ПРИБУЛЬЦІ З МИНУЛОГО

Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Як гадаєте, що за істота зображена на світлині вище? Кадр із фантастичного кіна “Чужі”? Аж ніяк! Істота вгорі має цілком земне походження, та й не така вона кровожерна, як ті голлівудські почварки. Одначе, це непросто створіння, а прибулець із дуже далекого минулого нашої рідної планети. Його предки існували щонайменше 450 мільйонів років тому, у пізньому ордовицькому періоді. А називається істота Мечохвостом.

Мечохвіст атлантичний (Limulus polyphemus Linnaeus, 1758). Джерело ілюстрації: http://www.biolib.cz

Мечохвости (Xiphosura Latreille, 1802) – тварини аристократичної, панської крові, адже їх гемолімфа (кров – авт.) не червоного, як у хребетних, а блакитного кольору… А все тому, що у них в кров’яних тільцях міститься не гемоглобін із атомом заліза, як у нас, а гемоціанін із атомом міді. Однак кров Мечохвостів має одну надзвичайну властивість – знищувати більшість бактерій… Цю властивість відкрив у 1958 році доктор Фредерік Банґ із Лабораторії морської біології у Масачусеці. Він виявив, що при введені у кров Мечохвоста атлантичного (Limulus polyphemus Linnaeus, 1758) суспензії зі звичайнісінькими морськими ґрам-негативними бактеріями, відбувається згортання крові і утворення згустків – щось на кшталт тромбів у ссавців. Спершу, доктор Банґ гадав, що це призведе до загибелі Мечохвостів, проте, його піддослідні почувалися пречудово, тож вчений продовжив дослідження.

Працюючи разом із доктором Джеком Левіном, їхня дослідницька команда встановила, що згортання крові мечохвостів відбувається через потужний бактеріальний ендотоксин (1,3)-β-D-глюкан, тобто отрута, яка міститься у бактеріях. Вчені вирішили проводити досліди не на самих мечохвостах, а лише на крові взятій у них. Виявилось, що гемолімфа аналогічно реагує на бактерій та їх токсини, що у орґанізмі тварини, що у пробірці… А причиною цієї реакції є особливі імунні клітини мечохвостів – амебоцити (клітини-амеби – авт.) – як тільки бактерії потрапляють у кров тварини, ці клітини миттєво “накидаються” на непроханих гостей, обліплюючи їх зусібіч у вигляді згустку. Після знищення бактерій згусток розсмоктується і амебоцити знову приступають до “патрулювання” орґанізму. Ця імунна реакція отримала свою назву ЛАЛ (LAL) – Лімулюсовий Амебоцитний Лізис, що походить від латинської назви Limulus – Мечохвоста атлантичного, назви імунних амебоцитів та лізису – процесу руйнації клітин бактерій. Найцікавіше те, що антибактеріальну здатність має навіть екстракт із амебоцитів!

На цьому історія не завершилась, у 1970-му році, дослідженнями Банґа та Левіна скористався інший вчений – доктор Стенлі Ватсон, котрий налагодив лабораторне виробництво ліків із ЛАЛу “для себе”. Чутки про чудодійні антибактеріальні та протизапальні препарати доктора Ватсона почали ширитись і він вирішив заснувати фармаційну компанію для промислового виробництва ліків із Мечохвостів. Компанія отримала урядові ліцензії, а ліки з’явились на полицях в аптеках. Сьогодні виробництво ЛАЛ препаратів налагоджено у США, Китаї та Японії.

Мечохвости були з-поміж перших тварин, які вийшли з моря на суходіл. Джерело ілюстрації: http://www.pbs.org

Аби зрозуміти природу Мечохвостів, потрібно повернутися на сотні мільйонів років назад у минуле – у ордовицький період 450 мільйонів років тому, звідки відомі перші скам’янілості цих тварин. Декотрі вчені вважають, що Мечохвости виникли ще у кембрійському періоді. Мечохвости пережили усі з п’яти відомих глобальних вимирань на Землі! Уявіть собі, що ці істоти на 230 мільйонів років древніші за динозаврів та покритонасінних рослин, на 50 мільйоноліть старші за перших комах і наземних хребетних, на 30 мільйонів років давніші за перших наземних судинних рослин і своїх нащадків Триґонотарбід, вони є однолітками наземних мохів, грибів і лишайників… Мечохвости, напевне, були першими великими тваринами, які вийшли на суходіл. Очевидно, що цей подвиг їх змусили зробити численні хижаки древнього океану, такі як велетенські ракоскорпіони, панцирні риби та одвічні конкуренти трилобіти… А свого розквіту вони досягли у еру динозаврів після пермсько-тріасового вимирання, коли вимерла уся живність палеозойських морів і океанів.

