ВЛАДА ПРОТИ КБЗ

КБЗ – Карпатський Біосферний Заповідник

Хто охоронятиме нарциси, якщо влада виступила проти Карпатського Біосферного Заповідника? Джерело ілюстрації: http://lyubic.if.ua

 

Ярослав ДОВГАНИЧ

Відкритий лист-відповідь
28.05.2012

 

В “Урядовому кур’єрі” №87 за 18.05.2012 р., на ст. 28 опубліковано інтерв’ю голови Рахівської райдержадміністрації Закарпатської області Дмитра Андріюка “Зимові Олімпійські ігри в Карпатах? Цілком реально.“, в якому він торкнувся проблеми розширення території Карпатського біосферного заповідника. Те, як шановний голова це зробив, за змістом і формою нагадує сюжет фільму про вторгнення інопланетян на Землю. Прибульці – дирекція Карпатського Природного Заповідника – намагаються реалізувати свої плани: “захопити для себе нові території”, зокрема “житлові будинки і споконвічні пасовиська” землян – місцевих жителів, – а також “забрати в них останнє – землю”. Місцева влада ламає голову: “Куди дінемо сотні людей і їхні будівлі, де знайдемо землі, щоб їх переселити?” Однак земляни – “громади всіх навколишніх сіл” “оголосили війну цим намірам” прибульців і рішуче виступили проти їх дій. Хто переможе?

У таких фільмах наші симпатії однозначно на боці землян. Але в реальному житті не все так однозначно і просто. Чому Рахівська районна влада зайняла таку позицію? Що це – звичайне невігластво, чи свідомий обман громадськості з метою досягти певних прихованих цілей? У будь якому випадку варто висвітлити деякі речі, щоб читачі “Урядового кур’єра” не залишалися обманутими цим інтерв’ю.

В'їздна брама до садиби Карпатського Біосферного Заповідника у Рахові. Джерело ілюстрації: http://iloveukraine.com.ua

Спершу, кілька слів про Карпатський Біосферний Заповідник, який представлений в інтерв’ю у якості загрози для місцевих громад Рахівщини. Заповідник має статус біосферного, тому що його значення виходить далеко за межі Рахівського району. Його територія включена в міжнародну мережу ділянок природи ЮНЕСКО, збереження яких життєво важливе для біосфери нашої планети. Крім того, його територія включена до списку об’єктів Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО поряд з такими всесвітньо відомими природними перлинами як Єловстонський національний парк, Серенґеті або озеро Байкал. Все це показує, що думати про нього слід не з позиції вузьких місцевих інтересів, а з позиції інтересів усього людства.

Севільська стратегія для біосферних резерватів, якою керується й Україна, так пояснює їх роль: “Суспільство світу потребує діючих прикладів, що містять у собі ідеї для забезпечення охорони природи та збалансованого розвитку. Ці приклади є діючими тільки в тому випадку, якщо вони виражають всі соціальні, культурні, духовні та економічні потреби суспільства, та ґрунтуються на чіткій науці… Біосферні резервати пропонують такі моделі. Замість того, щоб утворювати у світі острови, які зазнають сильного впливу діяльності людей, вони можуть стати театрами для примирення людини з природою; можуть забезпечувати знаннями минулого для потреб майбутнього; можуть демонструвати, як подолати проблеми відомчого характеру наших установ. Коротко кажучи, біосферні резервати є чимось набагато більшим, ніж звичайні природоохоронні території… Тому, біосферним резерватам відводиться нова роль. Вони будуть не тільки засобами для людей, які живуть та працюють у межах та поблизу резервату, для досягнення збалансованого взаємозв’язку зі світом природи, вони будуть також сприяти задоволенню потреб суспільства в цілому, вказуючи шлях до більш гармонійного майбутнього. Такими ми бачимо біосферні резервати в ХХІ столітті.”

Біосферний Заповідник - для громади! Джерело ілюстрації: http://uk.wikipedia.org

Як бачимо, біосферні резервати створюються не для збереження “глухих урочищ та прадавніх лісових хащ”, як вважає пан Андріюк, а щоб у першу чергу допомогти людям, які живуть та працюють у їх межах та на прилеглих територіях, досягти гармонійних стосунків з природою, а також, щоб сприяти задоволенню потреб усього людського суспільства, зберігаючи при цьому середовище його існування. На територіях біосферних резерватів не тільки можуть бути, але є навіть бажаними населені пункти, де люди живуть нормальним життям, володіють своїми будинками та користуються своїми землями. Тож про яке захоплення “житлових будинків”, “споконвічних пасовиськ”, “останньої землі” чи “виселення людей” може йти мова? Це навіть не фантастичні припущення або побоювання. Це звичайна неправда.

Пан Андріюк твердить, що території, які включаються у склад Карпатського біосферного заповідника, “не мають жодних природних особливостей і цінностей”. Шановний голова, напевно, має на увазі, що ці землі настільки деґрадовані, що для заповідника вони вже не становлять жодної цінності. Однак, ще раз хочу звернути увагу, що завданням біосферних резерватів, згідно із Севільською стратегією, є допомогти людям розумно користуватися природними ресурсами, не завдаючи шкоди своєму власному існуванню. А якщо така шкода вже завдана, то біосферні резервати повинні проводити необхідні заходи, щоб відновити порушені природні системи. Присутність таких ділянок на території біосферного резервату така ж звичайна, як хворих у лікарні, де їх мають лікувати від хвороб і повернути до здорового стану.

Карпатський Біосферний Заповідник - надія на сталий розвиток Рахівщини! Джерело ілюстрацій: http://www.active-karpaty.if.ua

Невже місцеві громади не хочуть жити у здоровому довкіллі, використовуючи екологічно обґрунтовані методи природокористування і користаючи з того, що заповідник приваблює велику кількість туристів, які можуть приносити чималу вигоду їх членам? Хто ж цього не хоче? Заповідник теж цього хоче, адже його завдання не суперечать інтересам місцевого населення, а навпаки, відповідають їм.

Чому ж тоді місцева влада, замість того, щоб виконувати указ президента про розширення території Карпатського біосферного заповідника та сприяти встановленню партнерських стосунків між ним та місцевими громадами, як цього вимагає українське законодавство, нацьковує людей на заповідник? Це вже запитання до компетентних державних органів.

“То йдемо ми до Європи чи ні?”, – запитує пан Андріюк на завершення свого інтерв’ю. Ні, пане Дмитре, доки наші керівники так будуть виконувати свої обов’язки, – до Європи ми не прийдемо!

admin Written by:

2 Comments

  1. Червень 1, 2012
    Reply

    Друзі кажуть, що в долині вже більше бурянів ніж квітів, і місцеві пояснюють це забороною викошувати долину: поки косили – були квіти, перестали-брянии. Чи це так?

  2. Червень 2, 2012
    Reply

    Насправді, пане Prorvaua, то не є правда – нарциси почувають себе дуже добре. Галявини прокошують працівники заповідника, аналогічно прорубують і чагарники. Щоправда, існує інша проблема – зниження рівня ґрунтових вод, спричинена будівництвом місцевим населенням свердловин із забору води. Працівники заповідника збудували мініатюрні загати зі шлюзами аби підняти рівень води і хоч якось компенсувати її нестачу. А ще місцеві жителі полюбляють займатися браконьєрством – у сутінках збирають квіти і продають їх туристам неподалік заповідника…

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

31 − = 28