ОДНА ЛЮДИНА: ІШТВАН ЛАУДОН

Іштван Лаудон

 

 

Олександра ФОГАШ, Михайло БІЛАНИЧ та Єва АНДРИК

Іштван Лаудон був учителем Ужгородської Королівської католицької головної ґімназії. Він мав філологічну освіту, але у ґімназії викладав ще й природознавство. У ґімназії Лаудон працював з 1886 до 1914 року. Він створив невеликий ботанічний сад в Ужгороді, залишки якого знаходяться біля теперішньої міської дитячої лікарні.

Іштван Лаудон багато подорожував як по рідному краї, так і по різних країнах світу. Відомими є його подорожі в Єгипет, узбережжям Адріатичного моря, в Боснію та Ґерцеґовину. Впродовж життя, учитель зібрав кілька натуралістичних колекцій природничого матеріалу, серед яких колекція рогів різних ссавців (яка зберігається, сьогодні, в зоологічному музеї Ужгородського національного університету (УжНУ), колекція загербаризованих рослин (залишки якої є в УжНУ і у Закарпатському краєзнавчому музеї) та ін.

Увазі читачів пропонуємо переклад уривку статті доктора Іштвана Лаудона “Java szigetén”, опублікованого в ґазеті “Ung” (№9, 1908 р., С. 4-5), яка зберігається у фондовій колекції Закарпатського краєзнавчого музею. У цій публікації автор описує дивовижне розмаїття живої природи і побут населення о. Ява, про яке він сам дізнався з листів свого знайомого.

 

“НА ОСТРОВІ ЯВА”

Розповідь доктора Іштвана Лаудона

…А зараз, я б хотів розповісти вам дещо з його пізніших листів, в яких він, так старанно, намагається відповідати на поставлені мною запитання про речі, які, на мою думку, цікавлять нас усіх. Мене, звичайно, в першу чергу, зацікавив прояв стародавньої безперервної сили тропічної природи; бурхливе життя її лісів, різноманітність флори та фауни.

Фрески тропічних країв (можливо яванські віяння) виконані на замовлення доктора Іштвана Лаудона. Джерело світлини - автори.

Давайте поглянемо, як він описує милу селянську домівку в чарівному середовищі, яке оточує її. Кожна хатина стоїть окремо і ледь помітна серед рослинності, яка густою кроною схиляється над нею. Здебільшого це фруктові дерева з великим гіллям та щедрим врожаєм; придивившись зблизька до них, дивуємось їх різноманітності: усі вони невідомі для нас як на смак, так і на запах. Там ми можемо знайти кокосові пальми, схожі на наші канни широколисті Musa, у яких на довгих осях ростуть схожі на огірки плоди – приторно солодкі банани. Ці кисті з плодами інколи такі важкі, що навіть дорослій людині не під силу підняти їх. Є там також дерево манґо (mangofa) з яйцеподібними жовтими, сильно пахучими терпентином (скипидаром), плодами, що звисають додолу; дерево джамбу (djambufa) з рожево-червонуватими грушоподібними плодами; дерево-дуріо (duriófa) з плодами, які нагадують за розмірами та формою дитячу голову; дерево гарцинія (garziniafa) з плодами, дерево рамбутан з помаранчевоподібними ягодами, дерево папайя (papayafa), на якому ростуть дині, та інші незнайомі фруктові дерева. Ананас тут розмножується майже сам по собі, найгарніший можна купити за 10 філлерів.

