Андрій М. ЗАМОРОКА
Зі змінами клімату на Землі склалася парадоксальна ситуація, яку кліматологи не можуть хоч би якось вмотивовано пояснити. Справа в тому, що уже 15 років вчені не фіксують росту глобальних температур ні в атмосфері, ні в океані. І це за умови щорічного зростання викидів так званих “парникових газів”! І понад те, за останнє десятиліття, глобальні температури атмосфери демонструють тренд до зниження – якщо ця тенденція збережеться, то до 2100-го року температура на Землі знизиться на пів градуса! Невже ми стоїмо на порозі нового льодовикового періоду?
Насправді, те, що відбувається у кліматологічних наукових колах сьогодні, можна назвати одним словом – сум’яття. У вчених немає якоїсь загальноприйнятної гіпотези, яка могла б пояснити процеси стаґнації у змінах температур за останнє десятиліття. Реальна картина змін клімату вийшла за межі усіх моделей пропонованих ще десятиліття тому, причому реальна ситуація набагато краща, ніж передбачали комп’ютерні симулювання, навіть найоптимістичніші! А будь-яке намагання об’єднати усі емпіричні факти у якусь нову кліматологічну теорію спричинює гострі дискусії і глибокі бродіння у середовищі фахівців.
З-поміж спроб пояснити “паузу” у процесі Глобального потепління на Землі найбільш прийнятними виглядають гіпотези про те, що Світовий Океан поглинув тепло із атмосфери, або ж збільшилась кількість хмар, які екранують тепло, або ж промисловий пил від заводів Китаю та Індії зменшив прозорість атмосфери тощо. Одначе, усі вони мають доволі слабку арґументацію і не витримують перевірок практикою… Найбільшою неспроможністю як нових, так і старих гіпотез Глобального Потепління, виявилось розходження між зростанням концентрації вуглекислого газу в атмосфері, нагадаю, що у цьому році вона досягла 400 часток на мільйон (0,04% від об’єму атмосфери – авт.), і припиненням зростання глобальних температур. Пропоненти гіпотези природних чинників потепління, як от сонячна активність, цим розходженням доводять нечутливість клімату до вмісту парникових газів у атмосфері… А їхні опоненти – навпаки, стверджують, що зупинка потепління є тимчасовою і через рік-два відбудеться нове зростання температур, акцентуючи увагу на таненні льодовиків Арктики і вивільненні метану із вічної мерзлоти.
Проблема комп’ютерних моделей полягає в тому, що вони показують те, що дослідник у них закладає. Власне, так відбулося й із прогнозуванням кліматичних змін – усі моделі побудовані на прямій пропорційній залежності між зростанням концентрації вуглекислоти у атмосфері та ростом температур. Тобто, дослідники заклали умову: якщо кількість вуглекислого газу збільшиться, скажімо, на 100 часток на мільйон, то температура зросте на 1,0°С, а комп’ютерна програма лише намалювала графік. Звичайно, існують і набагато складніші моделі, де враховуються й інші парникові гази, і поглинання тепла та газів океаном, і вивільнення мерзлотних запасів карбону, і наростання біомаси рослин, і т.д. Одначе, чим складніша модель, тим вищим є рівень невизначеності впливу того чи іншого фактору на увесь процес, а як результат – суттєва похибка.
Фактом залишається те, що реальний процес кліматичних змін на Землі відбувається інакше, ніж то передбачають комп’ютерні моделі. І причин того може бути безліч, однак, основна – це Сонце. Воно виступає єдиним джерелом розігріву атмосфери Землі, а не парникові гази – чим активніше Сонце, тим більше тепла отримує Земля. Як свідчать астрономічні спостереження, наше світило, у минулому десятилітті, увійшло у тривалий період спокою, а його 11-річні цикли відзначаються нижчою активністю, ніж у 1970-90-х роках, коли власне й спостерігалося потепління на Землі. Таким чином, моделі “вуглекислий газ – температура” упускають надважливий фактор – варіабельність кількості енергії, яку Сонце постачає на поверхню Землі (у моделях прийнято вказувати незмінну, так звану, “сонячну константу” – кількість енергії від Сонця, що потрапляє на поверхню Землі, яка становить 1370 Вт×м-2 – авт.). Тут стає очевидним, що реальний клімат є менш чутливим до концентрації парникових газів, ніж то вважалось, адже за період з 2000-го по 2010-й роки промисловістю у атмосферу викинуто карбону на понад 100 Гігатон більше, ніж було наприкінці 1990-х (приблизно 450 Гт супроти 340 Гт відповідно – авт.).
