ЩО ТРЕБА ЗНАТИ ПРО ЗМІЙ: МІФИ І ПРАВДА. ЧАСТИНА ІІІ

Безнога ящірка Веретільниця. Джерело ілюстрації: http://www.flickr.com

Закінчення. Початок.

Василь МАЛАНЮК

Третя поширена в нас змія насправді не є нею. Мова йде про безногу ящірку веретільницю (Anguis fragilis Linnaeus, 1758) з родини Веретільницевих (Anguidae). Саме через відсутність ніг веретільницю часто плутають зі зміями і часто вигадують всякі байки про неї. В народі існує прикмета, що якщо часто показуються веретільниці, то скоро буде дощ. В цій прикметі є доля правди, оскільки перед дощем на поверхню виповзають дощові черв’яки – основна їжа цього плазуна.

Ламкою веретільницю називають тому, що, як і деякі інші ящірки, вона, часто при небезпеці, відкидає хвіст. Я сам був свідком та винуватцем такої сцени. Одного разу, проходячи по лісу, я побачив веретільницю, що лежала серед листя абсолютно нерухомо, подумавши, що вона мертва. Але коли наблизився ближче, ящірка підняла голову. Я спробував її сфотографувати, проте веретільниця позувати не схотіла, і полізла собі геть. Я теж не мав наміру здаватися, і схопив її руками, щоб поставити на повалений стовбур і зробити декілька знімків. Ящірка ніяк не хотіла лежати тихо, сильно звивалася в руках і все норовила заритися в листя. Зрештою, усвідомивши, що я найближчим часом не дам її спокою, веретільниця широко відкрила рот і поступово відригнула величезного уже напівперетравленого червяка з метою відлякати, відвернути увагу чи може викликати огиду у ворога (як у випадку зі мною). Зробивши все ж таки кілька фотографій, я поставив рептилію на землю, щоб в останнє сфотографувати її. В цей же час, я побачив, що в траві звиваються уже дві веретільниці. Правда, як виявилось, це не була інша ящірка, а хвіст, який веретільниця, застосувавши інший захисний прийом, відкинула, щоб нарешті звільнитися від мене. Хвіст енергійно звивався і підстрибував по землі, і поки я зрозумів що до чого, веретільниця встигла сховатися між листям.

Веретільниця. Джерело ілюстрації: http://www.macrografie.nl

Як відомо, явище самокалічення шляхом відкидання якоїсь частини тіла називається автотомією. Серед хребетних тварин її застосовують тільки ящірки. У випадку небезпеки, кільцеві м’язи на хвості різко скорочуються, розриваються і хвіст відскакує в сторону. Оскільки нервові закінчення у відірваному хвості продовжують ще деякий час функціонувати, вони змушують м’язи мимовільно скорочуватись. Хвіст (точніше частина хвоста), який зазвичай яскравіше забарвлений ніж решта тіла, починає  стрибати, згинатися, щоб відволікти увагу хижака, і поки той хапає більш привабливий, на перший погляд, хвіст, плазуну вдається втекти.

Часто веретільницю називають або плутають з неотруйною змією мідянкою (Coronella austriaca – Laurenti, 1768) і вбивають її, хоча і веретільниця, і мідянка, абсолютно безпечні для людини, а остання ще й занесена до Червоної книги України. Також, в деяких районах Станіславівщини, веретільницю називають сліпаком. Зі слів місцевих жителів, сліпак – дуже отруйна змія, від укусу якої вижити неможливо. Якось я спробував посперечатися з кількома місцевими дядьками з цього приводу, проте, всі мої намагання доказати, що сліпак, це не що інше, як звичайна веретільниця – ящірка, тільки безнога,  результатів не дали, тому що, як вони мені сказали, веретільниця – це інша небезпечна змія, яка живе у воді. Як стало зрозуміло пізніше, нею виявилася личинка міноги української (Eudontomyzon mariae Berg, 1931) з класу Круглоротих, так звана піскорийка, яка живе в невеличких потічках і затоках з намулистим дном.

