АРАЛІЯ – ГОСТЯ З ДАЛЕКОГО СХОДУ

Аралія маньчжурська вона ж Аралія висока (Aralia elata (Miq.) Seem.) - завезений в Україну далекосхідний вид. Джерело ілюстрації: http://www.sheffields.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Багато кому, та, певна річ, не усім відома ця незвичайна рослина – родом із Далекого Сходу. На своїй батьківщині, вона утворює густі непрохідні колючі чагарі по узліссях, ярах та видолинках, а от у нас в Європі Аралії (Aralia L.) відомі, радше, як декоративні рослини у ботанічних садах та парках. Одначе, є у Аралії й більш практичне застосування, ніж декоративність, – це лікувальні властивості.

Для теренів України добре відома завезена сюди Аралія маньчжурська (Аralia mandshurica Rupr. et Maxim.), точніше Аралія висока (Aralia elata (Miq.) Seem.) – це її правильна видова назва. Однак, рід Аралія налічує 68 видів, природно поширених в обох Америках, на сході Азії, західно-тихоокеанських островах та Австралії. Але як декоративні рослини Аралії завезли в усі закутки планети, де вони, здебільшого, “утекли” у дику природу, ставши своєрідними деревами-бур’янами. Наприклад, Аралія висока у 1830-му році, як декоративна рослина, була завезена у Північну Америку, хоча там є й свої природні Аралії, й завдяки птахам, що поїдали її ягоди, за кілька десятиліть розповсюдилась по усьому материку. Загарбуючи усі доступні середовища, Аралія висока, у більшості випадків, витіснила або у значній мірі пригнітила місцеві види рослин. Боротися з нею практично неможливо, оскільки вона добре розмножується не тільки насінням, а й кореневою поросллю, утворюючи густі колючі хащі.

Аралія королівська (Aralia rex (Ekman ex Harms) J.Wen) з тропічних лісів Куби - одна із найвищих з-поміж Аралій. Джерело ілюстрації: http://wikimedia.org

Аралії дуже різняться вид від виду, є з-поміж них кількаметрові трави, як от Аралія каліфорнійська (Aralia californica S. Wats.), або ж 20-метрові дерева, наприклад, Аралія королівська (Aralia rex (Ekman ex Harms) J.Wen) з Куби. Є також і невеликі трав’янисті Аралії – північноамериканська Аралія безколючкова (Aralia nudicaulis L.), яка сягає лише 30-60 см у висоту.

Природні зарості Аралії безколючкової (Aralia nudicaulis L.) характерні для листяних і змішаних лісів Північної Америки. Джерело ілюстрації: http://calphotos.berkeley.edu

Найбільш ефектними у Аралій є їх величезні посічені листки, які у декотрих випадках можуть сягати 1-2 метри в довжину і до 1-го метра завширшки, одначе у більшості значно дрібніше. Наприклад, у Аралії високої листя сягає 50 см у довжину. Не менш вражаючими є суцвіття Аралій, які розташовуються на кінцях товстих пагонів, і складаються із сотень дрібненьких – 2-3 мм в діаметрі, білувато-зеленкуватих, запашних квітів. Їх розміри можуть сягати 30-100 см. Аралії виявлися добрими медоносами. Цікавий факт, на територіях, де інтродуковано Аралії, їх листя поїдає гусінь П’ядуна-Гемітеї смарагдової (Hemithea aestivaria Hübner, 1799).

Аралія серцелиста (Aralia cordata Thunb.), будучи кількаметровою травою, популярна між садівниками. Джерело ілюстрації: http://www.senecahillperennials.com

Саме за незвичність форм і розмірів листя й суцвіть, які мають дуже декоративний вигляд, садівники широко культивують Аралії по усьому світу. Проте, найбільшого розповсюдження набула, як уже згадувалось, саме Аралія висока. Найбільш ефектною вона виглядає у серпні-вересні, спершу, коли дерево квітує, цвітіння може тривати до 20-25-ти днів, а потім, коли восени листя забарвлюється у багряні кольори й доспівають темно сизі дрібні ягідки. Аралії висаджують у парках та садах невеликими групами, або ж поодиноко, іноді їх використовують для створення живоплотів, які окрім своєї декоративності, ще мають практичне значення, адже дерево густо вкрите кількасантиметровими колючками…

Як і у багатьох інших видів роду, у Аралії колючої (Aralia spinosa L.) дуже декоративне листя. Джерело ілюстрації: http://www.missouriplants.com

У Японії та Китаї Волокна листя та деревної серцевини Аралії паперової (Aralia papyrifera Hook.) здавна використовують для виготовлення знаменитого шовкового паперу, який застосовували у різноманітних декоративних виробах, наприклад, традиційних ліхтариках.

У країнах Східної Азії молоді пагони Аралії серцелистої (Aralia cordata Thunb.) та декотрих інших видів вживають у їжу, готуючи із них салати або ж тушкуючи їх. З поширенням вегетаріанства у світі, також поширилась культура споживання пагонів Аралії, однак, ці страви не набули широкої популярності. Позаяк приготування страв із Аралії до смаку нечисленним ґурманам, то у традиційних народних медицинах Азії та обох Америк Аралія утвердилась багато століть назад. Як панацею від багатьох хвороб, китайці використовували Аралію високу, а американські індійці – Аралію розлогу (Aralia racemosa L.) та Аралію безколючкову.

Аралія розлога (Aralia racemosa L.). Джерело ілюстрації: http://www.discoverlife.org

Лікувальні властивості цих рослин пов’язані перш за все із наявністю у їх корі, листі та корінні аралозидів – похідних олеанолової кислоти тритерпенових глікозидів; сапонінів – безазотистих глікозидів; алкалоїду араліну.

Як показують клінічні дослідження, препарати із Аралії високої мають тонізуючу збуджувальну дію на нервову систему, підвищують працездатність та увагу, покращують пам’ять, допомагають при післягрипових астеніях. Вони також добре впливають на потенцію у чоловіків, допомагаючи при статевому безсиллі. Також виявлено, що екстракт кори Аралії високої здатен понижувати рівень цукру у крові хворих на цукровий діабет. Препарати із Аралії високої здебільшого застосовуються на теренах колишнього Радянського Союзу.

У Сполучених Штатах Америки набули поширення препарати із Аралій розлогої та безколючкової, які відзначаються своїми антираковими, протидіабетичними, протиревматичними властивостями, а також застосовуються для лікування хронічного кашлю, астми та бронхітів. Припарки із подрібненої кори цих двох видів застосовують при опіках, порізах, виразках та набряках шкіри.

Одначе, незважаючи на універсальність властивостей Аралій, не слід ними зловживати, адже передозування алкалоїдами чи глікозидами може призвести до важких отруєнь та алергічних реакцій. То ж читайте “Станіславівський натураліст” і будьте здорові.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

2 Comments

  1. Богдан
    Квітень 17, 2012
    Reply

    Пане я Вас прошу у Вас росте Лівзея . Заманіха ?

  2. Квітень 18, 2012
    Reply

    Пане Богдане, а ні у Галичині, а ні в Європі, жоден з цих видів у дикій природі не зростає, адже вони обидва поширені на Далекому Сході й Алтаї. А от у ботанічних садах, гадаю, цілком можна натрапити на них.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

74 + = 78