УСІМ ПТАХАМ ПТАХ!

Двоє палеонтологів із Німеччини та Чилі описали, за їхнім твердженням, найбільшу птицю, яка будь-коли здіймалася у небо. Ця велетенська морська птаха планерувала над просторами Тихого океану, вихоплюючи із морських хвиль необачну рибу своїм зубатим дзьобом. Саме так, зубатим – це не помилка, адже впродовж 56-ти мільйоноліть Землю населяли велетенські Костезубі птахи (Pelagornithidae Fürbringer, 1888), які раптово вимерли з початком льодовикової епохи.

Передісторія відкриття Пелаґорніса чилійського є доволі цікавою, виявляється, до учених скам’янілий кістяк потрапив, як мовиться у народі, “через десяті руки” і його місце знаходження залишається невідомим. У 2008 році до доктора Ґеральда Майра – одного із авторів опису, – звернувся один німецький колекціонер скам’янілостей з проханням ідентифікувати скелет невідомої тварини, який він купив десь у Чилі. Доктор Майр, який опублікував раніше низку статей про Костезубих птахів зразу ж зрозумів, що до нього втрапила надзвичайно цінна копалина невідомого виду. Звернувшись через фонд Сексенберґського природничого товариства, вченим вдалось викупити і повернути викопні рештки Пелаґорніса на батьківщину – у Чилі, де він тепер постійно доступний для науковців.

Відкриття скам’янілих решток невідомого раніше вимерлого птаха вдосталь смакували різноманітні інтернетові ресурси, переповідаючи прес-реліз (дивно, що, практично, ніхто навіть і не намагався прочитати ориґінальну статтю, опубліковану вченими – авт.) та, почасти, добавляючи свого у його зміст. Особливо акцентуючи увагу на тому, що новоописаний птах був найбільшим із усіх літаючих пернатих за усю історію Землі. Власне на цьому наголошують і самі автори відкриття. В результаті, науковий світ отримав доволі цікаву полемічну вервицю публікацій присвячену розмірності Костезубих птахів.

Справа в тому, що, згідно чинного відкриття, із територій Чилі, згадані на початку статті вчені, описали Пелаґорніса чилійського (Pelagornis chilensis Mayr et Rubilar-Rogers, 2010), який мав розмах крил близько 5,2 метри! Однак, півстоліття до них був описаний інший викопний представник родини Костезубих птахів – Костезуб Орі (Osteodontornis orri Howard, 1957), розмах крил, котрого оцінювали приблизно 5,5-6 м! Тобто, він був більшим за Пелаґорніса чилійського. Але Костезуб Орі відомий за неповним скелетом, і висновки про його розміри зроблені згідно біометричних порівнянь з іншими птахами. Саме цей нюанс вчені поставили під сумнів, оскільки вони мали вагомого козиря – збережений на 70% скелет Пелаґорніса. Аналогічна ситуація і з Велетоптахом Еґлесома (Gigantornis eaglesomei Andrews, 1916), який відомий лише за частково збереженою грудиною, а розмах крил вчені оцінили у 6 метрів. Те ж стосується й Дазорніса емуйна (Dasornis emuinus (Bowerbank, 1854), крила котрого у розгорнутому стані простягались на 6 метрів, та ще цілої низки інших видів Костезубих птахів…

Своє бачення палеонтологи вмотивовують тим, що порівнюючи зрощені п’ясте-зап’ясткові кістки Пелаґорніса чилійського та Костезуба Орі, вони виявили, що у першого вони в 1,4 рази довші, ніж у другого. Ба, автори підрахували, що довжина дистальних (дальніх – авт.) двох фаланг крила, яких не достачає у скам’янілості, повинна становити не менше 20-ти сантиметрів, а у Костезуба – вони на 5 см коротші. Загалом же, підсумовують науковці, довжина скелету одного крила Пелаґорніса чилійського становить близько 210 см, а, враховуючи ширину тіла, розмах крил без оперення складає 445 см. Як модель для усіх Костезубих птахів, орнітологи уже давно використовують Альбатроса чудового (Diomedea exulans Linnaeus, 1758), оскільки його крила незвично довгі у відношенні до тіла. Саме таку будову тіла мав і Пелаґорніс чилійський. Зважаючи на те, що довжина першорядного пір’я Альбатроса становить 1,7 довжини ліктьової кістки крила, то при такому ж співвідношенні у Пелаґорніса чилійського довжина пір’я повинна була становити близько 40 см, а отже, прижиттєвий розмах крил разом із пір’ям міг досягати 525 см. Хоча, науковці теоретизують, що довжина першорядного пір’я могла становити понад 80 см, а розмах крил – 610 см! Однак, такі твердження залишаються недостатньо обґрунтованими. До слова, відомі скам’янілі відбитки першорядного пір’я Костезуба Орі завдовжки 30-40 см. А це означає, що обидва види мали приблизно одинакові розміри, навіть незважаючи на твердження Майра та Рубілара-Роґера, що Пелаґорніс був більшим від Костезуба, на противагу Говарду та Ольсону. При таких розмірах Пелаґорніс чилійський був доволі легким птахом. Його вага оцінюється в межах 16-29-ти кілограм.

Жив Пелаґорніс чилійський від початку міоцену до кінця пліоцену – 23-2 млн. років тому.

Костезубі птахи проіснували близько 56-ти мільйонів років – їх перші знахідки датуються пізнім палеоценом понад 58 млн. років тому, а останні кінцем пліоцену – 2 млн. років тому. Вчені задаються питанням: “Чому вимерли доволі успішні морські птахи?” Найбільш ймовірною причиною загадкового зникнення Костезубих птахів були різкі зміни середовища їх існування. Вважається, що свою роль могли відіграти такі фактори як хижацтво та конкуренція за місця гніздівлі. Одначе, вимирання відбулось по усій планеті: і у Африці, і у Мезоамериці, і у Новій Зеландії, і у Європі, і у Піденній Америці. Очевидно, що ключову роль у їх зникненні відіграли суттєві зміни у циркуляціях океанських течій, що призвело до перерозподілу харчових ресурсів і різкого похолодання на Землі – розпочався льодовиковий період…

Так чи інакше Костезубі птахи були одними із найбільших літаючих птиць, які будь-коли здіймались у небо. Єдиним винятком є велетенський хижий птах Арґентиноптах найвеличніший (Argentavis magnificens (Campbell & Tonni, 1980) із родини Тераторнітид (Teratornithidae L. H. Miller, 1909), який жив у пізньому міоцені – 11-5 млн. років тому, і мав розмах крил до 8-ми метрів!

Час велетенських літаючих птахів проминув і нам лише залишилось дивуватися їх викопним кістякам…