РЕМІНІСЦЕНЦІЇ ПРО МОХ

Хорізодонтум. Джерело ілюстрації: http://www.novate.ru

Андрій М. ЗАМОРОКА

На початку листопада 2013-го, мене надзвичайно обурило трактування результатів дослідження, яке, незадовго перед тим, було опубліковане групою науковців з Університету Колорадо. Власне, я мав низку критичних арґументів, які, практично, нівелювали їх твердження стосовно зв’язку між спричиненим людиною глобальним потеплінням, таненням льодовиків і знайденим підльодовиковим мохом… Свою незгоду тоді вибудував на невеликому дослідженні канадійських вчених, які виявили факт реґенерації підльодовикових мохів віком близько 400 років. Арґумент, звичайно, був вагомий, однак не абсолютний, бо мова у колорадських дослідників велась про десятки тисяч років, а мох, який би ожив бодай через тисячу років, був невідомим… Але, яка вдача (!), кілька тижнів тому, у журналі “Сучасна Біологія” (“Current Biology”) опубліковано статтю про оживання мохів, які пролежали замороженими під льодовиком близько 1500 років! Тож пропоную короткий огляд цього дослідження.

Для мохів і деяких інших орґанізмів притаманне явище криптобіозу – збереження життєздатності впродовж тривалого часу навіть за умови цілковитого припинення біологічних процесів у тканинах. Власне, вчені неодноразово повертали до життя заморожені та гербаризовані мохи віком кілька десятиліть. Однак, завжди залишалось відкритим питання: “Скільки часу може тривати їх криптобіоз?” Дослідження, опубліковане у “Сучасній Біології”, дало відповідь на це запитання: “Щонайменше, – півтори тисячі років!”

Антарктична пустеля на острові Сіґни. Джерело ілюстрації: http://phys.org

Вивчаючи убогу рослинність антарктичних островів, погляду трьох вчених з Великої Британії та Нової Зеландії відкривалась дуже одноманітна пустеля з каменю, льоду та товстих, щільних подушок моху Хорізодонтуму (Chorisodontium aciphyllum (Hook. f. & Wilson) Broth.). Місцями, де талі води розмивали вічну мерзлоту, на денну поверхню показувались мати відмерлих мохів завтовшки по кілька метрів. Дослідники вирішили пробурити ці товщі з метою отримання зразків древніх рослин і встановлення кліматичних змін за тривалий час.

Буріння мохових матів на острові Сіґни. Джерело ілюстрації: http://phys.org

Перше, що потребувалось – це встановлення часу життя відмерлих мохів, у зв’язку з чим науковці здійснили радіокарбонове датування. Слід зауважити, що досі існують наукові неоднозначності у процесах накопичення карбону-14 мохами і суперечності стосовно коректності встановлення точного часу життя цих рослин таким методом. Проте, результати радіокарбонового дослідження показали, що вік залишків моху на глибині півтора метри становить приблизно 5350 років, а на глибині 1,25 метра – 4800 років. Ці результати приблизно відповідають середній швидкості росту моху у Антарктиці – 2-3 мм за рік.

Керн гаметофітів мохів отриманий при бурінні вічної мерзлоти на острові Сіґни. Джерело ілюстрації: http://phys.org

Для дослідження життєздатності законсервованих у вічній мерзлоті мохів, дослідники відібрали проби із глибини 30, 110 та 121-138 сантиметрів. Як виявилось, усі проби дали молоді зелені гаметофіти, які виростали із, здавалось би, мертвих почорнілих пагонів. Після мікроскопування зразків, вчені відділили старі чорні пагони отримані з проби глибиною 110 см і відправили їх на радіокарбонове датування. Результати виявились дуже амбітними – вік моху на цій глибині склав 1533–1697 років (у теперішньому літочисленні – це 317-481 роки нової ери!).

Молоді гаметофіти моху, що виросли зі зразка отриманого з глибини 110 см. Джерело ілюстрації: Roads and all., 2014

Власне, це дослідження є важливим з кількох поглядів. По-перше, воно демонструє, що полярні екосистеми можуть з легкістю переносити льодовикові періоди і відновлюватись через тисячі років, щойно настануть для цього сприятливі умови. Навіть частинки законсервованих у вічній мерзлоті гаметофітів мохів можуть цілковито відновити цілу екосистему. По-друге, зледеніння не вбивають мохи, а спричинюють їх перехід до криптобіозу, а це означає, що як лише промине несприятливий час, мох продовжить рости. І на останок, знову наводжу аналоґію із багатошаровим галицьким пляцком – кожен шар мохового мату матиме різний вік, будучи свідченням наступу і відступу глобальних зледенінь…

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Вконтакті та Livejournal

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 2 = 1