КУДИ ЗНИКЛО ОЗЕРО ЧАД?

Усе, що залишолось від озера Чад, - це велетенське болото... Джерело ілюстрації: http://www.climate4you.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Майже дві тисячі років тому, давньоримський філософ Клавдій Птолемей звів воєдине усі ґеографічні знання античного світу, створивши найповнішу, на той час, мапу, якою послуговувались наступні півтора тисячоліття. У самісінькім серці Африки, посеред безводної Сахари, він зробив надпис “Libie Palus“, що означає “Лівійське Болото”. З тих пір, аж до початку ХІХ століття, ніхто з європейців не бачив “Лівійського Болота”, а коли у 1823-му експедиція Х’ю Клапертона вперше дісталася цієї місцини, то виявилось що то зовсім не болото, а велетенське прісне озеро, яке місцеві абориґени називають просто – “чад”, тобто “озеро”. Будучи шостим за площею у світі, озеро Чад, сьогодні, помирає відступаючи під натиском пустелі та людської цивілізації – за останні 40 років воно зменшилось на 95%!

Озеро Чад розлило свої води у тому місці, де палючі піски Сахари зустрічаються із пожухлою ніґерійською саваною та неозорими болотами межиріччя Шарі і Лоґоне. Величезне, площею близько 25-ти тисяч квадратних кілометрів, воно було справжньою оазою у спраглому реґіоні чорного континенту. Та навіть сьогодні, коли Чад покидають життєдайні сили, життя тут все рівне вирує в усіх його проявах, барвах та розмаїтті, знайшовши благословенні воду та налиті зеленню пасовища.

Водозбір озера Чад становить 2,5 мільйони квадратних кілометрів, що у 4,2 рази більше за територію України... Джерело ілюстрації: http://wwf.panda.org

Вражає той факт, що Чад було найбільшим прісним нутрішньоконтинентальним озером у світі, яке немає стоку, а лише допливи… Площа його водозбору є колосальною – 2,5 мільйони квадратниих кілометрів, що у 4,2 рази більше, ніж площа України! Але на цих неозорих теренах випадає вкрай мало опадів, а увесь доплив озера, а це близько 90%, забезпечує лише одна ріка Шарі. Вона, як і все у Африці, приголомшує своїми розмірами – довжина Шарі становить 1400 кілометрів, від витоків на плато Азанде у Центральноафрикаській Республіці і до впадіння у Чад.

Озеро Чад помирає, а ріка Шарі ніколи не досягне океану, вони загублені у пісках Сахари, на півночі Африки, – це наче дзеркальне відображення померлого озера Макґадіґаді на півдні Африки і ріки Окаванґо, яка тече в нікуди, виливаючи свої води посеред пустелі Калахарі… Проте, так було незавжди. Супутникові обзервації у ґеологічних прогинах Соро та Боделе, між якими розташоване озеро Чад, показали наявність древіх берегових ліній водойми що у багато разів перевищувала його розміри. Детальні дослідження встановили, що понад сім тисячоліть тому назад, наприкінці атлантичного часу, коли клімат був теплішим і вологішим, озеро Чад було велетенським внутрішнім прісним морем. Його площа сягала понад 360 тисяч квадратних кілометрів (більше, ніж у сучасного Каспійського моря – авт.), а глибина близько 173-х метрів! Вчені назвали це древнє озеро-море Меґа-Чад.

Навіть помираючи, озеро Чад вс рівне вражає своїми розмірами - 1,5 тисяч квадратних кілометрів, що в 1,6 разів більше за площу київського водосховища на Дніпрі... Джерело ілюстрації: http://thestar.com

Прискіпливе вивчення морфології древніх берегових ліній Меґа-Чаду показало, що у ті давні часи пануючими були два напрями вітрів: північно-східні та південно-західні, які змінювалися кожні півроку. Такий тип вітрів називається мусонами, коли взимку гарячі і сухі вони дмуть із материка в океан, а влітку – навпаки, несучи життєдайну вологу. Якщо сучасні південно-західні мусони є дуже слабкими і приносять у фізіографічний реґіон Сахелю, де знаходиться озеро Чад, не більше 100-200 міліметрів опадів у рік, то як свідчать палеонтологічні дані, у атлантичний час, літні мусони сягали, майже, південного узбережжя Середземного моря, виливаючись дощами над теперішньою пустелею, а Сахара була типовою африканською саваною із озерами та ріками. Зміна клімату – низка похолодань у суббореальний (4,5-2,5 тисячоліть тому) та субатлантичний (2,5-0 тисячоліть тому) часи – спричинилася до зменшення кількості опадів і Меґа-Чад висохло. Пересихання розпочалось із півночі разом із переміщенням зони мусонів, і вода відступала поступово на південь. Спершу, близько 4-х тисячоліть тому, Меґа-Чад розпалось на три великі озера: Боделе, Фітрі і Чад, які поступово зменшувались, перетворившись нині на примарні нагадування давнього повноводдя…

Коливання рівня води у озері Чад має циклічну природу, яку спостерігають уже, майже, два віки після його повторного відкриття європейцями у ХІХ столітті. Перш за все, то є сезонні зміни його розмірів, коли озеро у сухий період року зменшується, практично, удвічі. Про непостійність озера Чад, у сенсі його різнорічних розмірів, було відомо уже у ХІХ столітті, коли різні дослідники спостерігали його неухильне зменшення. Але найбільш критичним у новітній історії озера стало ХХ століття. Уже на його початку про Чад казали, що то є величезне болото, як було позначено на мапах Птолемея… Проте, до середини століття щедрі дощі наповнили його водою і у 1960-х роках воно досягло свого максимуму. Саме з того моменту розпочалась сучасна історія повільної загибелі озера Чад.

