Андрій М. ЗАМОРОКА
У своїй “Системі Природи” Карл Лінней описав домашніх псів як окремий вид – Собака товариський (Canis familiaris Linnaeus, 1758). І втому нічого дивного немає, адже упізнати у теперішніх чіхуахуа чи пекінесах їхнього прапрадіда Вовка або ж Собаку хижого (Canis lupus Linnaeus, 1758), погодьтесь, можна не зразу і не завжди… Одначе, вченим це все таки вдалось зробити, сиквенувавши ДНК. То ж у 1993-му році ліннеївська Собака товариський перестав існувати як окремий вид, перетворившись у Собаку хижого товариського (Canis lupus familiaris Linnaeus, 1758) – от така метаморфоза. Але ж як Вовк став Собакою не на папері, а у дійсності?
Собаки є чи не найдавнішими доместикованими тваринами на Землі – вони стали частиною людського суспільства і культури, ще до часу одомашнення худоби та птиці… Їх кості часто знаходять поруч кістяків древніх мисливців у часи, коли ще тривав минулий льодовиковий період – понад 14 тисяч років тому. Одначе, чим далі в минуле, тим все менше свідчень про товариство людини і собаки – раніше, ніж 26500 років тому назад, кісток собак практично не знаходили… І ось новина – у Росії на Алтаї знайдено череп найдавнішого з усіх відомих собак віком 33 тисячі років!
Ще у далекому 1975-му році російські антропологи досліджували древню стоянку часів, коли люди сучасного типу вели експансію на терени неандертальців. Вчені здійснювали огляд печери “Розбійницька” – вони розкопали долівку, де й натрапили на культурний шар палеоліту. З-поміж низки артефактів, що свідчили про присутність там людини, як то обвуглені поліна у кострищах, науковці натрапили на кістки тварин, де й знаходився череп собаки. За будовою черепа алтайський собака дуже нагадує породу сучасних самоїдів, вони ж саммі, одначе, науковці не наважуються стверджувати, що ці дві породи є спорідненими. Проте, таке значне часове розмежування подібних один на іншого собак наштовхнуло вчених на гадку, що одомашнення вовків та їх еволюція у собак була не одноразовою подією, а незалежно повторювалась у різних реґіонах Євразії…
Походження та одомашнення собак завжди викликало бурхливі дебати у наукових колах – де, коли і як це сталося? Одні вважають, що доместикація собак відбувалась, коли давні мисливці забирали цуценят вовків і вирощували їх вдома. Інші – одомашнення відбувалось природним шляхом, коли вовки постійно навідувались до людських стоянок, де могли поживитись відходами, а згодом залишились поруч людини, давши початок псам… А от де відбулось одомашнення вовків та скільки разів це відбувалось – питання дуже неоднозначні, й рясніють багатством думок і гіпотез… Спроба дати відповідь на ці питання методами молекулярної біології, спричинила новий виток дискусій – кожна зі сторін отримала “незаперечні” докази своєї правоти…
Одне із перших глобальних молекулярних досліджень родоводу псів було опубліковане ще у 1997-му році. На той час вчені здійснили справжній подвиг – сиквенування ДНК наприкінці ХХ століття було тривалим і затратним заняттям – вони дослідили зразки 162-х особин вовків із 27-ми локалітетів з території їх ареалу й порівняли їх зі 140-ами собаками, приналежними до 67-ми порід. Вони вперше, молекулярними методами, довели, що Вовк є предком Собаки. Більше того, згідно їх дослідження, пси виникли понад 100000 років тому – це раніше, ніш Людина розумна (Homo sapiens sapiens Linnaeus, 1758) покинула Африку, а оскільки собаки були доместиковані у Євразії (читайте далі по тексту – авт.), то відповідальною за їх приручення є Людина неандертальська (Homo sapiens neanderthalensis King, 1864)! Ця думка є вельми цікавою, аналогічно як і те, що знаряддя праці вигадали Австралопітеки (Australopithecus Dart, 1925), але повернімось до походження собак. Вчені встановили, що сучасні пси розподілені на чотири групи, які у тій чи іншій мірі є близькими одна до іншої. Одна із найбільших груп включає дуже різноманітних собак – від найдревніших порід, як то австралійські динґо і новоґвінейські собаки-співці, до сучасних шотландських вівчарок колі чи пуделів. Інші ж групи дуже віддалені від основної і є більш споріднені до вовків, наприклад, німецька вівчарка. Все це вказує на багаторазові гібридизації із вовками і, очевидно, – на незалежні осередки виникнення собак…
Але прихильників разового одомашнення псів таке трактування не вдовольнило, і у 2002-му році науковці, з метою аналізу ДНК, відібрали кілька сотень проб у дворових сільських собак із усього світу. Дворових собак було вибрано у зв’язку із тим, що вони вільно схрещуються між собою і на них не діє цілеспрямований людиною добір із підтримки існуючих чи виведення нових порід. І дослідження показали, що найбільш різноманітними є пси зі Східної Азії. Висновок напросився сам по собі – тут батьківщина собак і еволюціонували вони від вовків лише раз! Здавалось би у дискусії поставлено крапку, але ці висновки аж ніяк не влаштували наукову спільноту і пошуки продовжились.