Кожна хатина оточена високим бамбуковим парканом, який служить для захисту від нападів диких тварин. Щоб нездорова вологість та отруйні змії не проникали в хатину, кожна з них стоїть на півтораметровому стовпі. Зведені стіни, вікна, дах та меблі виготовлені з бамбука. Вбрання абориґенів з о. Ява однакове як у багатих, так і в бідних, різниця тільки у їхніх прикрасах. Чоловіки носять штани до колін, а як верхній одяг – чорне або біле пальто з тісними рукавами без сорочки; жінки ж носять саронґ (спідниця), білу жилетку і обов’язково шарф, який одягають перекидаючи через плече. Неодмінним атрибутом, як для чоловіків, так і для жінок, є скґірійська скринька. Скґірі є висушеним і препарованим різними речовинами листком одного з дерев о. Ява, який чоловіки та жінки жують як тютюн. Ці листки виділяють криваво-червоний сік, який повсюдно мешканці випльовують, що робить огидним їх оточення.

Фрески тропічних країв (можливо яванські віяння) виконані на замовлення доктора Іштвана Лаудона. Джерело світлини - автори.

Залишимо невелике село або кампонґ, безпосередньо біля нього мальовничі зарості утворюють різновиди фіґового дерева (інжиру (füge). Ви не думайте про наші маленькі кущі інжиру, оскільки під дією тропіків усе ґрандіозно величне, a думайте про такі м’ясисті, з блискучим листям фікуси, гарними зразками яких ми прикрашаємо свої оселі. З них найбільшим є дерево варінґін (Waringin-fa), яке є справжнім колосом, з кронами величезних розмірів, з найвищих гілок якої сповзають на землю густі сітчасті повітряні корені. Так, це дерево має багато крон, кількість яких іноді налічує і тридцять. Казковою чудовою щедрістю створювала природа це дерево. Відгалуження основного стовбура відразу випускають до землі величезні повітряні корені, і над коренем утворюється нова крона і так продовжується далі, в результаті чого безліч крон та густа мережа коренів над землею служать притулком для найогидніших і найнебезпечніших рептилій. Із розповіді одного морського капітана знаю, що біля Калькутти на військовому навчальному полігоні є один зразок величезного дерева варінґіна – Фікус Бенджаміна (Ficus benjamina), під яким знаходить притулок та освіжаючу тінь від пекучого пориву індійського сонця-вбивці весь англійський полк.

Придивімось ближче до тінистих дерев. Особливо впадає в око те, що у деяких інжирних дерев або дерев-дженітрі (Genitrifának) зовсім відсутні листя, а з гілок звисають великі чорні ягоди, які, проте, рухаються, розкачуються туди-сюди і, на наше здивування, злітають, розкинувши крила. І зовсім це не ягоди, а з гілок дерева, що виглядає вже мертвим звисають головою вниз величезні летючі миші, так звані летючі собаки, які повністю поїдають плоди улюбленого ними дерева і тут очікують настання вечора, щоб потім відправитися на пошуки нової поживи у пралісових гущавинах. Під таким деревом дуже неприємно перебувати через нестерпний аміачний сморід.

Сонце сідає за горизонт, нема повних сутінок, одразу стає темно. Тільки на це і чекає змучений від денної спеки тваринний світ, щоб добути їжу. В дикій природі все оживає. У щільному порядку в глибину джунглів пролітають летючі собаки. Починають дзижчати комахи; безліч цикад, коників та комарів, які впродовж дня ховалися під кронами дерев, чекаючи на захід сонця, для того щоб вступити в своєрідне тисячоголосе змагання, ніби кожен листок у лісі загомонів. В темряві переслідує демонічне світло: падаючі зірки, фосфоресцентні тіла блискучих комах та інші привабливі світлові явища, що проходять перед очима здивованого глядача. Це є безпосередньо тим, що освітлює середовище та зникає в містичній темряві джунглів.

