“МІКРОСКОПІЧНА” ЯЩІРКА

Брокезія мікра - найменша із відомих рептилій, знайдена на Мадаґаскарі. Джерело ілюстрації: http://news.nationalgeographic.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

У свіжому номері наукового журналу Громадської Наукової Бібліотеки (PLoS ONE), німецько-американська група герпетологів опублікувала статтю із описом чотирьох нових видів Хамелеонів-брукезій із Мадаґаскару. З-поміж описаних видів своєю незвичайністю виділяється Брокезія мікра (Brookesia micra Glaw et., 2012) – найменша, із відомих на сьогодні, рептилій. Довжина тіла дорослих самців становить лише 22-23 мм, а самок – 27-28 мм!

Мадаґаскар, незважаючи на те, що його природні екосистеми збереглись лише у гірських та важко доступних районах острову, продовжує дивувати вчених своїм багатством флори і фауни. Це один із найбільш щедрих, на відкриття нових для науки видів, закутків планети, що, головним чином, спричинено його тривалою геологічною ізоляцією від Африканського континенту. Мовлячи про хамелеонів, зауважте, – понад 40% усіх описаних наукою видів (усіх відомо 185) проживають саме на Мадаґаскарі…

Брокезія мікра здатна поміститись на кінчику людського пальця, де ще залишиться достатньо вільного місця... Джерело ілюстрації: http://news.nationalgeographic.com

Ізоляція Мадаґаскару породила надзвичайне видове різноманіття, яке процвітало до приходу людини – тут добре себе почували і види карлики, як от Хамелеони-брокезії, і види-велетні, наприклад, винищений птах Епіорніс… Таке багатство форм і проявів живих істот, у біології, отримало назву “острівний ефект”, коли ізольовані від материка істоти еволюціонують своїм особливим шляхом, даючи початок ендемізму. Та ж ситуація трапилася й із Брокезіями, які розповсюджені на невеликій території північної частини Мадаґаскару, – вони зазнавали потужного природного добору, зменшуючись у розмірах. Загалом, біологічна мініатюризація має глибоку еволюційну доцільність, яка полягає в тому, що малій тварині на обмеженій та ізольованій території острова легше здобути собі їжу та дати потомство, в порівнянні із великими родичами.

Окрім мініатюрних Брокезій (Brookesia Gray, 1864), на теренах Мадаґаскару широко розповсюджені ще види з двох інших родів: Калюма (Calumma Gray, 1865) та Вилконіг (Furcifer Fitzinger, 1843), які, щоправда, сягають до півметра довжини. Напрошується логічний висновок, що карликовість Брокезій, в сукупності з їх розповсюдженням на півночі острова, зумовлені еволюцією за межами Мадаґаскару – на якомусь ізольованому маленькому острівці в узбережних водах, а на “велику землю” вони втрапили у часи одного з льодовикових періодів, коли рівень океану знижувався на 100-120 м. Саме на такому невеликому острівці-скелі Нузі Хара, що біля узбережжя Мадаґаскару, вчені й надибали найменшого на нині хамелеона Брокезію мікру.

Доросла особина Брокезії мікри. Джерело ілюстрації: http://news.nationalgeographic.com

Від свого найближчого родича із острова Нузі-Бе – Брокезії найменшої (Brookesia minima Boettger, 1893), Брокезія мікра відрізняється не лише меншими розмірами, а й будовою тіла – коротшим і помаранчевим хвостом та довшою головою. Молекулярне дослідження родинних зв’язків між Брокезіями, здійснене авторами опису, показало, що усі їх види можна розподілити між трьома основними еволюційними гілками: перша об’єднує лише два види із середніми розмірами тіла завдовжки 43-87 мм; друга включає 18 відносно великих видів – 56-110 мм завдовжки; третя – 11 мініатюрних видів (сьогодні очікують на опис ще 3 кандидати у цю групу – авт.), 22-48 мм у довжину, включно із хвостом. У зв’язку із “екстремальним” зменшенням розмірів тіла, більшість мініатюрних Брокезій втратили спинні гребені чи кілі, тазові щити та клоакові горбики, що, свого часу, породило систематичні конфузи – синонімізацію більшості з видів у зв’язку зі складністю їх визначення за морфологією. Проте, молекулярні дані свідчать про їх незвичайну, як на споріднені види, ґенетичну диференціацію і відмінність, що, безумовно, підтверджує видову самостійність кожного з них.

Ліс на острівці-скелі Нузі Хара, де було знайдено Брокезію мікру. Джерело ілюстрації: http://news.nationalgeographic.com

Брокезії заселяють доволі широкий спектр біотопів на півночі Мадаґаскару. Раніше вважалось, що ці хамелеони є мешканцями виключно дощових тропічних лісів реґіону, проте, знахідки їх у сухих лісах змінили усталену думку. Сьогодні вважають, що для різноманіття Брокезій більше значення мають саме сухі ліси на карстових утвореннях, де цих рептилій часто знаходять у печерах і проваллях. Вдень ящірки полюють у підстилці на дрібних комах та хробаків, а на ніч підіймаються на невисокі кущі, де й ночують.

admin Written by:

2 Comments

  1. Лютий 26, 2012
    Reply

    Завжди цікаво читати статті на Вашому сайті. Гарні ілюстрації, цікава інформація, а це тим більше вимагає від Вас точності інформації. У цій статті є серйозна неточність: птах “Додо” він же дронт (3 різних види) населяли Маскаренські острови (Маврикій, Родрігес і Реюньйон) і були винищені людиною, а на Мадагаскарі жив найбільший птах “Епіорніс” (висота до 5 м.). Яйце цього птаха є у Зоологічному музеї Львівського національного університету.

  2. Лютий 27, 2012
    Reply

    Каюсь, пане Володимире, на Мадаґаскарі дійсно жили і вимерли епіорніси, а додо, справді, мешкали на Маврикії. Виправив. Якщо у Вас є бажання, то “Станіславівський натураліст” із задоволенням опублікує Вашу розвідку щодо Епіорніса та історію з’яви його яйця ві Львові 🙂 .

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

82 − = 80