ЧОМУ МИ ЛЮДИ?

Андрій М. ЗАМОРОКА

Людина походить від мавпи. Цю ідею свого часу висловив Жан Батист Ламарк, хоча, її часто приписують Чарльзу Роберту Дарвіну. Однак, це твердження є не зовсім коректним. Якщо бути уже абсолютно точним, то людина походить від спільного із мавпами предка. Одна лише думка про це, викликає хвилю обурення у мільйонів незгодних і релігійно анґажованих людей, проте, це факт доведений наукою – ґенетична відмінність між Людиною та Шимпанзе становить всього 2,5%!!! Вона настільки мізерна, що нас обох можна було б об’єднати у один вид, якщо б не радикальна морфологічна відмінність. То чому ж ми Люди?

Цим питанням вчені задались з моменту завершення двох великих проектів: “Ґеном Людини” і “Ґеном Шимпанзе”, завершених відповідно у 2003-му та 2005-му роках. І яке ж було здивування, коли ґеноми обох видів за локусами, котрі кодують білки, був ідентичний на 98,5%! Якщо не білоккодуючі ґени, то які причини такої радикальної морфологічної відмінності обох видів?

Наче з рогу достатку, посипались гіпотези і можливі пояснення. Однією, із найбільш прийнятних, була гіпотеза про відмінності у регуляції ґенів, тобто у Людини (Homo sapiens sapiens Linnaeus, 1758) та Шимпанзе (Pan troglodytes (Blumenbach, 1775) по-різному відбувається зчитування ґенетичної інформації, і тільки завдяки цьому ми є людьми…

Тепер залишалось лише довести справедливість цієї гіпотези. І вчені взялись за лабораторні дослідження. Ними було пророблено тисячі дослідів, які порівнювали особливі ділянки хромосом Людини й Людиноподібних мавп (Homininae Goodman, 1975), котрі містять у собі інсерції (вставки) або ж мають делеції (втрати) – послідовності ДНК, що не кодують білків. За цими послідовностями Люди і Людиноподібні мавпи доволі суттєво відрізняються. Наприклад, відмінності між людською 21-ю хромосомою та 22-ю синтетичною хромосомою шимпанзе існує відмінність у 68 тисяч інсерцій та делецій, які у більшості випадків – приблизно 70% – представлені ретротранспозонами – особливими ділянками ДНК, які здатні змінювати своє місце у ґеномі, а також утворювати тисячі копій самих себе. Одні вчені вважають їх паразитами, подібними до деяких сучасних вірусів (наприклад, ретровірусів – авт.), які інфікували живих істот понад мільярд або й більше років тому… А інші, називають їх “егоїстичною ДНК”, яка практично не приносить користі орґанізму…

Оскільки ретротранспозони та інші ділянки ДНК, що не кодують білків, розміщуються між ґенами або поруч них, вони можуть істотно змінювати шаблони експресії (зчитування інформації – авт.) ґенів. Усе це істотно впливає на еволюційний процес і виникнення нових видів.

Регуляційні властивості проміжків ДНК полягають у їх здатності “вмикати” або “вимикати” структурні ґени, тобто ті, які кодують білки, таким чином, вони або зчитуються і білок синтезується, проявляючись у вигляді якоїсь ознаки орґанізму (колір очей, волосся, шкіри і т.п. – авт.), або він залишається “вимкненим” і такого прояву не відбувається. У людській лінії відбулась надшвидка еволюція саме регуляторних ділянок ДНК, а у шимпанзе – ні. Саме у цьому й полягає та разюча відмінність між нами і нашими найближчими родичами у дикій природі…