Андрій М. ЗАМОРОКА
Сьогодні мені зателефонував мій добрий колега Василь Маланюк, який саме повертався із Галицького національного парку, й повідомив, що у лісі натрапив на дивну істоту – незвичайного вигляду личинку якоїсь комахи… Він надіслав мені на емейл кілька знимок зроблених у лісі й власне привіз мені ту личинку – гляньте на неї. З цим “монстром” я перетинався й раніше і як виявилось – це… гусінь – личинка метелика.
Не тягтиму часу, а скажу, що ця гусінь належить метелику, який називається Вилкохвіст буковий (Stauropus fagi Linnaeus 1758). Він належить до родини Метеликів-Чубаток (Notodontidae Stephens, 1829) і є широко розповсюдженим на величезній території Євразії між Атлантичним й Тихим океанами. Доросла комаха – імаґо – Вилкохвоста нічим особливим не відзначається, нагадуючи тисячі інших видів метеликів, чого не скажеш про його гусінь. На противагу іншим метеликам, у гусені Вилкохвоста букового друга та третя пари справжніх ніжок є надзвичайно подовженими, на спині 3-7 сегментів тіла наявні вирости зі шпичаками, а кінець черевця закінчується довгими виростами – своєрідними клешнями.
Лише вийшовши із яйця, маленька гусениця нагадує мураху. Взагалі, перші личинкові стадії Вилкохвоста букового пристосовані до мімікрії (імітації – авт.) мурах, деякі лепідоптерологи – вчені, що досліджують метеликів – вважають, що вони (гусені) імітують не мурах, а дрібних павуків. Так чи інакше, але подібність гусені на жалких мурах чи неїстівних павуків, рятує їх від хижаків, наприклад, птахів або ж інших комах…
Щойно народжена гусінь має відмінний апетит і тут же приймається споживати їжу, однак, харчується не листям, як було хто подумав собі, а оболонкою яйця з якого щойно вийшла. Справа в тому, що яєчна оболонка містить білки, які за своєю природою є дуже поживними і забезпечують гусінь енерґією необхідною для першої линьки. Тільки після того, коли стара кутикула (своєрідна шкіра комах – авт.) буде скинута, а її гусінь також може з’їсти, личинка приступає до поїдання листя. Як зрозуміло із видової назви Вилкохвоста букового, гусінь поїдає листя Бука (Fagus L.), але окрім нього, також може споживати листки Дуба (Quercus L.), Граба (Carpinus L.), Ліщини (Corylus L.) та ще цілої низки інших видів дерев.
В міру росту, гусінь линяє ще кілька разів. Після кожної линьки вона активно росте, збільшуючись у розмірах. Вона набуває характерних рис, які ви можете бачити на світлині внизу: велика голова, довгі ніжки, шпичкуваті горби на спині та довгі додатки на кінці черевця. Зрештою, виростаючи до личинки останнього віку, який передує заляльковуванню та перетворенню на метелика, гусінь Вилкохвоста букового досягає в довжину 5-7 см.
Забарвлення гусені виконує функцію ідеального камуфляжу, маскуючи її під виглядом всохлої обламаної гілочки. Але іноді одного маскування буває недостатньо, то ж потурбована, вона негайно закидає голову та черевце на спину, виставляючи спереду довгі ніжки, а ззаду хвостові придатки. Ця непересічна поведінка дуже часто спрацьовує і спантеличений потенційний хижак втрачає інтерес до гусені, яка, таким чином, не стає його обідом.
Під кінець літа й на початку осені гусінь Вилкохвоста букового спускається зі свого кормового дерева на ґрунт, де віднайшовши місцину між опалим листям, заляльковується. Але спершу довкола себе плете щільний шовковий кокон, а тоді скинувши свою кутикулу перетворюється на лялечку. В такому стані вона перезимовує, а в травні із кокона виходить метелик. Й нарешті цикл замикається…
Ось така невеличка історія про незвичайну гусінь Вилкохвоста букового.
Be First to Comment