#25 БУЛГАНАЦЬКІ ГРЯЗЬОВІ ВУЛКАНИ – 100 ПРИРОДНИХ ЧУДЕС УКРАЇНИ

Андрій М. ЗАМОРОКА

25-й річниці незалежності України присвячується

[АР Крим]

Булганацькі вулкани – це добірне товариство відомих вчених і академіків. У кожному із тутешніх вулканів увіковічене видатне ім’я: тут і Володимир Вернадський, і Микола Андрусов, і Олексій Павлов, і Володимир Обручев, і Герман Абіх… І хоча бруд, який вивергають Булганацькі грязьові вулкани, може здатися, не надто достойним імен великих вчених, однак, саме він приховує знання про глибини надр України.

На сході Керченського півострова, практично, на самінькому узбережжі Азовського моря, розташована справжня природна дивовижа – Булганацькі грязьові вулкани. Свою назву вулкани отримали від розташованого поруч села Булганак, у 1948-му році перейменованого радянською владою у Бондаренкове. Із татарської слово “булганак” означає “каламутний”, “мулистий”, “багнистий”, що цілковито відповідає тутешньому ландшафту.

Булганацькі грязьові вулкани знаходяться на вершині пагорба, у давньому кратері діаметром понад кілометр, і завглибшки до 30-ти метрів. Природньо, грязьові вулкани приурочені до складок гірських порід, які мають вигляд параболи і називаються антикліналями. Власне, пагірб, на якому знаходяться вулкани, і є антикліналлю, так званою, булганацькою антикліналлю, через центр якої, у глибину надр, пролягає великий ґеологічний розкол. Сюди потрапляють ґрунтові та міжпластові води, які змішуються із нафтою і природним газом, і під тиском вириваються на поверхню, захоплюючи із собою уламки порід і глини.

На булганацькій антикліналі знаходиться 10 грязьових вулканів, які складають три основні центри вивержень. Основний осередок грязе-вулканічної діяльності приурочений до давнього кратеру, де розташовані 8 вулканів: у його північній частині – вулкани Андрусова, Вернадського, Абіха, Павлова і Тищенка, а у південній – Обручева. Більшість виверженого ними рідкого бруду стікає у Центральне озеро, яке, до слова, також є грязьовим вулканом. Воно безнастанно клекоче і булькає, багатьма великими і малими осередками, бурхливо вивільняючи рідкий бруд і газ. За три десятки метрів на схід, окремішньо стоїть грязьовий вулкан Ольденбурзького, а кілометром західніше від кратеру, діють вулкани Трубецького і Шилова.

Найбільшим у булганацькій групі є грязьовий вулкан Андрусова. Він має вигляд зрізаного конусу, на верхівці якого знаходиться кратер, що у перетині сягає 15 метрів. Вулкан Андрусова підноситься над довколишнім тереном на 7 метрів, а діаметр його основи складає близько 300-т метрів. Бруд активно вивергається не лише із центрального кратеру, а й із кількох невеличких бічних жерл, розташованих на схилах вулкану. Найбільше із бокових жерл отримало власну окремішню назву – Конус Абіха. Із центрального кратеру вулкану Андрусова вивергається розріджений бруд і ропа, а із бокових, – окрім згаданого, також вивергаються гази, нафтопродукти і уламки дрібних порід.

Цікава річ – кожен із вулканів вивергає бруд різний за своїм мінеральним складом. Вчені-ґеологи вважають, що це зумовлено різною глибиною “коренів” грязьових вулканів. Тобто, тріщини ґеологічного розколу є нерівноцінними за своєю глибиною, а відповідно із різних пластів вивергаються різні мінерали. У вулканічних брекчіях – грязьових викидах, наявні мінерали важких металів: плюмбуму, стибію, купруму, цинку і феруму, окрім того тут присутні мінерали із радіоактивними елементами, наприклад, стронцієм, цезієм, лантаном та ураном. Із розколів і тріщин активно просочується радіоактивний газ радон.

“Корені” великих вулканів, як от Андрусова, сягають пластів олігоценового часу (33-23 мільйоноліть тому). Звідси грязьові вулкани виносять переважно глини, а уламки гірських порід – пісковики, вапняки, мерґелі, алевроліти та різноманітні конкреції – мають більш молодий вік, й датуються міоценом (23-5 мільйоноліття до нашого часу) та пліоценом (5-2,8 мільйоноліття до нині).

Активність Булганацьких грязьових вулканів, порівняно, є незначною – у їхніх кратерах постійно щось булькає і клекоче, часом, витікають потоки бруду. Однак, потужних вивержень, тут, не спостерігалось, майже, століття. Останній період високої активності Булганацьких грязьових вулканів припадає на 1926-й рік, коли із надр вирвались тисячі кубометрів рідкого бруду і уламків порід. У цей період, активні виверження спостерігались і в інших грязьових вулканів Керченського півострова, зокрема і у Джау-Тепе, про який ми говорили раніше. Дещо менше виверження Булганацьких грязьових вулканів відбулось у 1986-му році…

Булганацькі грязьові вулкани є ґеологічною пам’яткою природи місцевого значення, затвердженою у 2006-му році рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим. У 2015-му році кримська окупаційна адміністрація, попри те, що понизила у статусі інші природно-заповідні об’єкти (наприклад, Джау-Тепе), заповідний режим Булганацьких грязьових вулканів залишила незмінним. У майбутньому, після деокупації Криму, мус буде відновити національний природний парк “Караларський Степ“, до котрого приєднати розрізнені природні заповідні об’єкти, розкидані по Керченському півострові.

Попередня стаття циклу 100 природних чудес України: #24 Мармароський кристалічний щит. Наступна стаття – #26 Озеро Синевир.

Перелік: 100 природних чудес України.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+ та Livejournal