НОВИЙ ВИД ДЕРКАЧІВ ІЗ МАДАҐАСКАРУ

Новий вид птахів - Мадаґаскарський деркач беанкензійський (Mentocrex beankaensis Goodman, Raherilalao et Block, 2011). Джерело ілюстрації: http://mamatus.centerblog.net.files

Андрій М. ЗАМОРОКА

Острів Мадаґаскар завжди вирізнявся своєрідними флорою та фауною, для котрих властивий високий ступінь ендемізму. Більшість із тутешніх тварин більше ніде на Землі не трапляються, одначе, за останні два століття природа острова практично цілковито була знищена: ліси вирубані, а на їх місці постали пасовища, савани розорані під поля, збудовані нові міста і села… Але навіть тепер, коли від дощових лісів залишились лише клапті у горах, а сухі ліси збереглись у неприступних скелястих районах, вчені відкривають все нові і нові види тварин. Не став винятком і новий вид птахів із заходу Мадаґаскару…

Детальний вигляд Мадаґаскарського деркача беанкензійського (Mentocrex beankaensis Goodman, Raherilalao et Block, 2011). Джерело ілюстрації: Goodman et all, 2011

Наприкінці лютого у найбільшому міжнародному зоологічному журналі “Зоотакса” (Zootaxa) американсько-мадаґаскарська група вчених опублікувала опис нового виду деркачів із західного узбережжя острова Мадаґаскар. Вчені виокремили цей вид на підставі аналізу ознак зовнішнього вигляду та ДНК, якому присвоїли назву Мадаґаскарський деркач беанкензійський (Mentocrex beankaensis Goodman, Raherilalao et Block, 2011).

Мадаґаскарський деркач або Ментокрекс (Mentocrex Peters 1933) є ендемічним родом птахів із острова Мадаґаскар, представники якого розвивались у ізоляції від інших родів родини Деркачів (Rallidae Vigors, 1825). Орнітологи – біологи, котрі вивчають птахів, – давно вели дискусії про кількість видів у роді Мадаґаскарських деркачів. Найбільшу увагу завжди привертав комплекс дуже подібних видів Мадаґаскарського деркача лісового (Mentocrex kioloides (Pucheran, 1845) – слабо вивчених нелітаючих лісових птахів. Одні вчені вважали усіх його представників за підвиди одного виду, а інші висловлювали думку про існування кількох видів, яких помилково об’єднують під однією назвою…

Мадаґаскарський деркач беанкензійський у природному середовищі карстового нагір'я Бемарага. Джерело ілюстрації: http://www.birdforum.net

У стані Мадаґаскарського деркача лісового виокремлюють два основні підвиди, номінативний з яких – (Mentocrex kioloides kioloides (Pucheran, 1845) – розповсюджений у вологих лісах вздовж східного узбережжя Мадаґаскару й аж до гір в центрі острова. Другий підвид – Мадаґаскарський деркач лісовий Берліоза (Mentocrex kioloides berliozi (Salomonsen, 1934) заселяє напівсухі листяні ліси на північно-західному узбережжі Мадаґаскару. Принципові відмінності між обома підвидами полягають у кольорації оперення, розмірах та зовнішності. Одначе, виявлені на заході острова птахи цього комплексу досить суттєво відрізняються від східних та північних разом взятих, то ж декотрі орнітологи припускали, що вони приналежні до нового, неописаного підвиду, а дехто висловлював думки про їх самостійність як виду… Ці ідеї “блукали” в наукових колах понад два десятиліття – з кінця 1980-х років, і лише тепер, коли випала можливість провести детальний ґенетичний аналіз представників з усіх популяцій, стало зрозуміло, що західні птахи є самостійним видом.

Новоописаний Мадаґаскарський деркач беанкензійський у загальних рисах є більшим за обидва підвиди Мадаґаскарського деркача лісового, він також відрізняється характером забарвлення оперення, і певна річ, ґенетично. Особливості його кольорації виражені у цинамоново-помаранчевому забарвленні пір’я щік голови, починаючи від низу ока; змішаному димчасто-сірому та темно-сіро-коричневому версі голови; білуватому горлі. Воло та груди також забарвлені у цинамоново-помаранчеві тони. Середина черева – темно-глинистого кольору. Нижня сторона хвостового оперення кольору сирої умбри з рудувато-коричневим та цинамоново-рудуватим відтінками. Верх тіла забарвлений від темно-глинистого на потилиці до світлого кольору сирої умбри. Боки і крила забарвлені у темно-звіробійний, а хвіст – іржавистий кольори.

Ґенетичні дослідження показують, що Мадаґаскарський деркач беанкензійський є сестринською гілкою до обох підвидів Мадаґаскарського деркача лісового. Ці два підвиди взаємно мононофілетичні, однак, не утворюють чітко відокремлених клад і є дуже близькими один до іншого.

Аерофотографія карстового нагір'я Бемарага на заході острова Мадаґаскар. Джерело ілюстрації: http://mamatus.centerblog.net.files

Розповсюдження Мадаґаскарського деркача беанкензійського залишається практично не вивченим. Ті поодинокі з відомих знахідок приурочені до різних частин скелястого карстового нагір’я Бемарага у центральній частині західного Мадаґаскару. Відстань між крайніми точками знахідок від Бемараги до Беанки становить близько 125 км, що свідчить про невеликий ареал розповсюдження цього виду птахів. Вчені сподіваються, що майбутні детальні дослідження проллють більше світла на межі поширення Мадаґаскарського деркача беанкензійського. Тішить той факт, що нагір’я Бемарага є однією із ключових заповідних території Мадаґаскару, то ж новому виду не загрожує небезпека цілковитого вимирання і він знаходиться під охороною.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

Be First to Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 8 = 2