ГАЛИЦЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ 2010: ВІДКРИВАЮЧИ СВІТ КАЖАНІВ. ЧАСТИНА І

У буковому пралісі Галицького національного парку. Травнева експедиція. Зліва на право: сидять Марія Судакова та Антон Влащенко, стоїть Ксенія Кравченко. Світлина Антона Влащенка

Антон ВЛАЩЕНКО, Альона ГУКАСОВА та Ксенія КРАВЧЕНКО

Кажани є однією з найбільш загадкових груп хребетних тварин. Вдень вони розміщуються по добре захищених схованках, а ввечері, у густих сутінках, вилітають на полювання. У темряві ці тварини покладаються на свій природний сонар, що дозволяє їм безпомилково орієнтуватися у просторі та полювати на нічних комах. Кажани можуть “бачити” там, де всі інші хребетні, що покладаються на зір, є безпорадними. Вилетівши зі сховища, тварина подається полювати.

Полюють кажани у місцях, де великі скупчення комах – на болотах, узліссях листяних лісів, вологих луках, вздовж рік, понад плесами озер тощо. Щоночі кажани можуть долати до 10-20 кілометрів, перелітаючи від місця денного сховища до ділянки нічного полювання. До того ж, відповідно до зміни погодних умов та скупчень комах, кажани можуть змінювати шляхи руху та самі місця полювання. Уявіть собі, що тварина яка зі складеними крилами розміром лише трохи більша за сірникову коробку, має чітку картину ландшафту, що оточує її на десятки кілометрів навколо. До цього слід додати, що кажани, так само, як і птахи, мають сезонні міґрації і перелітають на відстань від 100-а до 2000 (!) кілометрів. І це лише деякі аспекти життя цих загадкових тварин, вивчаючи яких ми лише тільки починаємо розуміти, скільки всього ми ще не знаємо про життя на нашій Планеті.

Нічниця ставкова (Myotis dasycneme (Boie, 1825) – новий вид кажанів для фауни Прикарпаття. Світлина Антона Влащенка

“…Кажани – це неймовірно корисні тварини з “поганою” репутацією, яку потрібно виправити, – розмірковує Олександр Кусьнеж, студент зі Львова, учасник експедиції з вивчення кажанів Галицького національного парку 2010-го року – адже більшість людей остерігається того чого не знає. В наслідок чого, рукокрилі часто зазнають смертельних переслідувань зі сторони людини. Хороша команда на чолі з Антоном Влащенком і Альоною Гукасовою була готова до зустрічі з цими нічними тваринами і я був радий бути поруч з ними…”

У Харкові вже більше 10 років працює наша дослідницька група, що вивчає кажанів. До недавнього часу нам доводилось працювати лише на сході України та на суміжних районах Росії. Випадково чи ні, ми познайомились з Володимиром Бучком на конференції у Львові, 2008-го, а вже 2009-го ми отримали офіційне запрошення від нього приїхати до Галицького національного природного парку досліджувати кажанів. Насправді, реальність реалізації такої експедиції спочатку була досить примарною. Їхати далеко, треба достатньо коштів, до того ж, мала б бути чітка мета поїздки. Проте, саме бажання побачити стародавній Галич, який в уявлені жителів сходу України має бути обов’язково дерев’яним та з суворими вояками дружини короля Данила на стінах, що день і ніч пильнують на появу кровожерних монголів (тобто, така собі картинка зі шкільного підручника), перемогло усі сумніви.

Поруч закинутого польського костелу у селі Кукільники. Світлина Антона Влащенка

“Галичина – таємнича та нескорена... – ділиться своїми враженнями Ксенія Кравченко, студентка з Харкова, учасниця експедиції – Ці враження одразу і не передати словами! Галичина – це букові праліси, де оживають українські легенди, що занурюють тебе в атмосферу казкової фантасмогоріі; це гостинні люди, що дарують позитивні емоції та гарний настрій; і звісно, це чисте прикарпатське повітря, де вітає дух незламного українського патріотизму. Галичина – така привабливо люб’язна та водночас шляхетно принципова і ти кожного разу відкриваєш в ній щось нове, цікаве та своєрідне”.