У 2009-му році нове дослідження, що охопило Африку та Америку, дало абсолютно інші результати. Науковці сиквенували ДНК африканських дворових сільських псів, пуерто-риканських бродячих псів та міжпорідних гібридів з кількох міст США. Результати були приголомшливі – ґенетичне різноманіття африканських дворових псів виявилось аналогічним, ба, вищим, ніж у східно-азійських, про що свідчили попередні дослідження! Але вважати Африку батьківщиною собак не доводиться, хоча б з тієї причини, що звичний нам Вовк там не водиться, а усі дослідження вказують на походження псів саме від нього. Одначе, розуміння у питання походження і еволюції собак це дослідження не внесло…
Натомість, інше дослідження 2009-го року констатувало, що одомашнення вовків і їх еволюція у собак відбулась у проміжку між 5,5–16,3 тисячами років тому у долині ріки Янцзи у Китаї! Вчені з’ясували що усі породи собак у своєму ґенофонді мають 10 спільних гаплогруп, з яких усі присутні лише у янцзійських псів, а чим далі від Янцзи, тим менше гаплогруп містилося у ґенофонді. Так, у Центральному Китаї собаки мають лише 7 гаплогруп, у Пінічному Китаї та Південно-Східній Азії – по 5, а у Європі – 4. То ж висновок один, Китай – батьківщина собак, які еволюціонували від невеликої популяції вовків.
Проте, уже 2010-го року, чергове молекулярне дослідження собак і вовків показало, що можливим місцем доместикації був Близький Схід, адже для одних та інших є спільними унікальні саме для близькосхідного підвиду Вовка локуси ядерної ДНК. Тому, підсумовують вчені, Східна Азія не може бути батьківщиною собак, висновок про що було здійснено на підставі сиквенування мітохондріальної ДНК у попередніх дослідженнях…
Як бачте, суперечка розгорілася не на жарт. Одначе, дані молекулярних досліджень настільки відрізняються одні від інших та від палеонтологічних відомостей, що це мимоволі наштовхує на думку про відсутність єдиного центру виникнення і еволюції собак. Найпевніше, найліпший друг людини, або як висловився Карл Лінней – Собака товариський, виник із одомашнених вовків не один, не два і навіть не три рази, а відбувалось це багаторазово у різні періоди історії і у різних місцях… Та дослідження все ще тривають, і кожне з них усе ближче і ближче підводить нас до розуміння коли, де і як виникли собаки…
Хм, у мене є певні сумніви щодо походження собак.Недавно чув по радіо, що вони прилетіли з космосу з першими людьми і з ними ще коти були
Гм, пане gorih, дивне Ви радіо слухаєте… А хвилю змінити не пробували? 😉
А я читав, що крім вовка, невеликий вклад у генотип собаки товариської зробив шакал золотистий, Canis aureus.
Були такі ідеї, пане Sehrg, ба навіть висловлювались думки про внесок койота, однак молекулярні дослідження цього не підтвердили, давши лише єдиного предка – вовка. Хоча, може десь і згаданий Вами вплив був, але підтверджень тому наразі немає…
[…] Тому, зараз переважно в цій справі використовують собак, причому, порода значення немає. Використовуються як […]
Це трохи дивно, ( навіть в голову не вкладається) що такі собаки як мальтійська болонка, йоркширський тер’єр, австралійський шовковистий тер’єр ( і інші маленькі собачки) пішли від вовків.
От що дивно, пані Alice Duma, порівнюючи болонок і сенбернарів, можна дійти висновку, що то різні види, а вони ж бо – один…