Майже два століття озеро Чад відоме європейцям, і за цей час воно безнастоанно змінювалось - від сезону до сезону, від року до року. Джерело ілюстрації: http://climatesanity.wordpress.com

Причин висихання озера кілька, з-поміж яких ключовими є дві: природна – затяжні багатолітні посухи та скорочення кількості опадів, і людська – неконтрольований забір води на іриґації. Природні флуктуації клімату у фізіографічному реґіоні Сахелю спричинилися до низки тривалих засух впродовж 1970-1980-х років. У цей час відмічено скорочення кількості опадів у Західному Сахелі на 30%, у Східному Сахелі – на 20% та у горах півдня Судану – на 50%… Ці терени є водозбором Чаду, а відповідно озеро недоотримало необхідної кількості води для заміщення випаровування. Зокрема, кількість води, яку ріка Шарі постачає у озеро Чад, за період з 1970-х по 1990-ті роки скоротилася на 50%, у середньому з 40 до 20 км3 у рік. Найбільш критичним у цьому відношенні був 1984 рік, коли у реґіоні лютувала небачена посуха. Тоді стік Шарі становив лише 20% від багаторічного середнього значення – приблизно 8 км3 у рік! Моделювання впливу кліматичних чинників на рівень води у озері Чад, навіть за умови відсутності використання іриґаційних систем, показало, що розпад його на дві частини було неминучим внаслідок лише одних посух. Для того щоб уникнути падіння рівня озера, впродовж 1952-2006-го років повинно було випадати 106% дощів, а доплив приток мусів становити 115% від їх середніх багаторічних значень.

Одначе, посухи – не були найкритичнішим фактором для існування озера Чад. А найвагомішою причиною став забір вод як із самого озера, так і з системи його допливів Шарі та Лоґоне, для масштабного зрошування ферм, які у посушливих умовах африканських саван потребують колосальних затрат води. Зокрема, річно із системи Чад-Лоґоне-Шарі на потреби сільського господарства вилучається близько 13 км3 води. Для порівняння, українська ріка Дністер щороку виливає у Чорне море 11 км3 води. Тобто, на полив Камеруном, Ніґерією і Чадом використовується кількість води рівна 1,18 таких річок як Дністер! Фактично, озеро Чад спіткала та ж доля, що й Аральське море, котре так само висохло через нераціональну іриґацію…

Інфографіка висихання озера Чад: 1972-го року (сірий), 1987-го (блакитний), 2007-го (темно-синій). Джерело ілюстрації : http://wikimedia.org

У 1972-му році Ніґерією розпочалось втілення одного із найбільш ґрандіозних фермерських проектів – створення іриґаційної системи на південному узбережжі озера Чад (South Chad Irrigation Project). Ця система забирала воду із озера зі швидкістю близько 103 м3 у секунду, і передбачала розвиток 16 тисяч приватних господарств, що забезпечували життя для 100 тисяч населення. Більше того, теплий тропічний клімат дозволяв збирати по два врожаї у рік, то ж було заплановано 130%-ву інтенсивність сільського господарства, базовану на трьох основних культурах: житі (60%), рисі (50%) та бавовні (20%). У той самий час – 1978-му році, за реалізацію великих іриґаційних проектів взявся уряд Камеруну, який сконцентрувався на заборі води із ріки Лоґоне – найбільшої притоки Шарі. Спершу було зведено 30-кілометрову греблю, яка перекрила Лоґоне і позбавила Шарі допливу, в результаті утворилося водосховище Маґа. Далі, Камерун звів понад 80 кілометрів дамб і сотні кілометрів каналів вздовж берегів Лоґоне і Шарі, які забезпечували забір води для рисових плантацій. Подібні проекти зреалізовув і уряд Чаду (мається на увазі країна Чад – авт.). Усі вони разом скоротили допливи озера Чад і спричинилися до його висихання.

Значне обміління озера, особливо у східній його частині, було зафіксовано у 1970-х роках разом зі зменшенням кількості опадів та інтенсивним будівництвом і використанням іриґаційних систем. У 1972-му році масимальна площа Чаду сягала 18-20 тисяч квадратних кілометрів, але уже тоді канал, що сполучав північну глибоку та південну мілку частини дуже сильно звузився. Ці дві частини озера розмежовані “великим бар’єром”, що перетинає його посередині із заходу на схід. На початку 1980-х років Чад перестало існувати як єдине озеро і розпалось на дві водойми площею близько 3-х тисяч кілометрів квадратних, а на кінець десятиліття північна частина цілковито висохла. Тоді як південна скоротилась до 300 км2 у сухий період та 1400 км2 під час дощів. Сьогодні спостерігається незначна тенденція до збільшення площі озера, що зв’язано із зростанням кількості опадів і станом на 2013-й рік склала близько 1,5 тисяч кілометрів квадратних.

Впродовж останніх двох десятиліть, під еґідою ООН, точаться розмови про відновлення озера Чад за допомогою будівництва 100-кілометрового каналу, що повинен сполучити басейни Конґо та Шарі. Однак, сьогодні не існує консенсусу щодо реалізації такого проекту, що пов’язано в першу чергу із його коштовністю. Разом з тим, розрахунки показують, що для відновлення озера Чад у межах 1963-го року необхідний доплив води обсягом неменше 50 км3 впродовж 10-ти років. Усе це робить примарними намагання здобути кошти міжнародної спільноти на втілення ідеї оживити озеро. Єдина надія на нову флуктуацію клімату і повернення мусонів…

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook, Вконтакті та Livejournal

admin Written by:

One Comment

Написати відповідь до Yuriy Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 65 = 70