ЕВОЛЮЦІЙНА РЕВОЛЮЦІЯ або ЯК РІД ЛЮДСЬКИЙ ВТРАТИВ СВОЇХ ПРЕДКІВ

Реконструкція жінки Людини грузинської за черепом знайденим у Дманісі. Джерело ілюстрації: http://cdn4.sci-news.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Мабуть, настав час переписувати підручники із антропології та переглянути усі попередні візії людської еволюції. Саме такий висновок випливає із аналізу п’яти скелетів викопних людей віком 1,8 мільйоноліть із околиць містечка Дманісі, що у Грузії. Дослідники цих останків дійшли висновку, що усі знахідки ранніх викопних людей з Африки та Евразії належать одному, а не різним видам!

У сучасному уявленні, еволюційне дерево людського роду нагадує старого крислатого дуба із безліччю всохлого гілляччя і зеленою верхівкою. Кожна із сухих гілок – це вимерлий вид роду Людина (Homo Linnaeus, 1758), а зелена верхівка – наш вид – Людина розумна (Homo sapiens Linnaeus, 1758). Проте, у антропологічній науці, попри чисельність палеонтологічних знахідок, не існує єдиного ясного розуміння, хто чиїм предком був. До тепер, антропологи вимальовували дві альтернативні лінії еволюції людини. Перша – класична, яка виводить рід Людини від Австралопітеків (Australopithecus R.A. Dart, 1925) через Людину умілу (Homo habilis Leakey et cet., 1964), відтак Людину випрямлену (Homo erectus (Dubois, 1892) і до нас – Людини розумної. Друга ж, у якості предків роду Людина, пропонує Кеніантропа плосколицього (Kenyanthropus platyops Leakey et cet., 2001), а не Австралопітеків (хоча декотрі з антропологів схильні вважати його саме представником роду Австралопітек – авт.). Нащадком Кеніантропа, згідно цієї версії еволюції Людини, стала Людина рудольфійська (Homo rudolfensis Alexeev, 1986), від неї сформувалась Людина працьовита (Homo ergaster Groves et Mazak, 1975), що породила Людину попередника (Homo antecessor Bermudez de Castro et cet., 1997), а та Людину родезійську (Homo rhodesiensis Woodward, 1921), а відтак з’явилася Людина розумна.

Дві конфліктні візії історичного розвитку роду Людина зображені на одному еволюційному дереві. Джерело ілюстрації: http://stage.i2net.com

Проблема систематики викопних решток древніх людей полягає у традиції описувати умовні види, які матеріально представлені лише фраґментами черепів, щелеп, окремими зубами, тощо (навіть з урахуванням того, що біометрія – наука точна – авт.). Фактично, кожна знахідка de jure отримує статус нового виду, хоча, de facto такою може й не бути. Саме це вносить велику кількість непорозумінь та плутанини, породжує безплідні дискусії та наукові бродіння. Мабуть, найбільш повчальним є урок майже 300-літньої давності, коли у 1735 році Карл Лінней вперше опублікував свою знамениту працю “Система природи”, де у роді Людина вказав чотири “види”: Людина американська, европейська, азійська та африканська. Проте, уже у другому виданні 1740-го року він називає їх варіаціями… У сучасному розумінні, варіативність або мінливість – це загальнобіологічна властивість, адже варіює все – від біомолекул, до екосистем. Варіативність є наріжним каменем еволюції. Тому виникає запитання: Наскільки були варіативними викопні люди?

