ГАЛИЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ 2010: ВІДКРИВАЮЧИ СВІТ КАЖАНІВ. ЧАСТИНА ІІ

Нічниця довговуха (Myotis bechsteinii (Kuhl, 1817) - рідкісний вид кажанів. Світлина Антона Влащенка

Антон ВЛАЩЕНКО, Альона ГУКАСОВА та Ксенія КРАВЧЕНКО

Продовження. Початок.

Наш перший табір був розташований посеред лісу поруч закинутої, розбитої будівлі військової частини. Ще у травні ми знайшли у приміщеннях першого поверху Підковиків малих (Rhinolophus hipposideros (Bechstein, 1800). Ці кажани обрали найбільш захищені від протягів приміщення, але не спускались до підвалу, де було занадто холодно. Зараз вони були на тих самих місцях, але вже з дитинчатами.

Повний склад липневої експедиції до Галицького національного парку. Зліва направо: стоять: Олександр Кусьнеж, Євген Нагорний, Ксенія Кравченко та Надія Купіна, сидять: Марія Судакова, Антон Влащенко, Марина Кривохижа та Альона Гукасова. Світлина Антона Влащенка

Поки одна частина нашої команди розбивала табір, інша обережно ловила цих тваринок по будівлі. Майже не можливо описати відчуття, коли тримаєш у руках новонародженого або зовсім маленького кажана, це дійсно істота з іншого світу. Треба було обережно зняти проміри з дитинчат Підковиків, що дозолило б вирахувати точний час народження. Найменший з них важив лише 2,2 грами.

Але чому Підковики жили у цих руїнах? Дійсно кажани дуже часто оселяються в людських будівлях, як у закинутих, так і у житлових. Ці тварини не мають можливості будувати собі житла та використовують або природні сховища, або схожі на них частини людських споруд. Наприклад, у випадку з цими Підковиками, кімнати будинку, де вони жили, за своїми параметрами (будовою та мікрокліматом) дуже нагадували природні печери на протилежному – правому березі Лімниці, де мешкають більше сотні звірят цього виду. Можливо, місце розташування закинутої військової частини, що оточена лісом з галявинами та дорогами підходить Підковикам так само, як і прилеглі до печер ділянки. Проте, найбільш цікавим та загадковим є те, коли та як Підковики знайшли цю будівлю серед лісу? Всі кажани мають дуже розвинений інстинкт пошуку нових сховищ, з цієї причини вони постійно оглядають потенційні сховища, наприклад залітають у людські оселі через відкриті вікна чи квартирки. І все одно важко собі уявити яким був той перший Підковик, що вилетів з лісу та з’ясував, що двері на вході відсутні, залетів в середину та знайшов затишне місце, яке можливо нагадало йому рідну печеру. А потім, якимось чином повідомив іншим про свою знахідку…

Два перші дні свого перебування у Блюдниках ми обстежували територію урочища, шукаючи потрібні місця для встановлення павутинних тенет. Таких місць по лісу мало бути дев’ять, та ще одне в селі Темирівці, що поряд з лісом. Ідея вибору цих місць досить проста: три точки на березі річки, три – лісові дороги та галявини, три – узлісся. Тобто ті місця, де кажани полюють вночі, або летять транзитом від сховища до місця полювання. В ці перші дні ми зрозуміли, що назва урочища, що походить від слів “блудити” та “блукати”, як пояснив нам Володимир Бучко, не є випадковою! Окрім вкрай складного рельєфу, розгалуженої системи яруг та великої кількості карстових лійок, у Блюдниках майже відсутні написи на квартальних лісових стовпах, а подекуди ці стовпи зовсім відсутні. І перші дні ми дійсно добряче поблукали, але вже наприкінці експедиції ми знали цей ліс як рідний.

Група виходить на нічні лови у Блюдниках. Світлина Антона Влащенка

І ось настав перший день ловів, три групи розійшлись у різні боки. Нам (мені, Антонові Влащенку) із Надією Купіной дісталась точка на просіці (година ходи від табору!), широкий тунель під кронами вікових буків, що виходив на колишню вирубку. Тут слід зупинитись на тому, що кажани майже не літають навпростець, або хаотично. Переважно вони використовують якісь лінійні об’єкти вздовж яких і пролягає їхній щонічний шлях або вздовж яких проходить нічне полювання. Чому так? Бо звукова хвиля згасає на великій відстані у повітрі. Тому кажану зручніше мати додатковий орієнтир у вигляді луни від лісосмуги чи узлісся. Це як бігти вздовж стіни, постійно тримаючи її в полі зору. Якщо тварині потрібно від лісу долетіти до ставка перетнувши поле, то вона не полетить прямо, а полетить вздовж лісосмуги, довше – проте надійніше. На цьому принципі будується і правила встановлення тенет, якщо це узлісся, то перпендикулярно лісу, якщо лісова дорога то впоперек неї. Так само і тієї ночі ми встановили тенета перекривши дорогу, розвели багаття, та сіли чекати, і попливли довгі години нічного чекання “под сетью“. Ночі ловів у Блюдниках запам’ятались великою кількістю світляків, що наповнювали темряву, одночасно можна було бачити три, п’ять цих маленьких комах, що кружляли у повітрі. Іноді так хотілось підійти ближче, впритул, та побачити там у зеленому вогнику маленьку фею, з прозорими крильцями та чарівною паличкою…