У надвечір'ї, щотравня-червня, коли місяць входить у фазу росту, мільйони Мечохвостів подаються на суходіл для розмноження. Джерело ілюстрації: http://123nonstop.com

Мешкають Мечохвости в узбережних водах, полюючи на дрібних безхребетних, яких викопують із піску та мулу. Незважаючи на свій водний спосіб життя, вони є родичами вимерлих ракоскорпіонів та сучасних сольпуг, скорпіонів і павуків, а не раків і крабів, як багато хто собі гадає. Плутанина часто виникає через їх анґломовну назву – “Підково-краб” (Horseshoe Crab або дослівно “Краб Коняче-взуття” – авт.), що відображає форму тіла цих істот. В українській та близькій до неї мовах закріпилась інша назва – “Мечохвіст”, яка виникла від схожості із мечем хвостового виросту тварини. Цей виріст необхідний тварині у випадку її перекидання на спину, коли вона виходить на сушу. Орудуючи своїм “мечем” Мечохвіст повертається у положення на ногах і здійснює свою подальшу мандрівку суходолом.

Мечохвости є справжніми довгожителями з-поміж членистоногих, оскільки тривалість їх життя становить 19-20 років – більше жоден із представників типу так довго не живе! Правда, і статева зрілість наступає пізно – у 9-11 років. Для розмноження тварини покидають мілководдя і виходять на піщані пляжі, де відкладають яйця. Щорічно, у травні-червні, у фазі молодого місяця поклик інстинкту змушує Мечохвостів покинути свої мисливські угіддя і прямувати на беріг. Видовищна міґрація за статевим покликом виводить на східне узбережжя Північної Америки мільйони Мечохвостів атлантичних. Самки викопують неглибокі ямки у піску, куди відкладають від 200-т до 1000-і яєць, а самці у цей час, часто кілька водночас, їх запліднюють. На це дійство приїжджають подивитися сотні тисяч туристів із усіх закутків планети, що заставляє вийти на патрулювання екологічних активістів та волонтерів, а також поліцію…

Зі сходом сонця, відклавши яйця, Мечохвости поспішають знову до моря, додому. Джерело ілюстрації: http://www.mnh.si.edu

У морських біологів немає одностайної думки щодо чисельності Мечохвоста атлантичного. Одні називають цифру у 2,6 мільйони особин, а інші – 4,5 мільйони… Різні екологічні орґанізації б’ють на сполох, стверджуючи, що існуванню Мечохвостів є вагомі загрози, як то виснаження ресурсів моря, використання пляжів відпочивальниками, забруднення океану різноманітними відходами, розливи нафти та відлов тварин для виробництва ЛАЛ-препаратів. А чи зможуть Мечохвости пережити шосте глобальне вимирання, спричинене людиною?..

Ось він - прибулець... Джерело ілюстрації: http://cccmkc.edu.hk

Як і у будь-яких хижаків, у Мечохвостів є свої коменсали та симбіонти. На їх панцирах часто оселяються губки, здебільшого це трапляється зимою, коли Мечохвости до половини закопуються у ґрунт на зимівлю, а верхня частина їх панцира залишається над ним. Такими ж супутниками є Краб маґровий (Scylla tranquebarica (Fabricius, 1798) та Креветка піщана (Crangon crangon (Linnaeus, 1758), які у молодому віці ховаються у щілинах панциру Мечохвоста. Одначе, найбільш різноманітними їх коменсалами є молюски. Зокрема, науковцям вдалось виявити кілька видів двостулкових та черевоногих молюсків. Особливо часто до Мечохвостів прикріплються Мідії їстівні (Mytilus edulis Linnaeus, 1758). Також різні види слимаків. Наприклад, три види Гапочкових равликів (Calyptraeidae Lamarck, 1809): Гапочка звичайна (Crepidula fornicata (Linnaeus, 1758), Гапочка конічна (Crepidula convexa T. Say, 1822) та Гапочка сплющена (Crepidula immersa G. F. Angas, 1867), з інших родин – це Слимак-береговик звичайний (Littorina littorea (Linnaeus, 1758) та декотрі інші. А на зябрах Мечохвостів поселяються Планарії-бделоври (Bdelloura Leidy 1851).

