ВІРУС ЕБОЛИ ПОСТАРІВ НА 10 МІЛЬЙОНОЛІТЬ

Просвічувальна електронна мікросвітлина вірусу Еболи. Джерело ілюстрації: http://my.opera.com.

Андрій М. ЗАМОРОКА
 

Вірус геморагічної пропасниці Еболи є настільки небезпечним для людини, що його відносять до потенційної біологічної зброї категорії “А”. Смертність від ураження вірусом Еболи складає від 50 до 90%, однак, найгірше те, що до нині не розроблено, а ні якихось загальних і прийнятних методів лікування, а ні вакцин. Вченим навіть достеменно невідомо звідки береться цей вірус… Усі сучасні знання про нього ґрунтуються лише на низці локальних епідемій, опосередкованих спостережень і теоретизацій, хоча його ґеном сиквеновано, а сам вірус успішно культивується у лабораторіях…

Найсвіжіші дослідження, присвячені вивченню вірусу Еболи, були опубліковані кілька днів тому в журналі “Еволюційна Біологія” (BMC Evolutionary Biology), дають змогу подивитись на сам вірус, проблему захворювання та боротьби з ним під дещо іншим кутом зору.

Еболавірус спричиняє смертельно небезпечне захворювання - геморагічну пропасницю Еболи. Джерело ілюстрації: http://www.polity.org.za

Майже півстолітні пошуки природного джерела зараження вірусом не дали якихось конкретних результатів. За період із 1976 по 1996 роки вчені проштудіювали понад 30 тисяч різних тварин на присутність у них вірусу, однак так і не змогли віднайти природного джерела зараження. Найбільш ймовірними кандидатами на носія вірусу Еболи стали тропічні кажани, які живляться фруктами. Припускається, що передача інфекції відбувається від кажанів через не з’їдені ними фрукти, на яких залишилась слина цих тварин. Фрукти падають на ґрунт, де їх підбирають інші ссавці, а від них вірус передається до людини. Тут слід сказати, що, на противагу голлівудським бойовикам та екшинам, де вірус з легкістю застосовують у якості біологічної зброї, геморагічна пропасниця Ебола не передається повітряно-крапельним шляхом чи через зараження води. Основний шлях інфікування людини – це контакт із слизовими оболонками хворого та продуктами їх виділення, через кров та через рани чи тріщини у шкірі. У зв’язку з чим локалізація епідемії є відносно нескладною справою – достатньо ізолювати хворого та людей, котрі з ним контактували, ввести локальний карантин, а також дотримуватись правил гігієни. Це підтверджується й тим, що масштаби епідемій практично ніколи не виходили за межі поселень, у яких вони спалахували, а число захворілих у кожному з випадків становило не більше двох-трьох сотень чоловік, однак, нажаль, смертність була надзвичайно високою…

На попередження про ймовірність інфікуватись вірусом Еболи можна натрапити у Конґо. Джерело ілюстрації: www.saharaland.net

Окрім кажанів, претендентами на переносників захворювання є й гризуни та землерийки. Вчені неодноразово виявляли у всіх них продукти транскрипції й трансляції вірусу Еболи, однак віднайти сам вірус ніколи не вдавалось. Чинне дослідження науковців із Державного Нью-Йоркського університету в Бафало (США) показало, що елементи ґеномів вірусів геморагічих пропасниць Еболи та Марбурґа – близьких захворювань, – наявні у структурі ДНК ссавців! Цей факт є настільки незвичний, що спонукав вчених висунути припущення про значно ширше розповсюдження інтеґрованих неретровірусних РНК-вмісних вірусів у ґеномі ссавців, ніж то вважалось донині… Вони вважають, що, на відміну, від ретровірусів, таких як вірус СНІДу чи онковіруси, Філовіруси, зокрема Еболавірус, інтеґруються у ґеном ссавців за рахунок ендоревертази – клітинного ферменту, який на матриці РНК синтезує ДНК. Власне, у природі цей процес ніколи раніше не спостерігався, однак, успішно проводися у лабораторних дослідах… Більше того, вчені стверджують, що ґени вірусу Еболи не просто “зберігаються” у ґеномі ссавців, а транскрибуються, себто інформація із них зчитується і передається для синтезу вірусних білків!