Метою ж нашої поїздки до Галицького національного парку стала інвентаризація літнього населення кажанів. Справа в тому, що на відміну від інших ссавців, для кажанів не має уніфікованої методики, яка б давала можливість отримати більш-менш об’єктивну картину структури населення цих тварин влітку. Влітку 2008, ми спробували таку методику розробити. Територією, де ми проводили ці дослідження, став національний парк “Гомільшанські ліси” – великий масив дубового лісу на правому березі Сіверського Дінця. Результат ми отримали стовідсотково позитивний. Використовуючи павутинні тенета, ми досягли поставленої мети: всі відомі види були спіймані та отримана характеристика населення кажанів однієї з частин Парку.

Неймовірна панорама на ріку Лімницю та блюдницькі ліси (на виднокраї), краєвид із урочища Сокіл. Світлина Антона Влащенка.

Цей підхід, що отримав назву “інвентаризація літнього населення кажанів за допомогою павутинних тенет”, ми застосували ще раз, влітку 2009 також на теренах Харківської області, і отримали також позитивний результат. В обох випадках ми працювали у дібровах центральної частини Лісостепової зони, якщо розглядати це з позиції природних зон. І ось постало питання про випробувати цей підхід в умовах іншої природної зони, або іншої частини лісостепу. Саме Галицький національний парк годився для цього якнайкраще.

“…Ми апробовували новий метод інвентаризації запропонований Антоном Влащенком й Альоною Гукасовою… – продовжує розповідь Олександр Кусьнеж – …це в майбутньому допоможе в складанні єдиної бази даних і дасть кращі результати в царині охорони кажанів. Особисто я, був радий уніфікувати методи досліджень, адже потрібно щоб підхід до вивчення був однаковий у всіх…”

Терени Галицького національного парку, про який ми знайшли інформацію в Інтернеті, та його сателітні знімки, відкрили перед нами мальовничу картину бурхливих прикарпатських річок, зелених бучин та численних печер.

“Самое потрясающее – это лес. – ділиться першими враженнями про місцеву природу Марія Судакова, студентка із Ашгабату, Туркменістан – Он настолько красивый и завораживающий, что создается ощущение сказки вокруг себя. Поэтому очень приятно там находится!

Готуємось до інтерв'ю на телеканалі РАЇ (м. Бурштин). Розповідаємо про кажанів. На світлині: зліва Ксенія Кравченко (м. Харків), справа Володимир Бучко (м. Галич). Світлина Антона Влащенка

Справді дуже захотілося відвідати ці місця, отже, справа постала за невеликим, а саме, – де дістати кошти на експедицію. Бо коли треба працювати у польових умовах два тижні, а кількість учасників більше трьох, це вже обходиться в “копійчину”. Дякувати Богові, що у цивілізованому світі, на відміну від України, є багато благодійних фондів, що мають на меті підтримувати природоохоронні наукові ініціативи, особливо студентські. І цього разу нам пощастило, бо наші ідеї щодо інвентаризації населення кажанів були підтримані американським фондом The Bat Conservation International.

Вже у травні 2010-го ми здійснили першу експедицію-розвідку до Галицького національного парку. В перший же вечір, ми поїхали на Дністер ловити кажанів. Проте, не отримавши позитивного результату, посеред ночі, змінили локалізацію. Почали прослуховування нічного ефіру за допомогою ультразвукових детекторів – приладів, що дозволяють почути звуки кажанів, які не чути людським вухом. Коли ми зупинились на заплавних луках Дністра та Лімниці, серед суцільної, не порушеної електрикою, темряви, Володимир Бучко вказав нам на поодинокий вогник, що мерехтів на горі, де колись стояв княжий палац, та розповів легенду, чому Галич занепав та зі столиці перетворився на провінційне містечко. І саме в цей момент ми ніби перенеслися у інший вимір, де побачили Галич сучасним столичним містом – забудовані луки, заковані у камінь набережні, гуркіт машин та світло вуличних ліхтарів… І все ж нам, як природничникам, краще було опинитись саме серед нічних лук, ніж у місті.