Мідянка австрійська. Джерело ілюстрації: http6//reptile.lv

На щастя, не всі люди ненавидять і бояться змій. В багатьох народів змія символізує мудрість та вченість. В деяких країнах Азії, Африки та Латинської Америки змій вважають священними тваринами. Так, деякі африканські племена шанують змій як хранителів всякого благополуччя і навіть вважають їх посланцями богів. В Танзанії, вбивство священного пітона вважалося великим злочином.

Культ змій дуже широко розповсюджений в Індії та сусідніх країнах. В особливій повазі кобри, яких індуси уже тисячі років з появою індуїзму вважають священними. Є стародавня легенда, що пояснює походження цього культу. Один з головних індійських богів Вішну здійснив багато подвигів і перетворень. В перервах між цими ділами, які тривали цілу вічність, Бог відпочивав і спав на витках довгого тіла благородної кобри Шеші. Сім голів цієї доброї змії схилялися над сплячим Вішну і створювали тінь для його довгого, як вічність, сну.

За іншою легендою, кобра врятувала від сонячного удару самітника Гаутама, який помирав у спекотній пустелі. Змія розкрила над ним свій капюшон і зробила тінь. Отямившись, Гаутам доторкнувся до рятівниці двома пальцями. Після цієї знаменної події змія стала жити з відмітинами на своєму капюшоні у вигляді окулярів. Її тепер так і називають вічковою змією (Індійська або вічкова кобра – Naja naja Linnaeus, 1758). А Гаутам заснував одну з світових релігій, і йому дали нове ім’я – Будда. Так кобра мимоволі взяла участь у створенні буддизму. Тому індуси і шанують кобр. На їх честь в Індії названі штати, міста, гори, ріки. Кобрам виділені навіть цілі храми, на їх честь щорічно влаштовуються спеціальні свята.

Кобра вічкова або індійська. Джерело ілюстрації: http://www.flickr.com

Єгипетська кобра (Naja haje Linnaeus, 1758) в Стародавньому Єгипті вважалася уособленням божества Буто – бога Нижнього Єгипту і символом влади фараонів. Зображення цієї кобри було частиною прикраси розкішних царських головних уборів. Як вважають деякі історики, саме за допомогою укусу цієї змії, після поразки у війні з Римом, і щоб не здаватися в полон Октавіану Августу, цариця Клеопатра покінчила життя самогубством.

В Америці до лику божественних істот зараховані гримучі змії. В релігії індіанців Північної та Південної Америк найбільш шанованим богом був Кецалькоатль – пернатий змій. В стародавній Мексиці його називали світлосяйним богом. Зовні це божество поєднувало в собі риси двох найбільш вражаючих тварин Мексики: гримучої змії та дивовижно красивого птаха квезала. У стародавніх тольтеків і ацтеків гримуча змія вважалася символом урагану, а квезал – символом вітру. Об’єднавшись, вони втілилися в образі Кецалькоатля – повелителя хмар. В кожному поселенні індіанців неодмінно жила священна змія і її хранителька. Вона мала таку ж владу, як і головний шаман племені.

Я вже писав, що змії (точніше, різні її органи), використовувалися у ворожіннях, замовляннях, народних методах лікування. В традиційній медицині використовується отрута змій. Можливо з цієї причини, вона прикрашає відому емблему медиків – змію, що обвила чашу. Існує багато версій походження цієї емблеми. Давньогрецький бог Асклепій (у римлян – Ескулап) завжди зображався зі змією, тому що саме завдяки зміям, як розповідається у міфі, він став великим лікарем-богом, покровителем медицини. Уже будучи відомим, Асклепій був запрошений крітським царем Міносом, щоб воскресити його померлого сина. Лікар йшов, спираючись на патерицю, як раптом її обвила змія. Злякавшись, Асклепій вбив змію. Але тільки-но він це зробив, як з’явилася друга змія, що тримала в роті якусь траву. Ця трава воскресила вбиту. Асклепій, володіючи нелюдською далекоглядністю, усе зрозумів, найшов траву, яка принесла змія, зібрав її, і прибувши на Кріт, воскресив нею сина царя Міноса. Так говорить легенда, і цим пояснюється, чому в храмах, присвячених Асклепію, і на скульптурах самого бога медицини завжди присутні змії. Правда, вони обвивають або патерицю Асклепія, або його самого, але не чашу. Зате дочка Асклепія – богиня здоров’я Гігея (звідси – гігієна), постійно зображувалась зі змією в одній руці і з чашею в другій. Змією, що зображувалася біля Асклепія (Ескулапа) і обвитою навколо чаші, як вважають, був лісовий полоз (Zamenis longissimus Laurenti, 1768), якого і назвали в честь бога лікування – ескулапова змія.

