ЧОТИРИНОГА ЗМІЯ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Змії викликають неоднозначні відчуття у більшості людей: вони одночасно і лякають, і зачаровують своєю загадковістю. Однак, є люди, для яких вивчення змій, – сенс життя. Їх захоплює розмаїття, спосіб життя, полювання та еволюція змій. Подібність змій до ящірок вказує на спільного предка, від якого обидві групи еволюціонували. А чисельні варіації видів ящірок із вкороченими ногами та й взагалі без ніг, вселяла вченим впевненість у близьких родинних зв’язках між зміями та ящірками. Проте, відсутність палеонтологічних даних, які були б підтвердженням спільного походження обох груп цих тварин, завше залишала простір для теоретизування. Знахідка скам’янілої чотириногої змії стала переломним моментом у візіях про час і місце виникнення змій.

Ця чудова історія відкриття чотириногої змії розпочалось з того, що доктор Давід Мертіл вирішив звозити своїх студентів у славний Музей Зольнхофену у Німеччині. Саме там, на теренах Зольнхофену, були зроблені відомі на весь світ палеонтологічні знахідки Археоптерикса літографічного та Дарвініуса месельського. Де іще, як не тут, майбутні фахівці можуть відчути повноту атмосфери еволюції і безпосередньо торкнутися до древніх витоків життя? У музеї саме презентували ґрандіозну виставку скам’янілостей крейдового періоду з усього світу. І який же був подив доктора Мертіла, коли, з-поміж інших експонатів, він побачив відбиток змії із чотирма ногами! Це був успіх, адже скам’янілість довго пролежала у фондах музею ніким незатребувана, і тут, цілком випадково, потрапляє у вічі зацікавленому фахівцю…

Скам’янілість була знайдена наприкінці ХХ століття у крейдових покладах Бразилії, віком 120 мільйоноліть. Це був дуже добре збережений експонат, із повним скелетом, відбитками м’яких тварин і навіть залишками їжі у кишківнику. Разом із багатьма іншими скам’янілостями з тих теренів, чотриринога змія втрапила спершу до приватної колекції, а згодом до музею. Отримавши свій інвентаризаційний номер, ніким не зауважена знахідка, вона чекала свого часу, аби прогриміти сенсацією на увесь світ. А після свого незвичайного відкриття, чи то пак перевідкриття, новий вид отримав назву Чотириніг в’юнкий (Tetrapodophis amplectus Martill, Tischlinger et Longrich, 2015), що у цілковитій мірі описує особливості будови скелету тварини. Сьогодні чотиринога змія зайняла почесне місце з-поміж “проміжних ланок”, які ілюструють тривалий процес еволюції.

Факт того, що це змія, а не ящірка, є беззаперечним і ґрунтується на низці особливостей будови скелету. Перш за все, то є будова черепу із гнучкими з’єднаннями нижньої щелепи – кістки можуть розходитися при заковтуванні великої здобичі. Відтак, гострі і загнуті назад зуби. Окрім того, форма тіла видовжена, змієподібна, і власне, основна довжина припадає саме на тіло, а не на хвіст, що добре видно із розміщення поясу задніх кінцівок. Загалом, тіло Чотиринога в’юнкого налічувало 272 хребці. При такій їх кількості, тварина уже не могла пересуватися на ногах, а тільки – повзати. І ще однією особливістю, яка відрізняє змій від ящірок, і виявлена у Чотиринога, є один ряд поперечних лусок на черевній стороні тіла.

Кінцівки Чотиринога в’юнкого були дуже зредукованими: довжина передніх становила 1 см, а задніх – 2 см. Невідомо, чи тварина взагалі їх якось використовувала. Науковці припускають, що вони могли виконувати функцію утримання партнера підчас спарювання, а можливо, також допомагали утримувати і проштовхувати жертву у рот…

Які ж сторони еволюції змій відкриває знахідка Чотиринога в’юнкого? По-перше, це безпосередній і незаперечний доказ спільності походження ящірок і змій. По-друге, це вирішення давньої суперечки проте, де саме виникли змії: на суходолі чи у воді. Справа в тому, що одна із гіпотез припускала ймовірність формування змієподібного тіла та втрату кінцівок у предків змій, як пристосування саме до водного (тут, морського – авт.) середовища існування. Автори відкриття Чотиринога в’юнкого слушно вказують на відсутність лопатеподібного хвоста у їх скам’янілості (це добре видно на відбитку – авт.), і разом з тим, вони припускають, що еволюція ранніх змій відбувалась, очевидно, у пухкому ґрунтовому середовищі, наприклад, у піску чи у лісовій підстилці. Вони, ймовірно заривались у субстрат і, таким чином, у засідці, вичікували свою жертву, а заразом, ховались від власних хижаків: динозаврів, птерозаврів і древніх ссавців.

Залишайтесь зі Станіславівським натуралістом – попереду ще багато цікавого!

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Google+, Вконтакті та Livejournal