ФОЛКЛЕНДСЬКИЙ ВОВК: ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ І ВИМИРАННЯ

Зображення фолклендського вовка, котрий вполював маґеланового пінґвіна. Джерело ілюстрації: http://phenomena.nationalgeographic.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

“…Наскільки мені відомо, в жодній іншій частині світу, ніде, не існує настільки маленького уламка суходолу, так далеко віддаленого від найближчого материка, на якому б мешкав, відданий сам собі, такий великий чотириногий [хижак]…” Такі слова, 1833-го року, написав у своєму щоденнику Чарльз Роберт Дарвін, відвідуючи Фолклендські острови, під завершення епічної подорожі на вітрильнику “Біґль”. Ці слова він присвятив дивовижному фолклендському вовку.

Справді дивовижно, адже фолклендський вовк або Дузіцион південний (Dusicyon australis (Kerr, 1792) був єдиним ссавцем на Фолклендських островах, розташованих на 460 кілометрів східніше узбережжя Південної Америки. Тут не було навіть гризунів, які так широко розповсюджені на материку. Єдиною доступною їжею для Дузіциона південного були птахи, яких на островах не бракувало, в тому числі й нелітаючих пінґвінів, котрі утворювали величезні колонії. То ж з екологічної точки зору ніша суходільного хижака на Фолклендських островах була доступною, одначе, з погляду еволюційного виникали запитання. Для Дарвіна – батька майбутньої еволюційної теорії, яка зародилися саме впродовж плавання на “Біґлі”, – розповсюдження єдиного суходільного ссавця, та ще й хижака, на кількох відірваних від світу шматках суші, – це була складна загадка, що не піддавалася розумінню. І знадобилося ще майже два століття аби її розгадати…

Фолклендський вовк або Дузіцион південний - малюнок Джорджа Р. Вотерхауза (George R. Waterhouse). Джерело ілюстрації: http://phenomena.nationalgeographic.com

Фолклендського вовка, свого часу, називали “найдурнішим південним псом”, адже він зовсім не боявся людини і надавався мисливцям озброєним лише ножами. Моряки позаминулого століття використовували Дузіциона південного в їжу, а перші поселенці, які колонізували острови з 1760-х років, добували хутро, а потім винищували його як загрозу для отар їх овець. На час, коли Чарльз Дарвін вивчав фолклендського вовка, той уже знаходився на ґрані вимирання, то ж за кілька десятиліть тварина, яка так стривожила розум великого натураліста, була цілковито винищена… До початку 1880-х років про “найдурнішого пса” залишилися лише спогади, байки, легенди та кілька опудал у музеях метрополії…

Одначе, із загибеллю Дузіциона південного, загадка про його походження, вивищена Дарвіном, не канула в небуття, а продовжувала тривожити розуми вчених. Адже питання поставало у суперечливому світлі стосовно теорії еволюції – як предки фолклендського вовка проникли на ізольовані океаном острови? Як одну із версій, впродовж століть, розглядали часткове одомашнення материкових вовків і завезення їх на Фолклендські острови випадковими південноамериканськими абориґенами ще до початку європейської колонізації. Така можливість завжди зберігалася, однак, достовірних доказів того не було. Тому вчені звернулися до сучасних універсальних молекулярних методів дослідження…

Недавня стаття у міжнародному науковому журналі “Природа” (“Nature”) поставила остаточну крапку у таємниці про походження фолклендського вовка. Науковці здійснили ґенетичний аналіз біологічних зразків взятих із музейних опудал та скелетів Дузіциона південного та порівняли їх спершу із Вовком довгогривим (Chrysocyon brachyurus (Illiger, 1815), а відтак із Дузіціоном дідівським (Dusicyon avus Burmeister 1866). Вовк довгогривий є широко розповсюдженим видом у пампасах Південної Америки, сягаючи південної межі дощових тропічних лісів. Виявилось, що Дузіцион південний та Вовк довгогривий є близькими родичами, які мали спільного предка близько 6,7 мільйоноліть тому – у дольодовикову епоху. Цей факт привніс певне розуміння в еволюційну історію фолклендського вовка – його близькі родичі, по цей день, живуть на материку. Одначе, жодним чином не вирішив проблеми його походження і з’яви на Фолклендських островах.

Співставляючи дані ґенетичних студій Дузіциона південного та Дузіциона дідівського, вчені виявили, що ці обидва види є надзвичайно спорідненими, а пелеонтологи взагалі їх об’єднують в один або, щонайбільше, у підвиди! Як і фолклендський вовк, Дузіцион дідівський є вимерлим видом, який, на материці, був винищеним людиною впродовж пізнього плейстоцену і раннього голоцену (10-7 тисячоліть тому). Спільний предок обох видів населяв Південну Америку лише 16 тисячоліть тому – наприкінці останнього льодовикового періоду. Це відкриття розставило усе на свої місця.

Південна Америка та її материкове ложе. Джерело ілюстрації: http://phenomena.nationalgeographic.com

16 тисяч років тому на Землі все ще тривав льодовиковий період – льодовики, кілометрової товщини, покривали неосяжні терени обох півкуль, заходячи далеко в глибину теперішніх помірних зон. Вони утримували колосальні об’єми води, яка тисячоліттями, випаровуючись з океанів, випадала снігом на них. Внаслідок цього рівень океану знизився, щонайменше, на 120, а за декотрими даними – на 200 метрів, ніж то є сьогодні, оголивши морське дно, що перетворилось на суходіл. Вивчення материкового ложа Південної Америки показало, що воно, у льодовиковий час, було суходолом, який простягався на 400 кілометрів на схід від сучасного узбережжя Арґентини, сягаючи аж Фолклендських островів! Між материком і островами у той час існувала протока завширшки до 20-ти кілометрів, проте, вкрита льодовиковим панциром. Тобто, між обома суходолами існував міст, по якому можна було перейти…

Як вважають вчені, спільний предок фолклендського вовка та Дузіциона дідівського, за своєю поведінкою, нагадував сучасну Лисицю полярну відому також під назвою песець (Vulpes lagopus (Linnaeus, 1758) – полював на дрібних гризунів, морських птахів, їх яйця та пташенят. Заселяючи терени, де існували колонії морських птахів, предковий Дузіцион, вздовж узбережжя, через льодовикові поля, проник на Фолклендські острови. В той же час, саме льодовики стали перепоною для заселення цих островів гризунами. Після закінчення льодовикового періоду (11-9 тисячоліть тому назад), рівень океану швидко піднявся, ізолювавши популяцію вовків на Фолклендських островах, що направило її еволюцію у іншому напрямку, ніж на материку.

Проминуло 16 тисяч років. І Чарльз Роберт Дарвін, обзервуючи фолклендського вовка, все ще гадав – як виник цей вид… А в тім, нам уже це відомо.

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 2 = 5