БЛАКИТНІ МОРСЬКІ ЗІРКИ

Вражають незвичністю своєї колорації та сосископдібними променями Морські зіркі блакитні звичайні (Linckia laevigata (Linnaeus, 1758). Джерело ілюстрації: http://species.dejongmarinelife.nl

Андрій М. ЗАМОРОКА

В уяві кожного морська зірка асоціюється із відпочинком на морі та “класичними” червоними зірками зі шкільних книжок чи туристичної реклами. Одначе, ці істоти настільки різноманітні, і як правило, далекі від “правильної” п’ятикутної форми, а частіше взагалі багатопроменеві… Морські зірки блакитні (Linckia Nardo, 1834) приналежні до когорти саме таких незвичних зірок…

Морські зірки блакитні звичайні (Linckia laevigata (Linnaeus, 1758) чисто заповзають на мілководдя у пошуках їжі, Тонґа, Океанія. Джерело ілюстрації: http://www.wallz4u.com

Свою наукову назву Морські зірки блакитні – Linckia – отримали у 1834 році на честь відомого німецького натураліста Йогана Гайнріха Лінка, який, свого часу – у 1733 році, – написав цілий трактат присвячений життю морських зірок. Однак, їх тривіальна назва походить від синього забарвлення тіла, що є дуже незвичним явищем з-поміж морських зірок.

Морські зірки блакитні є широко розповсюдженими у мілких теплих тропічних морях Індо-Тихоокеанського басейну. Це досить великі істоти, які, часом, сягають 30-ти сантиметрів у діаметрі. У них, як і у багатьох, однак, не всіх, їх родичок, є п’ять променів, але незвичної “сосисковидної” чи то пак циліндричної форми, із закругленими кінцями і короткими жовтуватими амбулакральними ніжками. Амбулакральні ніжки, іноді їх ще називають щупальцями, є коротенькими – від 1-го міліметра до 1-го сантиметра завдовжки (різняться від виду до виду), – м’язистими виростами порожнини тіла усіх голкошкірих. За допомогою цих маленьких ніжок морські зірки та їх численні родичі – морські їжаки, морські огірки, офіури-змієхвістки та інші – здатні активно пересуватися по дну та присмоктуватись до різних поверхонь.

Декотрі, як ось ця - Морська зірка блакитна різнобарвна (Linckia multifora (Lamarck, 1816), - має незвичне помаранчеве забарвлення. Джерело ілюстрації: http://reef.geddis.org

Як то є очевидним із назви, Морські зірки блакитні, у своїй переважній більшості, ніжно-оксамитових яскраво-блакитного чи насичено-синього кольорів, однак, декотрі види мають нетипове фіалкове, коричневе або навіть помаранчеве забарвлення. Свого кольору ці тварини набувають завдяки синьому пігменту лінкоціаніну і деяким додатковим жовтим каротиноїдам. Вчені вважають, що така насичена пігментація убезпечує Морських зірок блакитних від впливу ультрафіолетового випромінювання. Втім, не зрозуміло чи є поведінкові або екологічні відмінності у морських зірок, які мають різні кольори. Деякі кольорові форми більш звичайні в тих чи інших районах океану, однак не ясно, чи є вони відокремленими екологічними або ґенетичними групами того чи іншого виду.

Декотрі види, наприклад, Морська зірка блакитна різнобарвна (Linckia multifora (Lamarck, 1816), здатні змінювати своє забарвлення, зливаючись із середовищем. Джерело ілюстрації: http://www.ryanphotographic.com

Морські зірки блакитні, як і усі їх родичі, є істотами з чудовою здатністю до реґенерації – відновлення втрачених частин тіла. Ба, більше, із кожної втраченої частини орґанізму виростає новий! При виникненні небезпеки, наче хвіст у ящірки, один чи кілька променів Морської зірки блакитної можуть відпадати від тіла. Це явище вчені називають автотомією (самокаліцтвом – авт.). Часом, самокаліцтво відбувається з метою нестатевого розмноження. На місці втраченого променя завжди виростає новий. А із відділеним від тіла розпочинається неймовірний метаморфоз, певна річ, якщо його не з’їли, – у місці відриву починають рости чотири маленькі промені, згодом відновлюється ротовий отвір, а через деякий час тіло зірки набуває її звичного вигляду. Зверніть увагу на світлину вище – правий середній промінь є найбільшим, а це означає, що особина перед вами виросла із нього…

