ШЕСТИКРИЛІ КОМАХИ

Реконструкція прижиттєвого вигляду Дунбарії посмугованої. Джерело ілюстрації: http://zooex.baikal.ru

 

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Комахи – найрізноманітніша групи живих істот на Землі. Ентомологи вважають, що їх розмаїття сягає 3-7-ми мільйонів видів, і це при тому, що сьогодні їх відомо ледь більше мільйона! Завдяки своїй повсюдності, комах бачив кожен: хтось захоплюється їх неймовірністю і красою, а у когось гіркий досвід контакту з ними (ну, хоча б з комарами). Тому, вигляд комах знайомий кожному – шестиногі та, як правило, чотирикрилі істоти. Одначе, далеко на зорі юності комах, як біологічного таксону, еволюція здійснювала цікаві експерименти з їх виглядом і будовою тіла, одним з яких є їх шестикрилість…

За, майже, 400-мільйонолітню історію своєї еволюції, комахи пережили безліч метаморфоз, – починаючи з дрібних безкрилих істот, що повзають, стрибають і копирсаються у гнилій підстилці, вони перетворились у хижих велетів, які неподільно панували у небі, та найбільш різноманітних істот, що стали кожним п’ятим видом на планеті… Одні таксони комах вимирали, а на їх місце заступали нові – більш конкурентоздатні й еволюційно порґресивніші. У найдревніші часи – палеозойську еру – комашиний світ був напрочуд багатим і різноманітним, при тому, що сучасних рядів, за невеликими винятками, ще не існувало, проте, усі вони вимерли у горні пермського катаклізму 550 мільйоноліть тому, а тих, що вижили, спіткала гірка доля тріасового вимирання, з’ява птерозаврів та підкорення неба птахами… Власне, до вимерлих рядів комах приналежні, до прикладу, Палеодиктиоптери (Palaeodictyoptera), Меґасекоптери (Megasecoptera), Діафаноптеродеї (Diaphanopterodea), Бабки Велетенські (Protodonata), Першопрямокрилі (Protorthoptera), Протелітоптери (Protelytroptera) та багато інших, й очевидно ще й такі, які науці, нині, невідомі…

Реконструкція Азіодікти російської. Джерело ілюстрації: http://zooexcurs.baikal.ru

З-поміж усіх перелічених, на мою суб’єктивну думку, дуже цікавою групою є Палеодиктиоптери – “шестикрилі” комахи. Саме про них й піде мова далі…
Незвичність зовнішнього вигляду цих древніх комах полягає у наявності на їх передньоспинці невеличких крилець, які, як вважають вчені, жодної участі у польоті не брали. Зрештою, дати хоча б якусь менш-більш прийнятну відповідь на питання: “Чому і навіщо еволюція підтримувала впродовж 70-80 мільйоноліть наявність трьох пар крил, у Палеодиктиоптерових комах?”, сьогодні видається неможливим. Зрозуміло одне – це була досить успішна група і свого часу займала сильні позиції у екосистемах другої половини палеозойської ери. Більше того, це одні з найбільш ранніх, відомих на нині, крилатих комах! Наприклад, скам’янілі фраґменти Делітцщали бітерфельської (Delitzschala bitterfeldensis Brauckmann & Schneider, 1996) датуються раннім карбоном – понад 320 мільйоноліть тому.

Скам'янілі відбитки крил Делітцщали бітерфельської. Джерело ілюстрації: http://pco.qdqss.cn

Вченим сьогодні відомо близько 200 викопних видів Палеодиктиоптерових комах, одначе, зрозуміло, це далеко не край, оскільки їх залишки часті у кам’яновугільних та пермських покладах. А той факт, що у скам’янілому стані зберігається не більше 1% видів певного часу, вказує на їх надзвичайне різноманіття. У час свого розквіту – у карбоновий та пермський періоди – Палеодиктиоптерові досягали велетенських розмірів – найбільшим, із відомих видів, був Мазотаїр велетенський (Mazothairos enormis Kukalová-Peck & Richardson, 1983), розмах крил якого сягав 55 сантиметрів. Слід зауважити, що дрібних видів з-поміж Палеодиктиоптер, наразі, невідомо – розмах крил найменших з них сягав 1-го сантиметра.

