ІСТОТА З ПОТОЙБІЧЧЯ

Андрій М. ЗАМОРОКА

Рідкісний випадок трапився вченим зробити відкриття, яке спонукало їх пригадати відому трагедію Йоґана Вольвґанґа Ґете “Фауст”… Майже, як і у “Фаусті”, науковці здійснили мандрівку на понад три з половиною кілометри в глибину Землі (ледь що не “сім кіл пекла”…), де натрапили на дивовижну істоту… Вона настільки була несподіваною, що фактично зробила переворот у екології тварин…

Знайомтесь – Галіцефалоб Мефістофель (Halicephalobus mephisto Borgonie, García-Moyano, Litthauer, Bert, Bester, van Heerden, Möller, Erasmus, Onstott, 2011) – от таке “пекельне” ім’я науковці присвоїли цій дрібній тваринці, яку неочікувано надибали глибоко у одній із золоторудних копалень у Південній Африці. Ця тварина належить до Хробаків-Нематод (Nemathelminthes Gegenbaur 1859) і завдовжки всього лише пів міліметра (0,52-0,56 мм)! Чому ж вона привернула таку увагу вчених? Яким чином цей “хробачок” спричинився до кардинальних змін у екології тварин?… На перше запитання, дуже влучно дав відповідь один із лідерів дослідження Туліс Онстот, що знаходження настільки складної істоти на такій великій глибині рівнозначне виявленню “Мобі Діка в озері Онтаріо”! Справа в тому, що багатоклітинні орґанізми розповсюджені лише у дуже тонкому поверхневому шарі літосфери (кам’яна оболонка Землі – авт.) і не проникають у її глибини далі, ніж на кілька десятків метрів. А у глибоких копальнях, підземних водах й ізольованих від поверхневого світу печерах, уже давно виявлено лише Бактерій і Архей, які утворюють своєрідну “бактеріальну оболонку Землі”, що перегукується із гіпотезою Гарячої глибинної біосфер Томаса Ґолда. То ж знаходження тварин, та ще й відносно високо організованих, на кілометрових і більше глибинах, – радикально розширило межі існування “біосфери багатоклітинних істот” на Землі.

Галіцефалоб Мефістофель був знайдений на глибині 1,3 кілометри у свердловинній воді копальні Беатріс. Однак, мушу зазначити, що це не єдиний вид Нематод, які були знайдені науковцями – у двох інших золоторудних шахтах, вони натрапили на трьох раніше уже відомих видів. Так, у копальні Дріфонтейн на глибині 900 метрів було віднайдено два види, один з яких Плектус водяний (Plectus aquatilis). А у копальні Тау Тона на глибині близько 3,6 кілометрів вчені виявили ДНК ще іншого виду… То ж глибинні Нематоди не видаються винятком, а є, радше, правилом…

Усі виявлені види живуть не у камені, а у міжпластних водах, які були “законсервовані” у кам’яних “склепах” тисячі років тому. Зокрема, радіовуглецевий аналіз показав, що ці “консерви”, з різних шахт, були утворені від 3-х до 12-ти тисячоліть тому, і впродовж цього часу не мали жодного зв’язку із поверхневим світом. Для того аби не допустити заносу, а ні бактерій, а ні самих хробаків із поверхні вчені вжили максимум заходів біологічної безпеки, адже у протилежному випадку достовірність їхніх досліджень була б поставлена під сумнів…

Як відомо, усі тварини є хижаками (навіть корови – це, так звані, пасовищні хижики – авт.), то ж основне питання, у випадку із Галіцефалобом Мефістофеля та інших глибинних Нематод, полягало у доступності наявних джерел харчування. Вчені встановили, що міжпластні води являють собою цілі бактеріальні екосистеми, які побудовані на хемосинтезі – використанні простих неорґанічних сполук для утворення цукрів та інших орґанічних речовин, необхідних для живих істот. То ж з точки зору екології Галіцефалоб Мефістофель є топ-хижаком у цій підземній екосистемі.

Екологічні умови, в яких проживають глибинні Нематоди, не відзначаються високою чи надмірною (з людського погляду – авт.) комфортністю – це величезний тиск, спричинений сотнями метрів породи, температура понад 48°С і, майже, цілковита відсутність кисню (про тварин, які не потребують кисню, ми вже писали – авт.). Проте, Життя є куди більш вигадливим, ніж людська уява, то ж тварини, еволюціонувавши, пристосувалися навіть до таких екстремальних умов існування… У світлі цього відкриття, дуже цікавими виглядають перспективи пошуку складних (не бактерійних – авт.) інопланетних живих орґанізмів – навіть якщо їх не буде виявлено на поверхні інших планет, то вони цілком можуть існувати у їх товщі. В такому ракурсі Марс і Венера виглядають далеко не мертвими…