Спроби пояснити факт куди поділось із планети тепло, якого бракне для відповідності наявним кліматологічним моделям, виглядають доволі незграбно і нагадують ситуацію, коли гра йде геть зле, а міну потрібно зберегти пристойною. Намагання окремими вченими “запхати” тепло у океан викликає лише скептичну посмішку, адже розігріву останнього не фіксується з кінця минулого століття. У моделі вводяться, наразі невідомі науці, механізми транспортування тепла з поверхневих шарів океану у глибинні, звідки воно через 10-20 років знову повинне вигулькнути на поверхню і викликати катастрофічне потепління… Навіть якщо океан і поглинає тепло, то це відбувається у канві двох цілком природних процесів, які відомі за назвами Атлантичної багаторічної осциляції у Атлантичному океані та Ель-ніньйо у Тихому океані. Ці процеси є циклічними накопиченням та вивільненням енергії океаном, що функціюють щонайменше 20 мільйоноліть, з фазами їх наростання та спаду, залежно від кількості отриманого сонячного тепла.
Постає питання: якщо тепло не затримується ні атмосферою, ні океаном, то куди воно дівається? Тут, мабуть, саме та ситуація, коли вартує запитанням відповісти на запитання: а чи було це тепло?… Якщо активність Сонця знижується, то й Земля отримує менше тепла. Навіть при умові, що якусь його частину затримують парникові гази, а якусь – поглинає океан, кількість тепла, що розсіюватиметься у відкритий космос буде переважати процес його накопичення на Землі. Аналогічно як відмінність між ясною зоряною ніччю влітку та взимку. У першому випадку сонячного тепла за день поступає більше, ніж втрачається вночі, а у другому – навпаки: денного тепла менше, а нічні його втрати – більші. Саме тому влітку тепло, а взимку холодно – це очевидні речі, а основний гравець тут Сонце. Так само як і у динамці клімату.
То чого чекати у майбутньому? У прогнозах існує суттєва невизначеність, оскільки неможливо передбачити наскільки активним буде Сонце у період чинного 11-річного циклу. Максимуму його активність досягне у 2016-2017-му роках, і увійде у новий мінімум у 2021-2023-му роках. За умови, коли Сонце буде активнішим, ніж у минулому десятилітті, то процес потепління продовжиться. У інших випадках – температурний режим атмосфери збережеться на сьогоднішньому рівні або ж спостерігатиметься її незначне охолодження. У якійсь мірі і океан, і парникові гази вирівнюватимуть процеси охолодження, або стимулюватимуть потепління. Загалом, катастрофічної зміни клімату не слід очікувати, що неабияк тішить.
Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook Вконтакті та Livejournal
Звичайно, що скоро похолодання. Зима все ж скоро)
Гм, панове artprom, лише б ця зима не затяглась на роки, а то й століття…
В даному випадку я вірю російським вченим які вважають що кліматичні зміни – через різну сонячну активність.
Найсмішніше, що за версію про глобальне потепління Альберт Гор отримав Нобелівську премію.
Пане Pavlofox, не тільки російські вчені дебатують людський фактор як причину глобального потепління, а й багато науковців по всьому світу, хоча превалює переконання цілком протилежне… А за дослідження і прогнозування глобального потепління, Нобелівську премію присвоєно також і Міжнародній групі експертів з питань зміни клімату (ІРСС) при ООН.
[…] Одначе, чи є безпрецедентним сучасне потепління? З високою ймовірністю відповім, що ні! Висновки дослідницької групи Ґіфорда Міллера у своєму корені є неправильними, навіть якщо припустити, що усі датування були здійснені цілком коректно. Знайдений ними мох свідчить лише про те, що серцевина його мату є дуже давньою, однак, не може бути доказом “безпрецедентного” потепління. Адже, проводячи дослідження більш акуратно, і датуючи різні шари мохового мату, Міллер з колегами дійшли б цілком протилежного висновку – у історії голоцену були й більш потужніші, за сучасне, потепління (цей факт доведений сотнями наукових досліджень, перевірений і переперевірений різними методами, різними дослідниками і за різної фінансової підтримки – авт.). Властивість мохів поновлюватись після кожного періоду зледеніння і утворення багатошарових різновікових матів – ось де ключ до розуміння динаміки арктичного клімату. Загалом, сучасне потепління – це лише чергова хвиля росту температур у чинному інтерґляціалі, яка уже завтра може змінитися новим льодовиковим періодом… […]
[…] про зміну глобального потепління на таке ж глобальне похолодання і початок нового льодовикового періоду… Як і у […]
Пояснити складно, але спроби тривають, думає за 50 років прогнозувати клімат на землі будемо на iphone 55s