відновлення степу у пустелі так і не трапилось, заразом як і не виріс там ліс…

Типовим ландшафтом Олешківських пісків є мозаїчне чергування непорослих рослинністю дюн, псамофітних степів, боліт і чагарників. Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Обсадження по периметру нижньодніпровських арен сосновими лісами зупинило їх розростання, проте у їх внутрішніх частинах постійно відбуваються дефляційні та демутаційні процеси. У першому випадку вітер постійно видуває і переносить пісок, утворюючи нові кучугури, а у другому випадку – кучугури перестають рухатись і заростають рослинами. Ці процеси відбуваються періодично і з різною інтенсивністю – в одні роки утворення і рух кучугурів посилюється, а в інші – ослаблюється і вони заростають трав’янистою і чагарниковою рослинністю. Слід зазначити, що найбільш інтенсивне утворення кучугур відбувається у холодну пору року, тоді як у теплу – спостерігається активна експансія рослин.

На незакріплених кучугурах зростає Куничник наземний (Calamagrostis epigeios (L.) Roth.). Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Утворення сучасної Олешківської пустелі відбувалось у кілька стадій, розпочинаючи із активного випасу овець. Первісний псамофільний степ утворював щільні дернини, які скріплювали тонкий шар ґрунту і піску, оберігаючи його від вітру. Вівці у буквальному розумінні до коріння вигризали степові злаки, оголюючи ґрунт. Згодом, на оголених ділянках поселялись більш стійкі до випасання рослини, однак, вони не утворювали дернин і ґрунт руйнувався під дією вітру. Далі дефляційні процеси тільки посилювались – дернові злаки і різнотрав’я на оголених пісках поступались розрідженим куртинам кореневищних злаків, а ті, у свою чергу, зникали під наступом кучугур-дюн.

Житняк гребенястий (Agropyron pectiniforme Roem. & Schult.) - один із піонерних видів-колоністів на дюнах. Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Олешківські піски рухаються із півночі на південь. У північній частині кучугури, здебільшого закріплені і порослі рослинністю, а у південній – вони постійно рухаються, дійсно, нагадуючи піщані пустелі Азії чи Африки. Там, де пісок уповільнює свій рух, бактерії, водорості, лишайники і рослини активно колонізують дюни. На початках відновлення рослинного покриву, голі піски заселяють колонії ціанобактерій, які розплоджуються у краплинах конденсату. Вони утворюють біоплівки, склеюючи піщинки докупи. У цих біоплівках зразу ж поселяються одноклітинні водорості, розповсюджуючись на поверхні піску у вигляді кірки. Посушливі умови пустелі є малопридатними для бурхливого розмноження бактерій і водоростей, тому тут виживають лише ті, які здатні впадати у анабіоз, очікуючи на черговий дощ чи росу. Кірки колонізуються лишайниками і мохами, причому мохи займають більш вологі пониззя, а лишайники – більш сухі вершини і схили кучугурів.

На аренах повсюдно зростає Зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus (Gruner) Klásk.). Джерело ілюстрації: http://flora-don.sfedu.ru

Згодом, на підготовленому мікроорґанізмами, лишайниками і мохами субстраті оселяються перші однорічні злаки – житняки, до яких, з часом, домішуються уже багаторічні карликові чагарнички зіноваті дніпровської. Зіновать глибоко проникає у дюни своїми коренями, закріплюючи пісок, і утворює придатні умови для її подальшої колонізації багаторічними дерниновими травами. У кінцевому результаті утворюється вторинний полиновий степ.

Ендеміком нижньодніпровських арен є Сліпак піщаний (Spalax arenarius Reshetnik, 1939). Джерело ілюстрації: http://eco.ks.ua

Розповідь про Олешківські піски буде далеко неповною, якщо не згадати про двох неймовірних і, загалом, унікальних тварин, які замешкують єдину європейську пустелю. Першим є Сліпак піщаний (Spalax arenarius (Reshetnik, 1939) – ендемічний вид, увесь ареал якого охоплює лише нижньодніпровські арени. А другий вид – це Кандибка пустельна (Stylodipus telum Lichtenstein, 1823) – центральноазійський вид, єдина європейська популяція якого збереглась лише на нижньодніпровських аренах. Парадоксально, одначе, спричинене людьми опустелення дало шанс на виживання цим обидвом видам звірів, оскільки вони вимерли там, де степи розорані і перетворені на сільськогосподарські угіддя…

Кандибка пустельна або ємуранчик (Stylodipus telum Lichtenstein, 1823) - один із раритетів Олешківських пісків. Джерело ілюстрації: https://uk.wikipedia.org

Цікавим є процес утворення водяних лінз під кучугурами і підтримка водного балансу реґіону. Виявляється піщаний покрив здатен всмоктувати із повітря вологу і утримувати її порах-капілярах. Капілярна вода у дюнах здатна переміщуватись вниз до водоносного горизонту, поповнючи його запаси. Гідрологічні дослідження показують, що нижньодніпровські арени щорічно акумулюють до 150-170 мільйонів кубічних метрів води! Це ще одна, вкрай важлива, роль Олешківської пустелі у екологічному балансі терену.

У видолинках, між кучугурами, де достатньо вологи, зростають гайки із Берези дніпровської (Betula borysthenica Klokov). Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Нижньодніпровські арени частково охороняються у Чономорському біосферному заповіднику, Національному природному парку “Олешківські Піски”, Регіональному ландшафтному парку “Кінбурнська Коса” та низці заказників і пам’яток природи. Однак площі, які знаходяться під охороною є значно меншими, ніж самі арени. Заповідні території здебільшого фораґментовані і не утворюють єдиного масиву, тому комплексна охорона нижньодніпровських арен, наразі, є малоефективною. Існує нагальна потреба розширення заповідних територій у цьому реґіоні, що забезпечить як підтримку екологічного балансу, так і сталий розвиток цілого реґіону.

На окраїнах пустелі, які не були розораними, вітер все ще жене степом хвилі ковилого моря. Джерело ілюстрації: http://nppop.gov.ua

Олешківські піски зовсім не схожі на типові, так звані, зональні пустелі із найближчих до нас теренів Азії, адже на півдні України випадає 300-350 міліметрів опадів у рік. Це занадто багато для існування пустель, тому Олешківські піски є напівпустелею, правильніше сказати несправжньою напівпустелею, яка існує лише завдяки потужним покладам пісків і активній вітровій ерозії. Її непересічною особливістю є просторова мозаїчність – тут, дуже часто поєднуються рухомі і сипкі піщані кучугури-дюни із фраґментами псамофільного степу, який чергується із невеликими болотами, чагарниками і вторинним степом. Зрештою, усе тут дуже незвичне, варте уваги і всесторонньої охорони.

Попередня стаття циклу 100 природних чудес України: #26 Озеро Синевир. Наступна стаття – #28 Червоногород.

Перелік: 100 природних чудес України.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

4 Comments

  1. Січень 23, 2017
    Reply

    Доволі захоплива коротка розповідь.

    • Січень 24, 2017
      Reply

      Дякую! Насправді, дуже коротка…

Написати відповідь до ТРЕТІЙ ДЕСЯТОК 100-та ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ. МАРАФОН ДО 25-Ї РІЧНИЦІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ. – Станіславівський Натураліст Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 3 = 4