За кілька годин сидіння біля вогнища тієї ночі, десь неподалік ми вчули тонкі голоси кажанів, і вже у передранішніх сутінках знайшли колонію Вечірниць (Nyctalus noctula (Schreber, 1774) у дуплі бука. Декілька особин з цієї ж колонії також потрапили у наші тенета.

Підйом на дерево, де було знайдено дупло з Вечірницями. Світлина Антона Влащенка

Схід сонця ми зустріли в дорозі до табору. Одним з моментів, що інтриґував найбільше під час експедиції, це власне вранішній збір у таборі, бо кортить дізнатися, що спіймали на інших точках. Тієї ночі окрім наших вечірниць, ще спіймали двох дорослих самців Широковуха (Barbastella barbastellus (Schreber, 1774), і ще одна точка виявилась порожньою. Вранішній збір, це окрім того найбільш сюрреалістична картина експедиції, коли з одного боку дуже хочеться спати, з іншого ще побалакати та випити чаю, хтось намагається роздути згасле за ніч багаття (але йому це не дуже вдається), весь посуд та залишки їжі навколо вогнища вкрито тонким шаром попелу, а рожеві промені сонця прорізають вранішній туман та дим від багаття.

Наступного вечора ми відправились знову до того місця де знайшли дупло з вечірницями. Дупло знаходилось на висоті 7 метрів, у місці де розходились скелетні гілки. Спочатку там утворилась невеличка тріщина між стовбурами, потім дятел видовбав собі гніздове дупло, а з часом порожнина збільшилась настільки, що там змогли оселитися вечірниці. Це була вивідкова колонія, де мешкали дорослі самиці та їхні дитинчата. З дупел кажанів ловлять іншим засобом – це, так звана, пластикова пастка. Кілька пластикових пляшок з’єднаних таким чином, що коли тварини вилітають, то потрапляють у цю пастку, а потім дослідник достає їх звідти. Тієї ночі ми спіймали 22 Вечірниці руді, та ще 17-20 залишились в дуплі, то були переважно не льотні дитинчата. Тобто загалом це дупло вмістило не менше 40-а тварин. На відміну від Підковиків, дитинчата яких у цей час ще не могли літати, більшість молодих Вечірниць саме ставали на крило. Чому так? Кажани мають складну систему терморегуляції, пов’язану з тим, що комахи, доступні їм лише декілька годин на добу, а весь інший час вони мають знижувати температуру тіла та зберігати запаси енергії. Але інший бік гетеротермії це занизька температура тіла для нормального ходу ембріогенезу під час вагітності. Тому самиці мають обирати добре захищені сховища, та утворювати багаточисельні колонії, де за рахунок скупчення підтримується вища температура тіла. І все одно кажани залежать від зовнішньої температури, і коли весна та початок літа холодні, то пологи у них наступають на тиждень пізніше. Так само в дуплі з Вечірницями мало б бути тепліше ніж в печерах з Підковиками, тому дитинчата перших народились раніше, ніж останніх. Проте, Підковики не будуть ніколи оселятися у дуплах, бо це виключно печерні тварини. В свою чергу вечірниці, вже за місяць (в середині серпня) мають міґрувати на сотні кілометрів на південь, а Підковики мешкають осіло та залишаться зимувати в Галицькому національному парку, тому їм поспішати нікуди.

Міряємо кажанів, просто у лісі, біля багаття. Світлина Антона Влащенка

Особисто для мене – Антона Влащенка, керівника проекту, м. Харків – найбільш яскравим спогадом є момент коли спіймали Нічницю довговуху (Myotis bechsteinii (Kuhl, 1817). Ще у Харкові я уявляв собі букові ліси, де серед дерев полює цей рідкісний вид, ареал якого пов’язаний саме з бучинами. Але майже не сподівався на те щоб його спіймати. І ось одного ранку, коли ми вже лягли спати після ловів, до нас в намет залізла дуже радісна Альона тримаючи в руках незвичайного кажана. У передранішніх сутінках все було таке сіре та туманне, і тваринка схожа на вуханя, але це був саме він – самець довговухої нічниці.”