Взяття проби крові у кажана на присутність у ній вірусу Еболи. Джерело ілюстрації: http://www.czc.hokudai.ac.jp

Це дослідження показало, що ділянки вірусу Еболи інтеґрувались у ґеном ссавців безпосередньо. При цьому вони виявились ортологічними, тобто такими, що передавались від виду до виду не шляхом інфікування, а в результаті еволюції й розходження видів! Вчені здійснили сиквенс послідовностей ДНК трьох видів ссавців: Кенґуру-валабі дами (Macropus eugenii (Desmarest, 1817), кажанів Нічниці малої бурої (Myotis lucifugus (Le Conte, 1831) та Пергача великого бурого (Eptesicus fuscus (Beauvois, 1796) та порівняли їх із низкою інших ссавців із баз даних, а також власне Філовірусів (віруси Еболи і Марбурґа). Як виявилось, у валабі наявно 12 збігів за послідовностями ДНК із Філовірусами, а у нічниці та пергача – по 4. Тоді як у низки інших ссавців – по одному. Вірусні ґеном інтеґрований у ґеном господарів фраґментами, причому, часто навіть у різні хромосоми…

До подиву вчених, найбільшу спорідненість між послідовностями ДНК ссавців та філовірусів виявлено у південноамериканського сумчастого звіра Опосума хатнього (Monodelphis domestica (Wagner, 1842). Цей факт трактується як менш-більш сучасна інтеґрація вірусного ґеному. Однак, філогенетичний аналіз показав, що знаходження одних і тих же вірусних ґенів у різних видів ссавців з різних континентів зумовлено інтеґрацією вірусної ДНК у їх спільного предка, що могло трапитись не пізніше, ніж 100 млн. років тому – до розпаду надматерика Пангеї, або процес проникнення ґеному близькоспоріднених філовірусів відбувався багаторазово на різних континентах. Спільність послідовностей вірусної ДНК у валабі та іншого австралійського сумчастого – Опосума волохохвостого (Trichosurus Lesson, 1828), які розійшлися приблизно 30-50 млн. років тому, а також ортологічні ґени Пацюка сірого (Rattus norvegicus (Berkenhout, 1769) та Миші хатньої (Mus musculus Linnaeus, 1758), які мали спільного предка 12-24 млн. років тому, дали вченим підставу вважати, що філовіруси, на кшталт, вірусу Еболи, виникли мінімум 10 мільйонів, а не 10 тисяч років тому, як то вважалось раніше. Однак, якщо гіпотеза про монофілетичніть – походження усіх ссавців від спільного предка, – виявиться справедливою, то вірус Еболи постаріє ще в 10 разів – 100 млн. років!

Таким чином, підсумовують вчені, філовірусні інфекції – геморагічні пропасниці Еболи та Марбурґа, – є палеовірусними, тобто такими, що інтеґрувались мільйони років тому у ґеном предків сучасного хазяїна-носія. А найбільшу спорідненість з вірусною ДНК мають послідовності ґеномів сумчастих звірів.

admin Written by:

7 Comments

  1. Анна
    Липень 6, 2010
    Reply

    Дякую! Дуже гарна стаття, адеж про вірус Ебола так мало відомо, хоч це надзвичайно небезпечна хвороба! А от цікаво, чи справді ця зараза не може передаватись повітряно-крапельним шляхом, напевно, таки не може, бо тоді… свинячий грип не вважався таким страшним )

  2. Липень 6, 2010
    Reply

    Пані Анно, як сказано у статті, вірус Еболи не передається через повітря, інакше 80% населення Землі уже не було б у живих… А загалом існує 5 видів Еболавірусів, з яких найбільш небезпечними є два: заїрський та суданський. Інші вражають лише мавп і дуже рідко передаються людині, та й то лише при контакті з цими твариниами.

  3. Анна
    Липень 6, 2010
    Reply

    А ці два віруси якось відрізняються між собою за перебігом хвороби і летальністю?

  4. Липень 7, 2010
    Reply

    Пані Анно, це два різні види, які різняться за ґенетичними та антиґенними ознаками, однак, за симптоматикою – ні. Слід зауважити, що заїрський Еболавірус є більш патоґенним, смертність при інфікуванні ним сягає 83%, а при суданському – 54%.

  5. Анна
    Липень 8, 2010
    Reply

    Дякую! Як ви думаєте, чому патогенез ураження так мало вивчений, з сучасними лабораторіями і устаткуванням. Можливо через те що, забезпечене західне суспільство ще не зіткнулося з хворобою лицем до лиця, а африканці не мають належної дослідницької бази чи все таки, це пров`язано з складністю взаємодії людського організму і віруса?

  6. Липень 9, 2010
    Reply

    Пані Анно, за 35 років віруси Еболи вивчені досить добре, єдине, що невідомо – це, де вони персистують у дикій природі. Станом на нинішній день іде випробовування кількох різних вакцин проти цього вірусу, завершились успішні тести на мавпах – час пробувати на людях. А світ може б і не дізнався ні про віруси Марбурґа, а ні Еболи, якщо б їх не завезли у Європу та США, де померли люди… Правда Ебола (це назва ріки у Конґо) була виявлена саме у Африці, а тоді уже потрапила на інші континенти. Захворювання протікає надзвичайно складно і хворий помирає від численних внутрішніх і зовнішніх кровотеч, зневоднення та больового шоку. Зупинити епідемію можна шляхом карантину та дотриманням елементарних норм гігієни і санітарії, адже, повторюсь, вірус передається лише при безпосередньому контакті із хворим або зараженою твариною.

Написати відповідь до admin Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 1 = 1