АВСТРАЛОПІТЕКИ БУЛИ ПРАМОХОДЯЧИМИ

"Люсі" - сучасна реконструкція Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978). Джерело ілюстрації: http://captainstlucifer.wordpress.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Здається, у справі “Люсі” – Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978) – нарешті поставлено велику й остаточну крапку. Десятки літ антропологи, приматологи, біологи-еволюціоністи вели дискусії про те: були Австралопітеки прямоходячими, кулакоходячими чи може надеревними? На цьому полі наламано багато списів, одначе, минулого місяця ґрунтовна стаття у журналі “Наука” (“Science”) розставила усі крапки над “і”.

Ледь більше, ніж за півроку до чинної публікації вчених із університетів Міссурі й Арізони, інша етіопсько-американська група антропологів виявила найдавніші із відомих решток Австралопітека афарійського – великого самця, – стверджуючи, що будова його скелету свідчить про прямоходіння, відсутність кулакоходіння і втрату здатності до лазіння по деревах… Ці висновки підтверджуються й чинним дослідженням – антропологи заявили, що знайшли прямий і беззаперечний доказ прямоходіння Австралопітека афарійського.

Скам'яніла кістка плесна ступні Австралопітека афарійського. Джерело ілюстрації: http://www.newscientist.com

Перехід древніх людиноподібних мавп від дереволазіння до постійного наземного і прямоходячого способу життя – відмінна риса еволюційного шляху Людини (Homo Linnaeus, 1758). Раніше вчені вважали, що Австралопітеки мали проміжний тип пересування, однак, то виявилось не так. Найдавнішим із відомих викопних предків Людини є Ардіпітек корінний (Ardipithecus ramidus Gibbons, 2009), знайдений на території Етіопії й датований 4,4 мільйоноліттями тому назад. На відміну від Австралопітеків і, певна річ, Людей, цей примат мав дуже багато рис надеревних видів, зокрема великий, рухомий, протиставлений іншим, великий палець ноги. Така будова задньої кінцівки притаманна сучасним людиноподібним мавпам, які ведуть факультативно наземний спосіб життя, тобто добре лазять по деревах, але й не зле почуваються і на твердому ґрунті…

Науковці, досліджуючи останки Австралопітеків із Етіопії, звернули увагу на добре збережену четверту кістку плесна ступні, яка дивовижним чином нагадувала людську. Зауважу лише, що частини ступні Австралопітеків завжди мають дуже погану збереженість, і вченим вперше вдалось віднайти кістку плесна…

Порівняння скам'янілої кістки плесна Австралопітека афарійського із такою ж у Людини розумноїДжерело ілюстрації: http://blogs.discovermagazine.com

Слід зауважити, що людська ступня має унікальну будову з-поміж усіх сучасних Приматів (Primates Linnaeus, 1758), адже у неї наявні два аркоподібні вигини: один пролягає вздовж, а інший – впоперек неї. Саме кістки плесна, або як його ще називають “метатарсус”, і формують ці арки, підтримуючи м’язи, так, що людина здатна вільно крокувати лише на двох ногах. Арки виконують дві важливі функції: по-перше, важеля, коли ступня відштовхується від поверхні при початку кроку, а по-друге, амортизації, коли ступня лягає на поверхню при завершенні кроку. Ступня людиноподібних мавп має абсолютно іншу будову – надзвичайну гнучкість, довгі пальці й позбавлена постійних арок, що дуже добре при лазінні по деревах…

Як бачте, у Австралопітека афарійського були дуже добре розвинені арки ступні, а це свідчить лише про одне – його прямоходіння. Виявлення цієї анатомічної особливості у предків Людей віком понад 3,0-3,8 мільйони років, перед вченими поставила більше запитань, ніж дала відповідей. Отож, ми знаємо, що сучасні риси будови людського скелету були наявні ще у Австралопітеків, що останні виявились не такими вже й мавпоподібними, якими їх раніше змальовували, а навпаки – набагато ближчими до Людей… Однак, залишається відкритим питання: “А де ж проміжна ланка?”… З однієї сторони ми маємо Ардіпітека із ногою пристосованою до лазіння по деревах, а з іншої – Австралопітека афарійського, який цілком пристойно ходив на двох ногах, не сутулячись, негойдаючись зі сторони в сторону і нерозмахуючи руками, що притаманно для Шимпанзе (Pan Oken, 1816). Антропологи зараз звернули увагу на інший, давніший на півмільйона років (4,2-4 млн. років тому), вид Австралопітека анаменського (Australopithecus anamensis M.G. Leakey et al., 1995) – можливо саме він і був тією проміжною ланкою між прямоходячими і надеревними предками нас самих? Проте, на жаль, скелети цього виду дуже погано збереглись – вченим відомі лише окремі їх кістки, які не можуть дати такої однозначної ствердної відповіді про нього, як про Австралопітека афарійського…

admin Written by:

3 Comments

  1. Ljubimov
    Березень 29, 2011
    Reply

    Спасибо, буду знать.

  2. Березень 29, 2011
    Reply

    Дуже прошу, пане Ljubimov.

  3. […] Одним із найважливіших відкриттів 2011-го року, у царині антропології, стала перша, за історію досліджень, знахідка четвертої кістки плесна ступні (метатарзус) Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978), більш відомого під псевдо “Люсі”. Ця маленька кістка вирішила давню суперечку між прихильниками гіпотез кулако- і прямоходіння у Австралопітеків. За формою, метатарзус Австралопітека афарійського є тотожним людському, який формує арку ступні, що забезпечує рівновагу підчас ходіння на двох ногах. А в людиноподібних мавп ця арка відсутня, тому їх хода є незграбною і вони розхитуються зі сторони в сторону й розмахують широко розставленими руками… Таким чином, вчені довели прямоходячість наших древніх предків. […]

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

61 + = 64