БУКОВІ ЛІСИ ПОДІЛЛЯ

Молода бучина на горі Камула в Гологорах, Поділля. Джерело ілюстрації: http://vidviday.com.ua

Андрій М. ЗАМОРОКА

Букові ліси, поруч із дубовими, є найбільш типовими для помірного клімату північної півкулі Землі. Бук зростає у Європі, на Кавказі, півночі Ірану, в Китаї, на Тайвані, у Японії, на півночі Мексики та сході США. На цих широких теренах він утворює 9 видів, однак, Бук лісовий (Fagus sylvaticaL.), розповсюджений лише у нашій Європі, будучи тутешнім є ендемом.

Буковий ліс, як ніякий інший, вражає своєю величчю та чарує неймовірною красою...Джерело ілюстрації: http://www.flickr.com.files

В Україні бук поширений у Карпатах (450 тис. га), на Поділлі (131,1 тис. га) та в горах Криму (32,9 тис га). Причому в Карпатах та на Поділлі – це лише Бук лісовий, а у Криму зразу два види: і Бук лісовий, і Бук східний (Fagus orientalis Lipsky.), а також їх гібрид – Бук кримський (Fagus x taurica). Однак, подільський Бук відрізняється від карпатського – вчені виокремлюють його у самостійний підвид Бука лісового середнього (Fagus sylvatica moesiaca (Maly) Czeсzott). Я уже розповідав про букові праліси Карпат та Криму, а на черзі бучини Поділля.

На жаль на Подільській височині практично не збереглось значимих за площею старих букових лісів, оскільки людське господарювання звело їх нанівець… На гадку мені спадає, хіба, лише невеликий шматочок 180-літнього букового пралісу, який чудом вцілів у заповіднику “Медобори” – на східній межі поширення цього виду… А решта подільських бучин є вторинними й утворилися за рахунок природного поновлення на зрубах старих лісів. Їх поновлення можна вважати “чудом”, особливо, якщо згадати про “надмірну любов” лісівників радянської доби до саджання на букових зрубах Дуба північного (Quercus rubra L.) та Сосни лісової (Pinus sylvestris L.)…

Похідна грабова бучина у Медоборах. Джерело ілюстрації: http://www.eol.org

На противагу Карпатам та Передкарпаттю, на Поділлі бучини не утворюють суцільного ареалу, а мають, так зване, острівне поширення, що зумовлено як кліматом – він тут надто сухий для Бука лісового, так і людським господарюванням – більшість лісів зведено під орні землі, а ті що залишились засаджені завізними деревними культурами. На заході Подільської височини, де випадає достатньо дощів (600-500 ммна рік) Бук лісовий утворює потужні бучини і поширений суцільно, зокрема на Опіллі, Розточчі та в Гологорах. Але доходячи до Дністра, бучини зникають, де наявна, так звана, дністровська диз’юнкція – розрив ареалу, – знову з’являючись суцільними лісами лише на заході Хотинської височини.

На схід від межиріччя Золотої Липи та Коропця бучини трапляються лише невеликими островами, та й то на найбільш піднятих ділянках Поділля, де достатньо волого для Бука. Декотрі вчені вважають, що раніше Бук лісовий зростав далеко на сході, доходячи аж до Дніпра, хоча, з цього приводу існують різні думки. Зокрема палеоботаніки стверджують, що бучини таки були на Східному Поділлі і навіть Придніпров’ї, але він тут зростав ізольованими островами і був дуже рідкісним. Згодом, його вирубали і бучини уже не відновились… Про рідкісність Бука лісового на сході Правобережжя свідчать і дослідження у такій екзотичній сфері, як вивчення топонімів – назв урочищ, населених пунктів, рік тощо. Чим далі на захід від Дніпра, тим частіше трапляються назви пов’язані із цим деревом, а на сході їх можна перелічити, буквально, “на пальцях”.

Злотавіє букове листя, коли на Поділля приходить осінь... Джерело ілюстрації: http://www.publicdomainpictures.net

Сьогодні східна межа ареалу бука проходить по лінії від міста Володимир-Волинський – по межі між Волинською височиною та Поліською низовиною – до селища Гориньград поблизу міста Рівного, звідки повертає на південь до міста Кременця, далі на схід до міста Старокостянтинова і звідти на південь до селищ Сатанова та Муровані-Курилівці, повертаючи на захід до міст Кам’янець-Подільський та Хотин і огинає з півдня Хотинську височину.

Вчені відносять бучини Поділля до класу дубово-букових лісів (QuercoFagetea Br.-Bl. et Vlieger in Vlieger 1937), порядку букових лісів (Fagetalia sylvaticae Pawłowski 1928), союзу бучин бука лісового (Fagion sylvaticae Luguet 1926), підмаренниково-букової асоціації (Аsperulo odoratae – Fagetum Sougner et Thill 1959). Ці ліси відзначаються високою зімкненістю крон – до 80-90%, то ж світло під шатро лісу практично не потрапляє і тут завжди панує тінь. У зв’язку із цим інші види дерев практично не зростають у бучинах. Між опільсько-розтоцькими та кременецько-товтровими бучинами є значна відмінність, так перші представлені практично виключно буком, а другі – різними деревними видами, наприклад, тут зростають: Клен-явір (Acer pseudoplatanus L.), Береза повисла (Betula pendula Roth), Граб звичайний (Carpinus betulus L.), Черешня (Cerasus avium (L.) Moench), Осика (Populus tremula L.), Дуб скельний (Quercus petraea (Matt.) Liebl.), Дуб черешкуватий (Quercus robur L.), Липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), В’яз малий (Ulmus minor Mill.). Відповідно, перші, зі згаданих, утворюють мертвопокривні бучини, де не зростають ні трави, ні чагарники, тоді як у других наявний добре розвинений і чагарниковий і трав’яний яруси. До складу чагарникового ярусу найчастіше входять Ліщина (Corylus avellana L.), Вовчі ягоди (Daphne mezereum L.), Бруслини европейська (Euonymus europaea L.) та бородовчаста (Euonymus verrucosa Scop.), Жимолость опушена (Lonicera xylosteum L.), Гордовина (Viburnum lantana L.) та інші, котрі, щоправда, зустрічаються значно рідше.