Тривимірні моделі черепів знайдених поблизу Дманісі. http://www.heritagedaily.com

Знахідка поблизу Дманісі є ключовою для розуміння внутрішньопопуляційної варіативності ранніх людей, адже дає можливість до порівняння різних особин, які мешкали в один час і на одній території. До слова, перший скелет виявлений на початку 2000-х у Дманісі був описаний як умовний вид Людини грузинської (Homo georgicus Vekua et cet., 2002). Тепер же, після десятиліття досліджень, вчені, опублікувавши статтю у міжнародному науковому журналі “Наука” (“Science”), розглянули свої знахідки саме під кутом зору варіативності ранніх людей. З-поміж скелетів і черепів, яких вони розкопали виявились як чоловіки, так і жінки, як дорослі, так і підлітки, що дало можливість говорити про їх вікову і статеву мінливість. Науковці припускають, що усі ці люди жили і загинули разом, адже їх знайшли на ділянці всього у кілька квадратних метрів в одному культурному шарі, тому для означення цієї групи викопних людей вони вжили термін палеодем. Аналогічно до терміну дем у популяційній біології, палеодем окреслює групу особин популяції, які відносно ізольовано проживали від інших.

Багатовимірний аналіз внутрішньовидової мінливості різних видів Людей (H. sapiens - чорні крапки; H. neanderthalensis - плюси; H. heidelbergensis - косі хрестики; H. erectus із Яви - ромб; H. rudolfensis та H. ergaster - трикутники, H. georgicus - кільця із цифрами), Австралопітека африканського (A. africanus - зірочки) та Шимпанзе (P. paniscus - чорні квадрати, P. troglodytes - порожні квадрати). SC1 - внутрішньовидова та SC2 - міжвидова мінливості співвідношення розмірів мозкового черепа до лицевого. Джерело ілюстрації: Lordkipanidze et al. 2013

Як виявилось, люди із Дманісі, так само як і сучасні, характеризувалися значною індивідуальною мінливістю, яка проявлялася не лише у зовнішньому вигляді, а й у будові скелету, і що найважливіше – черепів. Як зазначають вчені межі варіативності будови черепів Людини грузинської є настільки ж значними, як і у сучасної Людини розумної, або ж у Шимпанзе карликового (Pan paniscus Schwartz, 1929) чи Шимпанзе звичайного (Pan troglodytes (Blumenbach, 1775). Але що найцікавіше, то те, що ознаки африканських “видів” ранніх людей цілковито вкладаються у межі варіативності останків із Дманісі! З цієї позиції вчені впевнені, що близько 2,5-1,5 мільйонів років існував один єдиний вид людей – Людина уміла, а інші “види”, як от Людина рудольфійська, Людина працьовита і навіть Людина випрямлена – це лише варіації локальних популяцій.

Ідея про ґеографічну мінливість (раси? – авт.) Людини умілої дуже добре вкладається у ґенетичну концепцію поліморфізму популяцій. Сьогодні, дехто із антропологів уже відкидає уявлення про біфуркацію видів у еволюції Людини, а говорить про хвилеподібні потоки ґенів, які реверсивно повторювались, із більш еволюційно проґресивних популяцій до менш розвинених в межах всього африкансько-євразійського ареалу. Причому, ці “хвилі” проходили як із Африки, так і у зворотному напрямку – з Азії. Вони були нерівномірними і чергувалися із тривалими періодами “затишшя”. Найпевніше, вони були своєрідними актами аґресії, коли більш розвинені популяції-соціуми захоплювали територію, самок, ресурси менш розвинених. Це добре пояснює ґеографічну варіабельність і одночасне існування популяцій із добре розвиненим мозком, як от Людина рудольфійська з об’єм мозку 550-750 см3 (розмір дискутується, оскільки повного черепа не знайдено, а різні реконструкції вказують як на малий, так і на великий – авт.), та популяцій із комбінацією як архаїчних, так і проґресивних ознак, зокрема у Людини грузинської об’єм мозку становив близько 550-600 см3, була наявна австралопітекоподібна нижня щелепа, а будова зубів подібна до Людини випрямленої…

Таким чином, науковцям вперше вдалось проаналізувати морфологію ранніх людей у їх палеодемі, і виявити межі їх варіативності, які спростовують існування різноманіття видів давньої людини, а вказують на еволюційні процеси, які проявлялися одночасно в усіх частинах їх ареалу завдяки міґраціям як із Африки, так і у зворотному напрямі.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook Вконтакті та Livejournal

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

57 − = 48