Статеве розмноження у Морських зірок блакитних відбувається один раз на рік – у травні-грудні. У цей час у південній півкулі розпочинається літо і при першому повному місяці самки і самці випускають у воду яйця та сперму, які розносяться морськими течіями. Із заплідненого яйця, згодом, з’являється личинка, яку вчені називають диплеврулою. Вона здатна вільно плавати у товщі води і лише, по завершенню, личинкової стадії осідає на дно і перетворюється на маленьку “зірочку”. Найцікавіше те, що диплеврула, за будовою і способом життя, дуже схожа на Реброплавів – примітивних морських орґанізмів. Більшість вчених вбачають у цьому прямий еволюційний зв’язок – Реброплави були предками Голкошкірих і нас з Вами…

А іноді трапляються і пурпурові та ще й із зайвими променями... Джерело ілюстрації: http://tolweb.org

Раніше, до роду Морських зірок блакитних належало понад шість десятків видів, однак, опісля багатьох ревізій, їх число скоротилось лише до десятка: Морська зірка блакитна Баввера (Linckia bouvieri Perrier, 1875), Морська зірка блакитна колумбійська (Linckia columbiae Gray, 1840), Морська зірка блакитна витончена (Linckia gracilis Liao, 1985), Морська зірка блакитна Ґвілдінґа (Linckia guildingi Gray, 1840), Морська зірка блакитна Кугла (Linckia kuhli von Martens, 1866), Морська зірка блакитна звичайна (Linckia laevigata (Linnaeus, 1758), Морська зірка блакитна різнобарвна (Linckia multifora (Lamarck, 1816), Морська зірка блакитна гола (Linckia nodosa Perrier, 1875), Морська зірка блакитна сплющена (Linckia tyloplax H.L. Clark, 1914).

Живуть Морські зірки блакитні довго – від 5-ти до 15-ти років. Оселяючись на коралових рифах і заростях морської трави Зостери (Zostera L. ), вони, у пошуках їжі та партнерів для розмноженняя, можуть міґрувати у зону прибою де не більше 1-го метра глибини та у зону субліторалі – до глибин 60 м. Надибати Морських зірок блакитних, у межах їх ареалу, можна повсюдно: і на піщаному дні мілких лагун, і на чорних базальтових брилах схилів вулканічних островів, і між гілками тропічних коралів

Постійні супутники Морських зірок блакитних: нахлібник багатощетинковий черв'як Зорелюб Карли (Asterophilia carlae Hanley, 1989) - зліва; та паразит - равлик Тика кришталева (Thyca crystallina (Gould, 1846) - справа. Джерело ілюстрації: http://www.ryanphotographic.com

Як і у будь-яких інших істот, у Морських зірок блакитних є свої нахлібники і паразити. На нижній стороні зірки оселяються коменсальні (нахлібницькі – авт.) креветки Периклимени (Periclimenes soror Nobili, 1904) та багатощетинкові черви Зорелюб Карли (Asterophilia carlae Hanley, 1989) і його близькі родичі. А от малесенький равлик Тика кришталева (Thyca crystallina (Gould, 1846) нападає на зірок, вгризається у них і харчується їх тканинами.

Морські зірки блакитні є улюбленцями морських акваріумних хобістів у США, однак, вони є найбільш складними в утриманні й більше, ніж половина з них гине впродовж першого місяця після покупки. Найважчим є акліматизація у новому акваріумі – тварина хворіє…

Ці тварини є нічними тваринами і протягом дня ховаються між каменями, виходячи лише вночі для пошуку їжі. Дорослі особини можуть залишатись в укритті, висунувши один або два промені назовні, намацуючи доступну їжу – детрит, бактеріальні й водоростеві плівки, корм для риб. Морські зірки блакитні, будучи потайливими організмами, цілком уживаються з іншими морськими зірками свого або інших видів, а також інших акваріумних тварин. Ця зірка є окрасою морського акваріума і може тішити акваріуміста багато років.

admin Written by:

3 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 3 = 2