НАЙОТРУЙНІШІ ПАВУКИ ЄВРОПИ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Арахнофобія – страх перед павуками, очевидно, є інстинктивною відразою до істот дуже відмінних від нас ссавців. Людей проймає первісний жах, коли вони спостерігають як ці потаємні багатоногі волохаті створіння, засідково, нападають на своїх жертв, вбиваючи їх своїм отруйним укусом… Цей страх настільки стійкий, що із вигодою експлуатується творцями фільмів жахів, але це не більше, ніж перебільшення і гра уяви. Звичайно, абсолютна більшість павуків є цілковито безпечними, проте, з-поміж них є й винятки, про які піде мова далі.

Арахнологи – вчені, котрі вивчають павуків, в усьому світі налічують понад 35 тисяч їх видів, вважаючи, що максимальне різноманіття повинне становити не менше 170-ти тисяч. І з цього всього різноманіття лише жменька павуків володіють отрутою, яка здатна завдати шкоди здоров’ю та життю людини. Смертельними для людей вважаються укуси 27-ми видів павуків, а у Європі, й того менше.

У нас в Європі виявлено лише близько 4,5-5-ти тисяч видів павуків, одначе, ця цифра не є остаточною, адже зміни клімату відкривають двері для міґрації тропічних та субтропічних видів павуків з Азії й Африки. Як встановили вчені, за останні 150 років у Європу було завезено 87 нових видів павуків. Тобто, це приблизно один вид кожні два роки! А прогнози на майбутнє – прискорення темпів інтродукції чужинських видів у Європі… З іншої сторони, теплолюбні середземноморські павуки розпочали свою ходу на північ, з-поміж яких є й небезпечні для людини…

Найнебезпечнішим павуком Європи є Чорна вдова (Latrodectus Walckenaer 1805), яку на теренах азійських степів називають каракуртом. Отрута цього павука – α-латротоксин, – є потужним нейротоксином, який блокує передачу нервових імпульсів, спричинюючи параліч м’язів й зупинку серця. На щастя, людський орґанізм є достатньо стійким до дії отрути, і після тривалого хворобливого стану – видужує, а от найбільш вразливими до неї є гризуни та маржина, а також коні і верблюди, які найчастіше й гинуть. З-поміж людей, смертельні випадки від укусу Чорної вдови є поодинокими і зумовлюються індивідуальною чутливістю та наявністю специфічних захворювань, як от алерґія, гіпертонія, серцева недостатність тощо. Отруєння спричинює різкі спазматичні болі в животі, тремор, блювоту, гіпертонію і пропасницю, некроз тканин. Загалом, клінічна картина є важкою і потребує негайного медичного втручання.

У Європі, природно, поширені три види Чорних вдів, з яких найбільш розповсюдженішим є Чорна вдова тринадцятикрапкова (Latrodectus tredecimguttatus Rossi, 1790), відома саме за назвою каракурт, а також як степова чорна вдова або середземноморська чорна вдова. Вона заселяє степи від Монґолії до Італії та Північної Африки. Другий вид – Чорна вдова іберійська (Latrodectus lilianae Melic, 2000) є ендеміком степів Іберійського півострова (Іспанія та Португалія). Третій вид – це Чорна вдова оживаюча (Latrodectus revivensis Shulov 1948), яка заселяє Канарські острови в Атлантичному океані. Окрім автохтонних видів, у Європу завезено три чужинські види Чорних вдів. Зокрема з Австралії до Бельгії та Ірландії втрапила Чорна вдова Гасельта (Latrodectus hasselti Powell, 1870), яка є найотруйнішим павуком на батьківщині. З Північної Америки до Бельгії також завезено Чорну вдову ґеометричну (Latrodectus geometricus Koch, 1841) та Чорну вдову вбивцю (Latrodectus mactans Fabricius, 1775).