Наші лови тривали далі, та вже за кілька днів ми змінили локалізацію табору та ввійшли в робочий ритм. Вже наприкінці першого циклу роботи, тобто коли завершали лови на всіх 10 точках перший раз, стало зрозуміло, що кажанів в Блюдниках майже немає. Кожної ночі ми ловили одну-дві особини, переважно дорослих самців, часто нових видів, але то було не те, що ми чекали, та до чого звикли. У дібровах Харківської області ми ловили в середньому по 30-50 кажанів за ніч, безперечно і там бували і “порожні” ночі, але така низька чисельність в Блюдниках, нас дуже здивувала.

На “екватор” наших ловів, як раз по закінчені першого циклу, припало “стихійне лихо”, а саме дощ, що йшов добу. Дожди – это нечто! – згадує Марія Судакова, студентка з Ашгабату, Туркменістан, учасниця експедиції – Просто не передаваемо, когда постоянно идет дождь, ощущение сказки только усиливаетяся! Це дійсно один з найбільш яскравих та емоційно наповнених спогадів з Галича. Спочатку, з ранку ми швидко, повернули до життя багаття, а за кілька годин, воно перетворилось на справжню ватру, майже в людський зріст. Але дощ також не здавався, вже в середині дня, всі стежки по табору перетворились у струмки, всі ями заповнились водою, і навіть навколо нашої ватри утворилась калюжа, ґрунт в таборі розкис та нагадував підлогу у хліві. Запам’ятався бідолашний равлик, що намагався повзти по стовбуру бука нагору, але його збивало потоком води, він все одно не здавався сидів на місті але води було забагато. Проте, був і позитивний момент, чай у горнятах не закінчувався – п’єш собі, а дощик постійно доливає. Наша експедиційна команда в умовах цього безнастанного дощу показала високий рівень польової підготовки, ніхто не захворів, та вже за день роботу продовжили у звичайному ритмі.

Задощило. Вранішній табір уже після дощу. Світлина Антона Влащенка

День за днем, наші роботи поступались до свого завершення, до 12 липня табір було складено, й ми перебазувались до міста Галич. Підсумком липневої експедиції стало 84 особини 13 видів кажанів, в тому числі нових для Галицького національного парку. Всього для Парку тепер відомо 18 видів Рукокрилих. Далі наша команда розділилась на дві групи й без повернення до дому – до Харкова, – ми роз’їхались проводити інвентаризацію кажанів на інших ділянках, на півночі у Чорнобильській зоні та Національному парку “Смоленьске поозерья”.

Загадкові терени Галицького парку приховують ще багато нерозв’язаних питань які приваблюють науковців. Мне многое понравилось, например, сова в сетях! – розповідає про експедицію Надія Купіна, студентка із Харкова – Вот что запомнилось: Архитектура самого Галича; природа, особенно большое количество воды, да и сам вид рек и озер; суточный дождь; огромная ватра; сова в сетях (еще раз!). Я не понимаю студентов Ивано-Франковска,із сумом додає вонаони очень многое теряют! Эх… Нажаль, з нами в експедиції не було місцевих студентів-біологів з Івано-Франківська. Сподіваємось, що згодом, студенти з Івано-Франківщини підхоплять естафету вивчення дикої флори та фауни в Галицькому національному парку, бо в першу чергу, пізнання свого рідного краю є невід’ємною складовою формування повноцінної особистості. А ми сповнені незабутніх вражень і нових відомостей про таємниче життя летючих мисливців – кажанів, їдемо далі.

До зустрічі, Галичино!

P.S.

Всі учасники експедиції разом дякують за підтримку на Галицькій землі директору Галицького НПП Терешкуну Б.М., начальнику наукового відділу Бучку В.В., головному лісничому Хованцю В.А., лісничим Гайдуку О.Я. і Тузяку В.В., лісникам Савчуку В.Б., Савчуку Б.І., Ковальчуку І.В., Базиліву В.С. та Базиліву Б.С.

admin Written by:

3 Comments

  1. Magnovskyi Igor
    Березень 28, 2011
    Reply

    З захопленням прочитав звіти. Я ще раніше списувався з деякими учасниками експедиції, а тепер ще більше загорівся ідеєю приєднатися до наступних експедицій 🙂
    Постійно знаходжу підковоносів в печерах Вовчинецьких гір, Козакової долини та в Карпатах.

  2. Березень 29, 2011
    Reply

    Така можливість, пане Magnovskyi Igor, завжди є. Тішуся, що Вам до вподоби матеріали із експедиції.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 3 =