Під кінець хотілось би сказати, що в наш час злочинного ставлення до навколишнього середовища, не можна допустити зникнення з обличчя Землі жодного виду тварин і рослин, тому що це велика втрата насамперед для природи, і для людини. Змії відіграють теж велику роль в нашому житті, і ми повинні дбайливо ставитись не тільки до тих змій, що занесені до Червоної книги, але й до тих, що всюди оточують нас в повсякденному житті.

admin Written by:

7 Comments

  1. Олексій
    Січень 24, 2012
    Reply

    Скажіть, будь ласка, чи є у вас інформація та фотографії про ескулапового полоза, який мешкає у Карпатському Національному Парку. Всіх інших плазунів зустрічав, а цього не доводилося. І, оскільки він занесений до Червоної Книги, чи можна виловлювати його для розмноження, і випускати на природу, щоби збільшити його чисельність.

  2. Січень 24, 2012
    Reply

    Пане Олексію, ескулапів полоз досить часто трапляється у Карпатах, як і у самому національному парку. Щоправда, зустріч із ним є доволі рідкісною, оскільки дана змія багато часу проводить на деревах. Відловлювати і розплоджувати червонокнижних видів без спеціального письмового дозволу Мінприроди – заборонені законом. За такі дії, щонайменше, загрожує штраф.

  3. Тарас
    Лютий 28, 2012
    Reply

    Пане Олексію, можу Вам допомогти з інформацією про лісового полоза, оскільки три роки тому був першим співавтором нарису про цей вид до 3-го видання Червоної книги України, для чого довелось опрацювати усі відомі факти його знаходження в Україні та найближчих околицях. Матеріал цей значно більший від того, що потрапив до самої ЧКУ згідно з форматом нарисів у ній (до речі, аж занадто густо там і редакторських та друкарських помилок). Сподіваюся, пан Адмін допоможе нам сконтактуватись.

  4. Олексій
    Липень 22, 2012
    Reply

    Мій телефон: 096-27-35-780; 095-105-24-34, якщо матимете можливість, пане Тарас, то зателефонуйте будьласка.

  5. Максим
    Липень 23, 2012
    Reply

    Дякую Вам за чудовий і дуже цікавий цикл статей. Дізнався для себе досить багато нового (але, що приємно – чимало, виявляється, я і так знав).

    Але таке от питання маю – оскільки отрута гадюки – білок, організм людини має до нього виробляти антитіта. Чи відбувається “звикання” до гадючачої отрути? Та й взагалі, який вплив ця отрута має на організм людини (особливо, якщо не надано належного лікування, або обійшлися тільки крапельницями) як у близькій, так і віддаленій перспективі. Укус гадюки не “аукнеться” якимись проблемами зі здоров’ям за кілька років?

  6. Липень 24, 2012
    Reply

    Пане Максиме, саме завдяки виробленню орґанізмом антитіл й існують сироватки супроти зміїної отрути. Їх добувають із крові коней, яким вводять невелику кількість отрути. Аналогічно й з людським орґанізмом – з’являється імунітет, якщо бажаєте – “звикання”.

    Щодо далекосяжного впливу зміїної отрути на людське здоров’я, то такою інформацією не володію, на жаль.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 73 = 75