ЗМІНА КЛІМАТУ В УКРАЇНІ: КОМАХИ З ПІВДНЯ УЖЕ ПРОНИКЛИ У ПІВНІЧНІ ЕКОСИСТЕМИ

 

Чужинські інвазійні види комах уже крокують у наших лісах і полях... Джерело ілюстрації: http://www.flickr.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Клімат на Землі змінюється і то є доконаним фактом. Інша справа причини цих змін – людська діяльність чи природна циклічність… Кожна з цих причин має як своїх прихильників, так і своїх противників, однак, я хочу розповісти про деякі ефекти глобального потепління (саме у цьому керунку, наразі, змінюється клімат – авт.), що уже проявилися на теренах України. Ці ефекти стосуються змін у екосистемах пов’язаних зі з’явою південних видів комах…

Чомусь в українських науковців (принаймні біологів – авт.) існує певне упередження чи то пак острах щодо здійснення досліджень пов’язаних зі зміною клімату. Усі віддають перевагу вивченню біорізноманіття, але забуваючи, що воно існує у змінних умовах і також змінюється… То ж першість у цих питаннях перехопили усілякого ґатунку громадські орґанізації, які часто-густо, аж до непристойності, гіперболізують проблему і до певної міри компрометують результати таких дослідження. То ж мені не пригадується ні наукових статей, ні конференційних секцій, а ні дисертацій пов’язаних з різними екосистемними ефектами спричиненими глобальною зміною клімату, хоча факти є і їх потрібно лише “взяти” і опрацювати.

Тижні зо два тому я мав змогу виступити із доповіддю на Ужгородських Ентомологічних Читаннях 2011 (особлива подяка орґанізаторам цієї імпрези – авт.). Моя доповідь “Розширення ареалів видів жуків-вусачів (Coleoptera: Cerambycidae) у канві процесів глобального потепління: результати досліджень та можливі наслідки” спонукала до дискусії у ентомологічному середовищі. Я почув різні думки, що є дуже важливо, і власне, у чинному дописі до “Станіславівського натураліста” хочу зупинитись на основних тезах своєї доповіді.

Учасники Ужгородських ентомологічних читань 2011 на екскурсії у національному парку "Синевир". Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока

Свого часу (з 2000-го року і по нині – авт.), мені вдалось здійснити досить масштабні дослідження жуків-вусачів теренах від Карпат до Поділля і навіть Розточчя, попрацювати із багатьма фондовими колекціями; в результаті доволі непогано вивчити фауну реґіону. То ж, коли виявив невідомі раніше для цих теренів види вусачів, то зразу задався питаннями: “Звідки?”, “Чому?” і “Яким чином?”… Мушу сказати, що цією групою жуків я займаюсь не перший, і певна річ, що не останній, – їх вивчення розпочалось ще із середини ХІХ століття; існує достатньо публікацій, то ж про їх фауну склалися ґрунтовні уявлення. Одначе, за останнє десятиліття мені вдалось виявити види, які раніше в Західній Україні взагалі не траплялись. Спершу я “списував” їх на можливу недостатність вивчення реґіону, але коли почав знайомитись із дослідженнями фахівців із сусідніх країн, та й по Європі загалом, то прийшло розуміння, що декотрі види просто аґресивно просуваються на північ із Середземномор’я або ж Азії… Себто, зростання середніх температур на планеті призвело до поширення південних видів на північ.

Проаналізувавши ареали 167-ми видів жуків-вусачів, розповсюджених на теренах Поділля, Розточчя і Карпат, я виявив, що у п’яти з них (це приблизно 3% – авт.) відбулися суттєві зміни у їх розповсюдженні. Причому, лише два види: Анаґліпт загадковий (Anaglyptus mysticus (Linne 1758) та Вусач хатній (Hylotrupes bajulus (Linnaeus 1756) є природними для наших теренів, а три інші Трихофер польовий (Trichoferus campestris (Faldermann, 1835), Лейоп булавоногий (Leiopus femoratus Fairmaire 1859) та Аґапантія артишокова (Agapanthia cynarae Germar, 1817) – проникли сюди із Середземномор’я та Центральної Азії. Перші два з рівнин розповсюдились в гори, а останні три стрімко розширюють свої ареали у західному та північному напрямках Європейського континенту.

Зміна ареалу Анаґліпта загадкового у Карпатському реґіоні України. Джерело ілюстрації Андрій М. Заморока

Анаґліпт загадковий за останні кілька останніх років проник у Карпати (околиці с. Татарів, Івано-Франківська область), де є ніколи не траплявся раніше. Його ареал раніше обмежувався середньосічневою температурою –6°С та середньорічною кількістю опадів 900 мм. На Передкарпатті, щонайближче до Карпат, даний вид був відомий з околиць м. Калуша (Івано-Франківська область) та м. Трускавця (Львівська область). В той же час у Закапатській області відома знахідка із гірської частини Бескид з околиць с. Кострина, Великоберезнянського району.