У наш час Мечохвости живуть лише у двох частинах Світового Океану: східному узбережжі Північної Америки та Південно-Східної Азії. Мечохвіст атлантичний розповсюджений на атлантичному узбережжі Північної Америки, південніше від Нової Шотландії, й до Мексиканської затоки. Від Японії до Борнео у Тихому океані вздовж східного узбережжя Азії проживають Мечохвіст велетенський (Tachypleus gigas (Müller, 1785) та Мечохвіст тризубий (Tachypleus tridentatus (Leach, 1819). А від Індії до Борнео на південному узбережжі Азії Індійського океану проживає четвертий вид Мечохвіст манґровий (Carcinoscorpius rotundicauda (Latreille, 1802).

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

14 Comments

  1. Afalina
    Жовтень 22, 2010
    Reply

    Дякую за статтю, дуже цікаво, мечохвости справді живучі створіння

  2. Жовтень 22, 2010
    Reply

    Прошу, пані Afalina, зважаючи на те, що Мечохвости пережили усі відомі вимирання на Землі, то вони, на правду, живучі.

  3. Листопад 28, 2010
    Reply

    Надзвичайно цікава стаття, аж оговтатись неможу :), дійсно шокуюче…
    Я і раніше знав про цих чудернацьких древніх створінь, але ніколи не задумувався наскільки вони унікальні…

  4. Листопад 28, 2010
    Reply

    Пане Magnovskyi, радий вітати Вас на “Станіславівському натуралісті”! Як бачте, у природі існують дивовижні речі…

  5. Листопад 28, 2010
    Reply

    Яке воно страшне….

  6. Листопад 28, 2010
    Reply

    Та де ж вони жахливі, пане Sergunik, навпаки, – навіть дуже симпатичні 🙂 !

  7. Грудень 5, 2010
    Reply

    Я наспрвді постійно переглядаю та читаю Ваш журнал, але не завжди коментую.

  8. Грудень 7, 2010
    Reply

    Пане Magnovskyi, я дуже тішуся, що Ви постійний читач “Станіславівського натураліста”, сподіваюсь, що журнал і надалі буде Вам цікавий 🙂 .

  9. Грудень 11, 2010
    Reply

    Це залежить від Вас 🙂

  10. Oleg
    Березень 15, 2011
    Reply

    Згадав, коли в шкільні 1980-і роки був у селі на літніх канікулах (Дрогобицький р-н, Львівська обл), то ловив в калюжах малі створіння (~ 2.5-3см), котрі були дуже подібні до мечехвоста.
    Що це могло бути?

  11. Березень 15, 2011
    Reply

    Певна річ, що не мечохвости, пане Oleg 😉 ! Скоріш за все, то були водяні клопи “Водяний скорпіон”.

  12. Михайло
    Лютий 3, 2012
    Reply

    Точно такі створіння, як і на Вашому фото, доводилося і мені ловити в калюжах і озерцях у дитинстві в Центральній Україні. Разом з хвостом вони досягали 5см. Невже це також не мечохвости, а як Ви кажете – водяні скорпіони? А у якій спорідненості вони з власне мечохвостами? Все ж мені здається, що це були не водяні скорпіони, а саме якісь мечохвости, адже у ті часи я ще не знав про існування подібних істот і вони мені врізались у память на все життя як щось моторошно-огидне своєю членистоногістю, щось неземне. І лише пізніше, побачивши фото мечохвостів, я зробив для себе висновок, що це якийсь дрібний прісноводний вид мечохвостів, а тепер Ви кажете, що таких не існує.

  13. Юрко
    Лютий 12, 2012
    Reply

    З великим задоволенням прочитав Вашу статтю. Отакі Мечохвости – популярна страва у Таїланді… Цікаво чи самчні вони, чи ні? 😉

  14. Лютий 13, 2012
    Reply

    Цього, пане Юрку, я знати не можу, бо ніколи не куштував страв з цих істот…

Написати відповідь до Magnovskyi Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 3 = 1