Чорним вдовам значно уступають за своєю отруйністю Несправжні чорні вдови (Steatoda Sundevall 1833) – широко розповсюджені у світі павуки. У Європі налічується близько півтора десятка представників цього роду, найбільшою отруйністю з яких відмічаються: Несправжня чорна вдова білоплямиста (Steatoda albomaculata (De Geer 1778) та Несправжня чорна вдова двокрапкова (Steatoda bipunctata (Linnaeus 1758). Якщо перша заселяє Західну Європу – від Данії на півночі, і аж до Корсики на півдні, то друга, – практично, увесь Європейський континент. Характерними місцями їх проживання є сухі піщані біотопи, прогріті сонцем схили пагорбів, виходи скель тощо, однак дуже часто ці види трапляються у людських будівлях – гаражах, сараях, підвалах, промислових спорудах та ін. Отруєння від укусу Несправжніх чорних вдів може супроводжуватись набряком, запамороченням, нудотою, підвищеним тиском і прискореним серцебиттям. Його симптоми проявляються в залежності від віку, індивідуальної чутливості та стану здоров’я постраждалого. В окремих випадках може потребуватися медична допомога.

А от отрута найбільших з європейських павуків – Тарантулів (Lycosa Latreille 1804), – незважаючи на їх лячний вигляд, за силою дії нагадує жалення оси. Із понад двох десятків європейських видів, відносно небезпечними є Тарантул апулійський (Lycosa tarantula (Linnaeus 1758) і Тарантул південноруський (Lycosa singoriensis (Laxmann 1770). Перший з них розповсюджений у Середземномор’ї, заселяючи Балканський, Апеннінський та Піренейський півострови, а другий – від Паннонії на заході до Каспію на сході. Отрута Тарантула апулійського є значно слабшою за Тарантула південноруського. Укус останнього, в окремих випадках, може прирівнюватись до жалення шершня. В обох випадках спостерігається набряк і біль. У здорової людини наслідки укусу минають уже на другу-третю добу, проте, у осіб із підвищеною чутливістю можуть виникати ускладнення, що потребують медичного втручання.

Ще однією небезпечною групою є хатні павуки, які належать до родів Парастеатода (Parasteatoda Archer, 1946) і Криптахеа (Cryptachaea Archer, 1946). Їх укуси нагадують жалення бджоли – спершу різкий біль, а потім місцевий набряк, в окремих випадках можлива алергічна реакція. За звичай, при укусі хатніх павуків медичної допомоги не потребується, одначе, при ускладненні симптомів алергією рекомендується звернутися до шпиталю. У Європі налічується 4 види Парастеатод, з яких найрозповсюдженішою є Парастеатода прохолодна (Parasteatoda tepidariorum (C.L. Koch 1841); та стільки ж Криптахей. З останніх найбільш типовою для усієї Європи є Криптахея річкова (Cryptachaea riparia (Blackwall 1834).

У краях із середземноморським кліматом проживають шестиокі павуки із роду Локсосцелес (Loxosceles Heineken & Lowe 1835). Це нічні створіння, з якими людина може зіткнутись просто в ліжку, адже вони у пошуках сховку залазять у складки постільної білизни, одягу, у взуття тощо. Укус Локсосцелесів є безсимптомним і проявляється лише через 8-10 годин у вигляді широкого набряку і некрозу тканин з виразками. У Європі поширено два види, з яких найтиповішм є Локсосцелес рудий (Loxosceles rufescens (Dufour 1820).

На завершення розповіді про найотруйніших павуків нашої Європи, хочу згадати про Хейракантиума крапчастого (Cheiracanthium punctorium (Villers 1789). Цей невеличкий павук володіє велетенським, як на його розміри, хеліцерами-щелепами, якими з легкістю прокусую не лше тверді хітинові панцирі комах, а й шкіру людини. Його укус є одним із найболючіших з-поміж згаданих павуків, він різкий і триває до 12-ти годин, а в окремих випадках й до 10-ти діб! Отрута може викликати нудоту, а іноді й місцеві некрози епітелію. Мешкає цей вид у сухому кліматі, заселяючи степи і напівпустелі від Німеччини до Кавказу і Каспію.

Павуки – це хижаки, майстерність яких ловити жертву відточувалась еволюцією останні 350 мільйонів років. Отрута павуків призначена вбивати. Вбивати ефективно і швидко, так щоб жертва не втекла і не вижила. І ця смертельна зброя удосконалювалася з кожним поколінням. Павуки виникли задовго до динозаврів, а людина – ще немовля у їх древньому світі. І коли це немовля стикається із власниками небезпечної отрути, – прикрих трафунків не уникнути. Тільки у випадку освіченості можна уникнути прикрощів, тож як кажуть: “Поінформований, значить озброєний”.

Слідкуйте за публікаціями Станіславівського натураліста у соціальних мережах: Facebook Вконтакті та Livejournal