ЕВОЛЮЦІЯ ПОСЕРЕД НАС!

Еволюційний шлях життя. Джерело ілюстрації: http://inayatscorner.wordpress.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Ми звикли говорити про еволюцію та еволюційні зміни у ретроспективі тисяч і мільйонів років. Еволюція повільний і непомітний для спостерігача процес. Та чи так воно насправді?.. Буквально днями, мені трапилась цікава стаття на порталі “Популярна Наука” (“Popular Science”) про еволюційні події у світі тварин і рослин, які відбуваються саме у наш час і у цей момент. Отож, за матеріалами “Популярної Науки” пропоную Вам узріти еволюцію помежи нас.

Сайт “Популярна Наука” запропонував огляд десятка випадків еволюційного проґресу, який відбувається на наших очах – це останні два десятиліття. Звичайно, мова не йде про виникнення нових видів, а про еволюційні зміни, які торклись різних сторін біологічного єства живих істот – від індивідуальних мутацій, до зміни групової поведінки, від нових адаптацій, до нововідкритих еволюційних подій…

Однією із цікавих еволюційних подій сучасності є виникнення стійкості до мишачої отрути у Миші хатньої (Mus musculus Linnaeus, 1758). Однією із найбільш розповсюджених отрут, що вбиває усіх мишей, окрім Миші алжирської (Mus spretus Lataste, 1883), є варфарин. Батьківщиною Миші алжирської є Північна Африка, і вона у природі ніколи не перетиналася із Мишею хатньою, однак, разом із різноманітними товарами вона втрапила до Європи, де обидва види гібридизувалися. Ця подія стала надзвичайно вдалою для Миші хатньої, оскільки та отримала ґени стійкості до мишачої отрути. Цей випадок належить до гібридизаційних еволюційних подій.

Миша хатня еволюціонувала, розвинувши стійкість до мишачої отрути. Джерело ілюстрації: http://www.popsci.com

На відміну від Миші хатньої, інший герой еволюційного проґресу – Жук кукурудзяний західний (Diabrotica virgifera LeConte, 1868) – нові ґени отримав не від гібридизації, а шляхом класичного дарвінівського процесу добору. Причому, часом відліку цього еволюційного процесу слід вважати середину 1990-х років, коли у США розпочали широкомасштабне впровадження трансґенної кукурудзи. У ґеном кукурудзи навмисне було введено бактеріальний ґен, який відповідальний за синтез Bt-токсину – смертельного для комах. Ця біотехнологія виявилась настільки проґресивною, що цілковито усунула проблему ушкодження кукурудзи Жуком кукурудзяним західним. Однак, цьому жуку вистачило лише 15 років аби розвинути стійкість до дії Bt-токсину. Воістину стрімка еволюція!

Жук кукурудзяний західний еволюціонував у напрямку стійкості до bt-токсину. Джерело ілюстрації: http://www.popsci.com

Ще один представник комах – Клоп постільний (Cimex lectularius Linnaeus, 1758) – еволюціонував, утворивши надзвичайно стійку до отрут форму у Нью-Йорку, США. У 1950-х роках проблему Клопів постільних у США було практично вирішено їх викоріненням, однак наприкінці 1990-х у Нью-Йорку з’явилася його нова форма стійка до дії інсектицидів. Ці клопи мають товсту воскоподібну кутикулу, прискорений метаболізм та домінантні мутації, що блокують дію інсектицидів…

Інший приклад схожої еволюції але уже у хребетних, прийшов із Мексики, де у печерних водоймах живуть Пецилії мексиканські (Poecilia mexicana Steindachner, 1863). Абориґенні жителі Південної Мексики зберегли один зі стародавніх релігійних обрядів заклинання дощу – вони готують спеціальну пасту із коріння місцевих отруйних рослин, а тоді під молитви занурюють її в печерне озеро. Отрута вбиває пецилій, які спливають на поверхню, а селяни збирають і їдять їх, закликаючи дощ… До слова, на смак Пецилії мексиканські просто таки жахливі… Мексиканський уряд заборонив це релігійне дійство, одначе, природа також знайшла рішення – багато популяцій Пецилії мексиканської еволюціонували, розвинувши стійкість до дії отрути. Виявилось, що печерні форми цього виду здатні витримувати вдвічі більшу концентрацію отрути, ніж не печерні, а відповідно шанси на виживання у них вдвічі вищі.

Ропуха Аґа. Джерело ілюстрації: http://www.popsci.com

Еволюціонувала також велетенська південно-американська ропуха більш відома піж назвою Аґа (Bufo marinus Linnaeus, 1758), щоправда, на іншому кінці планети – в Австралії. У 1935-му році її завезли в Австралію для боротьби із місцевим Жуком тростиновим (Dermolepida albohirtum (Waterhouse, 1875), який шкодив плантаціям цукрової тростини. Одначе, не зустрівши ворогів, Аґа почала надмірно розмножуватись, і надзвичайно швидко розповсюджуватись, безрозбірно винищуючи місцеві види безхребетних. Однак, згодом вчені помітили, що ропухи змінились – еволюціонували: вони стали прудкішими, більш витривалими, у них видовжились кінцівки, але попри те у них зросла смертність… Аналізи показали, що їх еволюції сприяв новий тип добору – просторовий. Тобто, швидші ропухи швидше міґрували на нові, не заселені їхнім видом, території, де вдосталь їжі, немаючи інших партнерів, вони схрещувались між собою, даючи прудке потомство з довгими ногами, але менш здорове… За рахунок вищої смертності популяційний вибух почав загасати і практично потреба у міґрації на нові території відпала сама по собі. Ось такий еволюційний механізм саморегуляції…

Гадаєте еволюція відбувається десь там, далеко у природі? Ви глибоко помиляєтесь! Еволюція іде у нас самих! Цікавий випадок адаптації до дії радіації виявлено у нас – людей. Дослідження стосувалося лікарів-рентґенологів, які постійно працюють із рентґенівським випромінюванням. Виявилось, що у їх крові наявний вищий за норму рівень пероксиду водню (перекису – авт.), а це ознака потенційного розвитку ракового захворювання… Однак, дослідження виявило, що у відповідь на надмірний рівень пероксиду у рентґенологів розвинулась адаптація – надлишкова продукція антиоксиданту глутадіону, який відповідальний за захист клітин. Таким чином, людський орґанізм розвинув механізми на радіаційну загрозу в роботі лікарів, активувавши клітинні механізми захисту.

Московські бродячі собаки навчились користуватися метро, пересуваючись в межах території зграї. Джерело ілюстрації: http://www.dirtdoctor.com

Чи не найцікавішою еволюційною подією є зміни у груповій поведінці московських бродячих собак. Говорячи про них, – це є справжня проблема для Москви – на кожних 300 жителів цього міста (населення Москви становить 11,6 млн. чоловік – авт.) припадає один бродячий пес! Поведінка собак еволюціонує в ритмі великого меґаполіса – собаки, випрошуючи їжу, з легкістю розпізнають людей, які потенційно можуть їх підгодувати, й уникають тих, хто може досить аґресивно поставитись до них. Однак, найбільш вражаючим є здатність московських собак користуватись метром! Собаки добре знають усі станції в межах їх території, утримуючи в мозку план надземної частини території та співставляючи його із підземкою, таким чином, вони з легкістю переміщаються в межах володінь своєї зграї за допомогою поїздів…

Як бачте, еволюція повсюдна і винахідлива. Озирніться довкола, можливо і Ви зможете побачити зміни, які ще не відомі науці…

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

9 Comments

  1. […] Оскільки ретротранспозони та інші ділянки ДНК, що не кодують білків, розміщуються між ґенами або поруч них, вони можуть істотно змінювати шаблони експресії (зчитування інформації – авт.) ґенів. Усе це істотно впливає на еволюційний процес і виникнення нових видів. […]

  2. Олексій
    Грудень 21, 2011
    Reply

    Дуже дякую за цікаву та корисну статтю.
    Еволюція і справді посеред нас. Недавно довелось побачити на телеканалі Discovery передачу про групу японських макак, які відпочиваючи в гарячих джерелах “онсен” навчилися пірнати за зерном, яке кидають туристи та подорожуючі проходячи повз. І ця особливість проявляється лише у двох останніх поколінь цієї групи.

  3. […] Понад те, виявляється, що самці із популяцій вздовж нових шосе цвіркотять з такою ж гучністю, що й самці із тихих умов середовища. У той же час, вздовж шосе, які експлуатуються десятиліттями Кобилки двокрапкові цвіркотять із достовірно вищою гучністю. Загалом, виглядає так, що шумове забруднення середовища існування живих істот є не гіршим еволюційним фактором чи рушієм природного добору, породжуючи новий виток еволюції, яка відбувається у нас на очах. […]

  4. Василь Маланюк
    Листопад 28, 2012
    Reply

    Цікава стаття Андрій Михайлович. А не знаєш, чи хижаки Австралії (крокодили, собаки) коеволюціонували разом з ропухою, чи її отрута й надалі для них смертельна ?

  5. Грудень 2, 2012
    Reply

    На жаль, пане Василю, з такою інформацією не стикався… Якщо такі відомості будуть, то неодмінно матимете змогу дізнатись про них зі сторінок Станіславівського натураліста

  6. Роман
    Січень 6, 2013
    Reply

    Щодо рентгенолога. Не корректно говорити про дані властивості організму як приклад еволюції, адже очевидно у цих випадках НЕ генетичні зміни. Де Ви тут бачите механізм природнього відбору?

  7. Січень 8, 2013
    Reply

    Пане Романе, існує поняття епіґенетичних змін, які передаються у спадок, незачіпаючи ґенетичного матеріалу. У низці випадків епіґенетичні зміни можуть підхоплюватись природним відбором і закріплюватись на ґенетичному рівні.

Написати відповідь до Станіславівський Натураліст » ЧОМУ МИ ЛЮДИ? Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

82 − = 75