Травнева експедиція виявилась дуже бурхливою та насиченою не лише дивовижною природою Прикарпаття, а й історією та людьми. В один потік злились дуже охайні українські села та закинуті польські костели, австрійські мости та дороги, телецентр серед радянських новобудов у Бурштині, живі вояки УПА, букові ліси та привітні лісники, карпатські річки, що вийшли з берегів, музей стародавнього Галича, нічні ватри, постійні дощі та спіймані нові для Галицького національного парку види кажанів. Особливо вразила гостинність місцевих лісників, які щовечора на фірах (гал. Возах – ред.) підвозили нам харчі на ніч, проте, стільки, що ми могли б харчуватись тиждень.

У музеї Визвольних змагань Галицького району. Зліва Антон Влащенко, справа Ксенія Кравченко, між ними Роман Йосипович. Світлина Антона Влащенка

Місцем, де мала б відбутись та сама інвентаризація, було обрано урочище Блюдники – ліси поруч однойменного села, яке ми попередньо вирахували ще у Харкові за мапами та сателітними знімками. Зелені пагорби букових лісів урочища на лівому березі річки Лімниці – майже дзеркальне відображення наших рідних Гомільшанських лісів…

Через місяць, 28 червня, ми, великою командою харківських студентів, завантажились до потягу та вирушили до Галицького національного парку, де до нас приєднався і студент зі Львова, Олександр Кусьнеж. А вже 29 числа нас знову зустрічало урочище Блюдники…

Продовження читайте далі…

admin Written by:

12 Comments

  1. Андрій
    Березень 13, 2011
    Reply

    Супер! і приємно почитати про свої рідні місця)

  2. Березень 14, 2011
    Reply

    То, в принципі, Андрію, не далеко від Вікторова, здається, Ви тамтешній…

  3. Березень 14, 2011
    Reply

    Сподіваюсь, сенсацій на кшталт нещодавньої знахідки Tadarida teniotis в Криму ця подорож не згенерувала? :о)

  4. Березень 14, 2011
    Reply

    Пане Shao, сенсації не трапилось, одначе, відтепер на території Галицького національного парку налічується найбільше видів кажанів з-поміж усіх ПЗФ України! Всього 18 видів. На другому місці – Шацький національний парк з 15-а видами…

  5. Андрій
    Березень 14, 2011
    Reply

    ні, я з сусіднього села, Комарова

  6. Березень 14, 2011
    Reply

    Хм… Таке видове різноманіття – це наслідок специфічного набору біотопів, чи просто інтенсивного дослідження території?

  7. Березень 14, 2011
    Reply

    Галицький НПП, пане Shao, знаходиться на стиці двох природних зон – лісової і лісостепової, двох ґеоморфологічних утворів – Передкарпатського прогину і Подільської височини. Тут є все – від хвойних лісів до петрофільних степів, а також болота, ріки, заплавні луки… Територія пошматована ґеологічними розломами, долинами Дністра, Лімниці, Гнилої Липи, карстові печери, провалля, колодязі, останці і т.д. Одним словом, величезна різноманітність біотопів.

    А щодо інтенсивності досліджень, то було лише дві експедиції: травнева і липнева, про які власне автори й розповідають.

  8. Вересень 2, 2011
    Reply

    […] Научно-популярный очерк о работе в Галицком НПП можно найти на сайте Станиславского натуралиста. […]

Написати відповідь до | Заповедник Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + = 6