Залишмо сільську самотність і досліджуймо безперервні прояви древніх сил жаркого поясу Землі. Для цього найбільше підходить північне рівнинне узбережжя Яви, де впадають у море безліч річок, які несуть з собою багато намулу та алювіального ґрунту, так що гирла річок стають болотистими. В цих болотистих водах та на низьких берегах річок ростуть найбільш унікальні дерева світу, так звані манґрові дерева, срібно-білі листя яких блищать, а квіти із запаморочливим запахом, мають рожевий колір, схожі на квіти гіацинту. Людина, так залюбки знаходиться під ними, вони манять до себе втомленого мандрівника; хоча перебування під ними небезпечне для життя, намул, що накопичився між його коренями створює тепличні умови для зародку смерті, головного гнізда тропічної малярії. Корені цих дерев під час відливів піднімаються над землею, і як підтримуючі повітряні корені підпирають над землею, розташований на висоті 3-х метрів, стовбур заввишки 20-25 футів. Вони виходять з його основи у вигляді променів, які вилкоподібно розгалужуються, як сітка, чіпляють і затримують все, що приносять хвилі бурхливої річки. Під час приливу, коли морські хвилі проникають в гирло річки, коренів майже не видно, тоді треба оглянути затриманий коренями намул і у ньому життя, що нуртує і бореться. Там кишать морські тварини, що застрягли: мушлі та равлики, риби, що тріпочуть, між ними ящіркоподібні види риби, краби-відлюдники, голотурії, морські тварини з шипами та інші дивні Божі створіння. Там чатує на свою жертву кайман (kaimán) (Crocodilus biporcatus) (насправді каймани населяють Американський континент, а на острові Ява водиться гребінчастий крокодил – авт.), або, задовольнивши свій апетит паддю, гріється під сонцем на пологому березі або на якомусь піщаному острові. Таке нездорове, таке смердюче тут повітря! Але і тут ми зустрінемося з абориґенами, з їх побудованими на сваях хижками, бо бізнес і на острові Ява – бізнес. Абориґени перебувають у жвавих торговельних зв’язках з китайськими торгівцями; а цей смердючий намул ховає в собі мушлі. Вони збирають їх і дістають з них дорогоцінні перлини. Проте у них уже виробився імунітет до малярії, і тільки прийшлі, ще не акліматизовані європейці можуть підхопити її.

Жахливу картину боротьби за існування відкривають розташовані на півдні Яви піщані рифи, які щоночі у великій чисельності навідують величезні черепахи, покидаючи море, часто віддаляючись і на тисячі кроків, щоб закопати у пухкий пісок свої яйця. Там на околиці лісу чатують на них дикі собаки острова Ява і нападають на них зграєю. Незграбно рухаючись сушею, вони рідко можуть повернутися назад в море. Ці собаки відразу хапають їх за незахищені панциром місця, за голову, лапи, і ніби в’їдаються у їх величезні, вкриті панциром тіла; багатьох із них перевертають на спину і, розриваючи захисні панцирі на животі, швидко розправляються з ними. Їхні трапези дуже часто перериває хазяїн дикої природи – тигр, який при відсутності людини або іншої здобичі задовольняється і скромнішою гостиною з черепахи. Звичайно, у такому разі потривожені боязкі собаки зі швидкістю стріли зникають у гущавині лісу. На боротьбу між мешканцями океану та хижаками вказують залишені на полі битви величезні пусті панцирі та біліючі кістки, деколи залишені на кістках і вже гниючі частини тіла і хижі птахи, які кружляють над полем бою із вдячністю доїдять залишки нічної трапези.

Ява надзвичайно багата корисними деревами і видами рослин, які здебільшого утворюють, так звані, праліси, і є джерелом великих доходів голландців – власників цієї королівської колонії. Це справжнє Ельдорадо для абориґенів, яким усе дає природа, без того, щоб обробляти свою землю в поті чола. Трапляється так, що в осінні місяці (маю на увазі сухішу пору року) підпалюють чагарники, ділянки лісу, після пожежі відкривається картина зруйнованого лісу, але тільки до настання періоду дощів, тоді крони дерев, чагарників зазеленіють і у природі все відроджується. Про це життя може мати уяву тільки людина, нога якої ступала на цю недоторкану землю пралісів. Глибоке зворушення охоплює тих, хто проникне у такий вперше. Не почуття страху до небезпек, які на кожному кроці чатують на людське життя з боку кровожерливих хижаків, небезпечних рептилій, а усвідомлення своєї нікчемності має пробудити в них пошану до тої величної істоти, яка і в смерті зароджує життя. Так, у величному храмі природи, в мертвій тиші пралісів нас охоплює німе захоплення, милуючись тими чудовими, різнобарвними істотами, які всюди і завжди оточують нас. Уявімо собі “потрійний” ліс, який підноситься один над одним, найнижчу частину якого складають нижчі кущі чи деревоподібні папороті, чи такі рослини, які задовольняються і мінімальною освітленістю, над ними піднімають види фікусів з м’ясистими листками і густою кроною, кожна гілка яких спрямовує до землі густу мережу повітряних коренів і нарощують нову крону над відгалуженнями. І нарешті, ще й їх переростають гіганти рослинного світу горді тектонії (Tectoniak) та ірени (Irinák). Через ці крони тільки слабо просочується живлюче світло. Але ще й це слабке світло використовують завтовшки з руку ліани, які своїми змієподібними пагонами виповзають до вершин рослин-гігантів, охоплюючи смертельною хваткою їх стовбури коренями, що висмоктують з них живильні соки. А ще зі стовбурів з-поміж мохів на нас визирають фантастичної форми і забарвлення рослини, орхідеї жарких широт, які справді одурманюють нас найчудовішими ванільноподібними пахощами. У таки пралісах із-за коренів і ліан майже неможливо рухатися вперед.

Занадто довго тривало б перерахувати усі ті корисні дерева, якими джунглі забезпечують нас, і з-посеред чисельних заслуговують на увагу: пальма аренґ (Areng-palma), із соку якої виготовляють цукор; мильне дерево (szappanfa), плід якого використовують як мило; хлібне дерево (kenyérfa), хінне дерево (chininfa), дерево цезальпінії (berzsenyfa), бавовна (gyapot) та чагарники індиґо (indigócserje). Крім цього, вони мають величезні плантації чаю та кави. Острів Ява надзвичайно багатий і видами тварин. У безкінечних заростях з аланґу (Alang-mezökben (вид очерету – авт.) переховується королівський тигр. У пралісах – носоріг та інші види котячих, олені, кабани і схожий на нашу косулю мускусний олень, види кажанів, летючі івети (repülö ivet) і лемури; серед птахів дикі павичі, як провісники появи тигра; потім банківський півень – предок нашої домашньої курки, калу (Buceros rhinoceros) та різні види папуг та ін. У пралісах з дерев звисають, чатуючи на жертву, гігантські змії завтовшки з стегно, а між коренями дерев причаїлися безліч отруйних і неотруйних змій. Найбільш непомітною в кроні дерев є смарагдово-зелена деревна змія, яка виростає надзвичайно довгою. В озерах і руслах річок оселилися каймани, а в дзеркально чистих потічках плавають золоті рибки. Не говорячи вже про яскраво забарвлених комах і метеликів, про їх казкові кольорові відтінки, є там сарана, подібна до сухої гілки, і така, що схожа на зелений листок дерева. Це все потрібно бачити, одним словом описати неможливо!

Я не можу закінчити своє повідомлення без того, щоб не звернути увагу шановних читачів на цікаву працю мого шановного співвітчизника, так далеко відірваного від дорогої батьківщини, який пройшов через стільки труднощів, повна назва якої: “На острові Ява: досвід та пригоди одного молодого хлопця з області Толна”, матеріали якої відредагував Отто Корітшанський, Сексард, видавництво Молнар Мора. Ціна – 3 корони. (Замовити її можна і через місцевих книготорговців), тим більше, що поки цей твір є цікавим і милим чтивом, з іншого боку, можливий чистий дохід з його продажу призначений для полегшення його важкого становища…

 

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 84 = 87