Скам'янілий відбиток Дунбарії посмугованої. Джерело ілюстрації: http://www.yale.edu

У скам’янілих залишках часто трапляються відбитки Палеодиктиоптер із надзвичайно строкатими крилами, що свідчить про багатство їх форм і кольорів. Яскравим прикладом у прямому і переносному значеннях є Дунбарія посмугована (Dunbaria fasciipennis Tillyard 1924) з численними темними смугами та світлими плямами на крилах.

Як і всі інші комахи з прямим розвитком, Палеодиктиоптери, у життєвому циклі, проходили стадії яйця, німфи та імаґо. Якщо з їх імаґінальними стадіями – крилатими комахами – усе зрозуміло, адже знахідок є предостатньо, то преімаґінальні стадії Палеодиктиоптер у скам’янілому стані, тривалий час, залишались невідомими. Вчені лише гадали як могли виглядати їх німфи – дехто припускав, що вони могли розвиватись за типом Напівтвердокрилих (Hemiptera Linnaeus, 1758), як суходільні істоти, інші – за типом Одноденок (Ephemeroptera Hyatt & Arms, 1891), Бабок (Odonata Fabricius, 1793) чи Веснянок (Plecoptera Burmeister, 1839) – водними. Гадки тривали до 1967-го року, аж поки палеонтологи не звернули увагу на описаного у 1913-му році зяброногого рака Рохдалію Паркера (Rochdalia parkeri Woodward, 1913), який дуже нагадував німфу водних комах… Детальні дослідження показали, що зовнішній вигляд Рохдалії неймовірним чином ідентичний дорослим Палеодиктеоптерам, хіба лиш із зачатками трьох пар крил… То ж преімаґінальні стадії Палеодиктиоптер розвивались у воді.

Частковий відбиток личинки Рохдалії Паркера - добре помітні зачатки крил на передньому кінці тіла. Джерело ілюстрації: http://zjelon.republika.pl

Палеодиктиоптери відігравали вагому роль у древніх екосистемах. Вони живилися соком рослин – папоротей усіх мастей і ґатунків, в тім числі й насінних. Якщо цих комах порівнювати із сучасними, то за екологічною нішею вони тотожні клопам та цикадам, хоча про їх спорідненість говорити не доводиться… У них був наявний довгий сеґментований хоботок, яким вони пробивали покриви незадерев’янілих частин рослин, досягаючи судинної системи, з якої смоктали сік.

Свого часу, вчені звернули увагу на сліди ушкоджень, що часто трапляються на скам’янілих рахісах (центральні стержні листків папоротей – авт.) деревовидних папоротей Псароніусів (Psaronius Cotta). Після всесторонніх досліджень вони дійшли висновку про їх приналежність сисучим комахам, причому частина – Напівтвердокрилим, а частина – Палеодиктиоптерам. Науковці порівняли ці сліди між собою, зробили надтонкі зрізи через них і співставили їх із будовою ротових орґанів викопних комах, таким чином, встановивши їх справжню приналежність. Справа в тому що Палеодиктиоптери та Напівтвердокрилі наприкінці палеозою існували пліч опліч одні з іншими. Виявилось, що слідам ушкоджень на папоротях залишені Палеодиктиоптерами властиві дуже особливі риси, що не утворюються іншими комахами. По-перше, це відносно великі розміри проколу, що відповідають великому розміру хоботка Палеодиктиоптер; по-друге, форма проколу при вході має розширений лійкуватий вигляд, а у тканинах кори і судинної системи – лінійний; по-третє, у просвіті проколу завжди наявні 1-2 поперечні гребені; і по-четверте, такі типи проколів тканин рослин відомі з епохи, коли панівними були Палеодиктиоптери, а Напівтвердокрилі ще не існували (принаймні, їх скам’янілості відсутні – авт.). Таким дедуктивним чином, були встановлені харчові взаємозв’язки між Палеодиктиоптерами та Маратитієвими папоротями (Marattiaceae Kaulf.), до котрих і приналежні Псароніуси.

Проіснували Палеодиктиоптери з раннього карбону до раннього тріасу, переживши свій злет у пермському періоді. Вони залишили свій слід у ґеологічній історії Землі, який ми тепер можемо прочитати…

admin Written by:

3 Comments

  1. Серпень 12, 2012
    Reply

    Вітаю, пане Євгене! То виглядає на Жука-стрибуна узлісного (Cicindela sylvicola Dejean in Latreille & Dejean, 1822). А де Ви його зазнимкували?

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 2 =