ГУСІНЬ ЩО ІМІТУЄ ЗМІЮ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Закон джунґлів – виживає найсильніший, працює далеко не завжди. Світ сповнений міріадами істот, які не можуть себе захистити. То що ж тоді чинити? Відповідь проста – хитрувати! Хитрувати усіма можливими способами: вдавати із себе сильнішого і більшого, ніж ти є насправді, навчитись маскуватись і причаюватись, видавати себе за когось іншого… Усі ці способи надурити потенційного хижака описуються науковим терміном мімікрія, яка є предметом прискіпливого вивчення еволюції, а заразом і її неспростовним доказом.

Найпоширенішим способом мімікрії є камуфляж – якщо ти зливаєшся зі своїм оточенням, то у хижака менше шансів тебе помітити і з’їсти. Так мімікрують зебри, жирафи, косулі, куріпки, дрохви, паличники, метелики, жуки і безліч інших тварин. Така мімікрія притаманна і для хижаків, наприклад тигрів, гепардів, ягуарів, білих ведмедів, полярних сов та інших. Але суть її інша – підкрастись до жертви непомітним. Ще один ефективний спосіб мімікрії – прикинутись листочком, гілочкою і навіть пташиним послідом. Окрім пасивної мімікрії є ще й активна, яка полягає у імітації отруйних тварин, причому цим займаються як неотруйні, так власне й отруйні. Наприклад, беззбройні мухи-дзюрчалки, здебільшого імітують ос або бджіл, котрі мають жало і можуть вжалити необачного птаха при спробі їх з’їсти. Навчений гірким досвідом птах усіляко уникатиме смугастих комах – і ос, і мух, і навіть жуків… А чи помічали ви, що практично усі оси мають подібне забарвлення із чергуванням жовтих та чорних смуг? Це, так звана, групова обо мюллерівська мімікрія, коли різні види отруйних тварин набувають подібного забарвлення, при цьому усі вони отримують вигоду – захист від хижака.

А уявіть собі, що беззахисна істота імітує хижака хижака! Ось це уже вищий пілотаж імітації, який трапляється доволі рідко у природі. Саме про такий спосіб мімікрії хочу вам розповісти кілька слів. З-поміж численних метеликів, що населяють нашу чудесну планету, є група видів, яку називають Сфінксами або ж Бражниками (Sphingidae Latreille, 1802). Ці нічні метелики розповсюджені і в Україні, як і по усій Землі, хіба, окрім Арктики і Антарктики. Саме їх, через незнання, найчастіше плутають із мацьонькими пташками колібрі… Сфінкси відомі не тільки тим, що є чудовими літунами і часом міґрують на тисячі кілометрів з одного континенту на інший, але й вражають формою і забарвленням своїх гусеней.

Гусені європейських видів є доволі скромними – вони часто-густо яскраво кольоровані, мають темні плями, смуги чи вічка, іноді мають “роги” чи довгі “хвости” та й усе. Тоді як їхні тропічні родичі – це феєрія форм і барв. Виявляється, що декотрі з них еволюціонували у керунку мімікрії надеревних змій! Але для чого це їм? Однозначно, імітація гусінню змії є ефективним захистом від птахів, які живляться комахами та їх личинками. Комахоїдний птах не нападатиме на змію з двох причин: по-перше, то не є його їжа, а по-друге, він сам може стати жертвою плазуна…

Але ж яким чином могла виникти така незвична мімікрія? Важко собі уявити, що це результат сліпої еволюції, радше – розумний задум, акт творіння… Для необізнаної людини так воно і є, однак, для того хто, розуміє ґенетичні та еволюційні процеси, то не є якоюсь загадкою чи таємницею. Насправді відповідь на поверхні – для усіх видів Сфінксів притаманні ґени, які зумовлюють смуги, плями і вічка у гусені. Але ж чому тоді у Європі гусені Сфінксів не імітують змій, а у Панамі чи Еквадорі – імітують? Усе просто, на більшій частині Європи відсутні надеревні птахоїдні змії, тому захист у вигляді мімікрії змій для нашого континенту є неефективним. Природний добір зберіг лише ті форми, які мають попереджувальне сиґнальне або маскувальне забарвлення… У тропічних лісах же усе навпаки – безліч видів змій, які вичікують у засідці необачну пташку, тому остерігатися змій чи того, хто на них схожий – справа життя і смерті у її буквальному розумінні.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+, Вконтакті та Livejournal