До складу флори букових лісів Поділля входить понад 200 видів рослин із 137 родів, 66 родин, що становить 15% видів, 21% родів та 51,5% родин всієї флори Поділля. Більшість видів відноситься до покритонасінних – 182 види (91%). Голонасінні представлені лише одним видом – Сонною лісовою. Вищі спорові рослини, такі як папороті, хвощі і плауни, – 17 видами (8,5%). Серед них переважають папоротеподібні – 14 видів (7%). Хвощеподібні представлені лише двома видами (1%), плауноподібні – лише одним видом (0,5%).

Бук дав щедрий врожай. Джерело ілюстрації: http://www.perekop.info

За кількістю видів у флорі букових лісів Поділля перше місце займає родина Жовтцеві (Ranunculaceae Adans. fam.) – 15 видів. На другому місці – родина Трояндових (Rosaceae L.) – 14 видів, на третьому – родина Орхідних (Orchidaceae Juss.) – 13 видів. Інші родини рослин представлені не більше ніж по 5 видів. Якщо говорити про життєві форми рослин подільських бучин, то більшість з них – це трави – 147 видів (73,5%). Дерев налічується 22 види, що становить 11% від усіх рослин бучин, кущі – 22 види (11%), кущики – 5 видів (2,5%) та ліани – 2 види (1%).

Про надзвичайну цінність букових лісів Поділля свідчить кількість видів рослин – 27, які охороняються законом України і включені до Червоної книги нашої держави. Окрім того, чотири види тутешньої флори внесено до Міжнародних списків рідкісних видів, зокрема до Європейського червоного списку.

Нажаль, інтенсивні рубки, так званого, головного користування, ставлять під загрозу залишки подільських бучин на їх східній межі поширення. По суті, відбувається знищення генофонду Бука лісового, особливо його подільського підвиду, що пов’язано із дуже поганим природним поновленням бука на сході його ареалу. Умови, придатні для поновлення Бука лісового на Поділлі – росту і розвитку його сіянців, – принагідні лише за достатнього повітряного та ґрунтового зволоження на найбільш підвищених ділянках рельєфу, які, у свою чергу, розміщені на шляхах переносу вологих повітряних мас із Атлантики. Відповідно лише в таких умовах можлива безперервна зміна поколінь бука і саме існування букових лісів. Саме з цієї причини є необхідним вилучення бучин із лісокористування і створення на їх території природоохоронних об’єктів.

admin Written by:

13 Comments

  1. olgold
    Серпень 14, 2011
    Reply

    Thank You for your link!!!

  2. Серпень 14, 2011
    Reply

    You’re welcome, Olgold. 🙂

  3. Серпень 16, 2011
    Reply

    Шановний автор, а як узгоджуються мыж собою наступны фрази?

    1. “у нашій Європі розповсюджений лише один вид – Бук лісовий (Fagus sylvatica L.)”

    2. “у Криму зразу два види: і Бук лісовий, і Бук східний (Fagus orientalis Lipsky.)”

  4. Дмитро
    Серпень 16, 2011
    Reply

    Мене страшенно дратує “любов” деяких цінителів старовини до топоніму “Станіславів”. Звідки така нелюбов до Івана Франка та назви у його честь міста?..
    До речі цими днями 155 річниця від дня його народження…
    Як же нам сьогодні не вистачає його почуття патріотизму, почуття національної гордості, громадянського обов’язку, палкого геніального слова, енергії і таланту!!!
    Так, ми його просто не гідні, гідні залишатись польським провінційним “Станіславовом”…

  5. Серпень 16, 2011
    Reply

    Пане Дмитре, не дратуйтеся намарне, бо нелюбов до “Франика” чи Івана Франка надумана.

  6. Серпень 16, 2011
    Reply

    Пане Shao, згоден з Вами – вийшло неузгоджено.

  7. Серпень 19, 2011
    Reply

    Ми всі дуже себе любимо. Свою мудрість, майже геніальність, завдяки якій “зрозуміли” що інші не праві. І ті, хто захищає “Франика”, і ті, хто пишаються Бандерою… Серед інтелектуалів це стало модно (див. лінк “Ваш веб-сайт”). Принижуючи класиків сам ніби вивищуєшся… Ніби. Бо насправді опускаєшся… до рівня Бузини. Ну, не люблять мешканці Верховини назву Жаб’є, хай тричі історичну. То навіщо викликати з потойбіччя духів померлих топонімів? Яка мета? Бути оригінальним? Отримати звідкись підтримку? Не нервую, не дратуюсь, просто не втямки… Гарний сайт, та з дьогтем ця діжка меду… Певно, “у кожного свої таргани в голові”…

  8. Серпень 19, 2011
    Reply

    “Франик” – це так місцеві тінейджери називають наш Станіславів, а не Франка… А щодо померлих топонімів, то вони не померлі, а вбиті, закатовані й сплюндровані… Зрештою – Quot caputas, tot scientias…

  9. yar
    Листопад 4, 2013
    Reply

    …Молода бучина на горі Камула в Гологорах,
    Поділля. Джерело ілюстрації: http://
    vidviday.com.ua…
    Насправді на фотографії гора Мала Лиса (інша назва Печера) , яка знаходиться на відстані приблизно 1,5 км у північно – східному керунку від Камули

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *