СЛІПІ ПЕЧЕРНІ БИЧКИ МАДАҐАСКАРУ Й АВСТРАЛІЇ

Печери є прихистком для багатьох реліктових видів тварин і навіть цілих екосистем... Джерело ілюстрації: http://bytheseatofmyskirt.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

З часу існування древнього велетенського материка Ґондвани проминуло уже понад 100 мільйоноліть. За цей час на Землі трапились глобальні потрясіння, які змінили обличчя планети: астероїдний дощ поклав кінець динозаврам, птахи і ссавці пережили еру свого найдужчого розквіту, льодовикові періоди зрушили затишний уклад життя, біосфера породила людину… Але, схоже, що цього абсолютно не відчули мешканці глибоких підземель по обидві сторони Індійського океану…

Печери є притулком для дивовижних створінь, котрі тисячоліттями мешкають у середовищі, де не буває жодних змін… І, з плином часу, виявляється, що ці створіння, разом зі своїми екосистемами, є реліктами давно минулих епох – осколками древнього життя. Це трапилось і з печерними рибами на острові Мадаґаскар та у Австралії. Після розпаду Ґондвани, вони опинились в ізоляції одні відносно інших – їх розділив океан. Згодом, – сотню мільйонів років потому – вчені описали цих створінь, класифікувавши їх у роди: Мілеринґа (Milyeringa Whitley, 1945) у Австралії, й Тифлеотрис (Typhleotris Petit, 1933) на Мадаґаскарі. Звичайно, систематики давно були переконані, що обидва роди є родичами, висновок про що робили лише на основі зовнішньої будови їх тіл, тому й об’єднували їх, разом із півсотнею інших родів, в одну родину – Елеотрових (Eleotridae Regan, 1911). Простіше кажучи, – це оті дрібні колючі рибки, яких часто називають бичками…

Мілеринґа справжня - один із двох видів сліпих Елеотрових бичків у печерах Західної Австралії. Джерело ілюстрації: http://www.environment.gov.au

Загалом, Бичкоподібні (Gobioidei Günther, 1880) є найрізноманітнішою групою не лише риб, а й хребетних взагалі. Вони налічують понад 2200 видів, розповсюджених як у морях та океанах, так і у ріках та озерах, і, як у нашому випадку, навіть у печерах. Печерні бички – Мілеринґи та Тифлеотриси, є сліпими, що, в принципі, з-поміж Бичкоподібних є надзвичайною і крайньою рідкістю – ще є кілька сліпих видів у інших родинах. Певна річ, живучи у середовищі, де світло не відіграє жодної ролі, – очі стають непотрібними, тому еволюція знівелювала ці орґани у них. Так само вони втратили й забарвлення тіла, бо кольорів у темряві все рівне не видно… Одначе, разом із втратою зору у Мілеринґ і Тифлеотрисів розвилися особливі орґани чуття – лопатоподібні рийки густо вкриті нейронними ворсинками, котрі разом із бічною лінією, допомагають вловити найменші рухи жертви.

Тифлеотрис мадаґаскарський - житель водойм карстових печер Мадаґаскару. Джерело ілюстрації: http://en.wikipedia.org

Для того, аби остаточно вирішити систематичні суперечки стосовно приналежності печерних бичків до однієї родини, по обидва боки Індійського океану, а за одне й визначити ступені їх споріднення між собою, іншими Елеотровими та Бичкоподібними взагалі, вчені здійснили молекулярні дослідження їх мітохондріальної ДНК. Для тестів вони відібрали також інші, близькі за способом життя, види Бичкоподібних, що оселяються у печерах і позбавлені очей, однак, віднесені систематиками до інших родин. Наприклад, Ґлосоґобі (Glossogobius Gill 1860) та Тифлоґобі (Typhlogobius Steindachner, 1879), котрі приналежні до родини Бичків справжніх (Gobiidae Cuvier, 1816).

Візуалізація філоґенетичних зв'язків між Елеотровими та іншими Бичкоподібними. Джерело ілюстрації: Chakrabarty et all., 2012

Як виявилось, систематики-морфологи були цілковито правими у своїх класифікаціях. Більше того, Мілеринґи та Тифлеотриси є найближчими, сестринськими еволюційними лініями, які понад сотню-півтори мільйоноліть тому назад мали спільного предка. Цікавим у цій історії є палеобіоґеографія древньої родини Елеотрових і безпосередніх предків обох родів, адже ґеологи в один голос твердять, що між древніми Мадаґаскаром і Австралією не було безпосереднього зв’язку. Мадаґаскар, коли Ґондвана була ще цілою, містився між Африкою, біля котрої він і зараз знаходиться, та Індією. Австралія ж була на далекому сході Антарктиди, а остання безпосередньо межувала з Індією. Тобто, тодішні Мадаґаскар і Австралію розмежовували, щонайменше, кілька тисяч кілометрів суходолу і мілких морів… Це наштовхує на думку, що древні предки сучасних Мілеринґ та Тифлеотрисів були дуже широко розповсюджені на терені Східної Ґондвани. А оскільки представники обох родів позбавлені зору, то очевидним є і той факт, що у їх безпосередніх предків очей також уже не було.

Знаходження печерних локалітетів заселених Мілеринґами і Тифлеотрисами на сучасній (праворуч) та 100-мільйонолітньої давності (ліворуч) мапах Землі. Джерело ілюстрації: Chakrabarty et all., 2012

Ще один аспект середовища існування Мілеринґ та Тифлеотрисів – це вік карстових печер, у яких їх сьогодні виявлено, який датується еоценом (56-34 млн. років тому). Це щонайменше вдвічі менше, а ніж вік, коли Ґондвана була ще цілою… Тобто, види обох родів мусіли заселяти значні терени разом із Антарктидою та Індією, однак, в силу різних обставин (зледенінь, падіння астероїдів, опустелювання тощо), вижили лише у еоценових ґеологічних формаціях Мадаґаскару й Австралії. Вчені припускають, що для печерних Елеотрових, у Ґондвані, було притаманним явище вікаріації (заміщення одного виду його близьким родичем на значних ґеографічних відстанях – авт.), власне, яке є найбільш простим і логічним поясненням значної віддаленості обох родів на древньому континенті.

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

61 + = 65