Зміна ареалу Вусача хатнього у Карпатському реґіоні України. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока

Вусач хатній раніше траплявся лише на Передкарпатті, підступаючи до межі гір, а також його спорадично відмічали на Поділлі й Розточчі. Південно-західна межа його ареалу по Передкарпаттю проходила по лінії м. Трускавець (Дрогобицький р-н, Львівська обл.), с. Тростянець (Долинський р-н, Івано-Франківська обл.), с. Старуня (Богородчанський р-н, Івано-Франківська обл.), м. Надвірна (Івано-Франківська обл.). Ця межа визначена конкурентним взаємовитісненням Вусача хатнього та Плосковусача фіолетового (Callidium violaceum Linnaeus, 1758), які займають спільну екологічну нішу, однак під впливом кліматичних факторів Плосковусач фіолетовий більш толерантний до низьких температур і високого зволоження. Сьогодні Вусач хатній проник у гірську частину, поступово витісняючи Плосковусача фіолетового з гірських долин вверх…

Зміни ареалу Трихофера польового на Європейському континенті. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока

Первісний природній ареал Трихофера польового охоплював Закавказзя, Центральну Азію, Монголію й Далекий Схід. З кінця 1990-х років ареал цього виду розпочав розширюватись на Передкавказзя, в цей час його було завезено у Північну Америку – США і Канаду. Після 2000-го року Трихофер польовий поширився у південній частині Західного Сибіру, Південного та Центрального Уралу, до Ярославля та Москви на півночі; на заході вид проник у Центральну Європу включно із Україною, Румунією, Угорщиною, Чехією та Польщею.

Зміни ареалу Лейопа булавоного на Європейському континенті. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока

До кінця ХХ століття вважалося, що Лейоп булавоногий був поширений лише на теренах Чорноморського басейну: у Болгарії, Туреччині, Криму, на Кавказі. Однак, з кінця 1990-х років, цей вид повсюдно знаходять у Південній, Центральній та Східній Європі. Так, у 1997-му році його було виявлено у Полтавській області України, Ростовській області та Краснодарському краї Росії, у 1999-му році – у Франції, 2002-го – в материковій Італії та на Сицилії, 2003-го – у Сербії, 2006-го – у Румунії, 2007-го – у Харківській області України, у 2010-му – в Угорщині. Відомостей про поширення виду в Австрії, Швейцарії, Німеччині, Польщі, Чехії та Словаччині наразі немає.

Аґапантія артишокова до початку ХХІ століття була розповсюджена на території північно-східного Середземномор’я (острів Сицилія, Апенніни, Балкани, острів Крит) та Чорноморського басейну (Мала Азія, Кавказ, Крим та Приазов’я). За межами цього ареалу Аґапантія артишокова вперше була виявлена заповіднику “Медобори” (Тернопільська обл.) ще 1997-го року. Пізніше даний вид знайдено у Івано-Франківській області із Дністровського каньйону та Галицького національного парку.

Зміна ареалу Аґапантії артишокової на Європейському континенті. Джерело ілюстрації: Андрій М. Заморока

В усій цій історії найцікавішим є те, яким чином реагують екосистеми на зміни, які в них відбуваються – вони, як виявилось, зберігають свою стабільність і ознак якихось серйозних зрушень у них, наразі не виявлено. Тут мушу сказати, що стабільність екосистем при інвазії чужинських вусачів є надзвичайно важливим фактом, оскільки саме ці жуки вважаються чи не найбільш небезпечними шкідниками лісів. При збізі сприятливих умов дуже багато їх видів здатні надзвичайно швидко і масово розмножуватись, спричинюючи цілковиту загибель дерев на величезних площах. Тому виявлення у дібровах та бучинах Поділля і Передкарпаття Трихофера польового і Лейопа булавочного викликало стурбованість можливим дисбалансом у екосистемах… Однак, ці види досить добре асимілювалися із автохтонною ентомофауною, щоправда, очевидним є факт конкурентного тиску, наприклад, Лейоп булавоногий витісняє дуже близького Лейопа туманного (Leiopus nebulosus (Linnaeus 1758)… З іншої сторони, з’ява нових видів призвела до зростання біотичного розмаїття у екосистемах.

Загалом же на екосистемному рівні, перша хвиля відповіді на процеси зміни клімату простежуються у найбільш динамічних компонентів – міґруючих тварин, в той час, коли самі екосистеми зберігають свою стабільність.

admin Written by:

10 Comments

  1. Жовтень 12, 2011
    Reply

    Також мені здається, що внаслідок потепління значно піднялася вверх верхня межа зростання сосни гірської (жерепу). Таке враження, що ще якихось 50 років назад, вершини таких хребтів як Аршиця не були так зарослі жерепом…

  2. Жовтень 12, 2011
    Reply

    Дійсно, пане MAGNOVSKYI, заростання жерепом карпатських високогірь відбувається доволі швидкими темпами – суджу за заростанням військових споруд на Сивулі і Лопушній, але верхня межа зростання не піднялась, вона все ще залишається тією, що й 100 років тому. Цікаво було порівняти столітні й теперішні світлини полонини Пожижевської – ліс насправді підіймається вгору. Хоча, може то й ілюзія, бо більшість полонин були рукотворними, а після припинення випасу худоби розпочався процес відновлення лісу. Так чи інакше, але зміни відбуваються і вони повсюдні…

  3. Олег
    Травень 18, 2013
    Reply

    Впіймав комаху яку ще не бачив Ніхто неможе пояснити що це

    • Травень 18, 2013
      Reply

      Маєте світлину тієї істоти, пане Олеже?

Написати відповідь до Олег Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

58 + = 68