ПЕРГАЧ ДОНЕЦЬКИЙ

Пергач донецький (Eptesicus lobatus Zagorodniuk, 2009) - новоописаний вид кажанів зі Східної України. Джерело Ілюстрації: Олександр Мартинов

 
Андрій М. ЗАМОРОКА

Кілька тижнів тому редакція журналу “Станіславівський натураліст” отримала цікавого листа від відомого українського теріолога пана Ігоря Загороднюка. Пан Ігор звернув увагу на те, що опублікована нами стаття про нові види ссавців, описаних впродовж 2009-го року, не включає нововідкритого виду Пергача донецького (тепер їх 12)… То ж вирішив виправити своє недоопрацювання і водночас познайомити наших читачів із новим видом українських кажанів.


Пергач донецький. Джерело ілюстрації: Олександр Мартинов

У 2009 році, пальму першості, за кількістю нових видів, утримували рукокрилі (Chiroptera Blumenbach, 1779), ведучи потаємний спосіб життя, вони є доволі складним об’єктом вивчення. Іноді потребуються десятиліття праці та дороговартісні ґенетичні дослідження аби довести самостійність якогось певного виду “летючих мишей”. Схожа історія трапилась і з щойно відкритим видом українських Пергачів…

До 2009 року, згідно даних Фауни Європи (Fauna Europea), на нашому континенті було відомо лише три види Пергачів: Пергач пізній (Eptesicus serotinus (Schreber 1774), Пергач північний або Нільсона (Eptesicus nilssonii (Keyserling & Blasius 1839) та Пергач анатолійський (Eptesicus bottae anatolicus Felten 1971). Причому, останній розповсюджений лише на низці острівців Егейського моря, тоді як перші два є звичайними по усій Європі, і певна річ, в Україні, особливо Пергач пізній. Однак, якщо в межах свого ареалу Пергач пізній не має значної варіації у забарвленні та інших ознаках, то на сході України, більшість із дослідників, свого часу, відмітили цілу низку таких відмінностей. Довгий час ці особливості вважалися його ґеографічною мінливістю. Проте, у минулому році, у Віснику Львівського університету вийшла друком стаття пана Ігоря Загороднюка, де прискіпливо розглянуто біоморфологічні характеристики Пергачів в Україні, на підставі чого було описано новий вид – Пергача донецького (Eptesicus lobatus Zagorodniuk, 2009).

Автор дослідження акцентував увагу на такій особливості будови задньої кінцівки тварин, як епіблема – додатковий зовнішній шкірний окраєць шпори, який підтримує стегнову літальну перетинку, а також допомагає кажану маневрувати у польоті. Як виявляється, епіблема, її розміри, скостеніння тощо є одними із важливих ознак, за якими можна розпізнати не тільки Пергачів, а ще кілька інших родів рукокрилих.

Епіблема Пергача донецького із кристою. Джерело ілюстрації: Ігор Загороднюк

Пергач донецький сприймався як “східна форма” або форма “donbas” Пергача пізнього. На загал, вона вирізнялася з інших українських популяцій нестандартною епіблемою та світлішим забарвленням, що вносило певну плутанину при ідентифікації виду. Справа в тому, що Пергач пізній по усій Європі, а відтак й Україні, характеризується, як і загалом рід Пергачів, дуже вузькою, фактично нерозвиненою, епіблемою, а тим паче відсутністю у ній кристи – хрящуватої складки, яка падтримує форму цієї шкірної лопаті. Однак, у виявлених на Слобожанщині (Луганська область) та Донбасі (Донецька область) Пергачів форми “donbas” така перетинка наявна. Вона має гачкувату форму, будучи відростком шпори, загнутим у сторону плесна задньої кінцівки кажана. У той же час ні на захід, а ні на південь кажани із такою епіблемою не трапляються. Більшість із вивчених особин Пергача донецького, які мали широку епіблему із кристою були самками, тоді як у частини самців її не виявлено.

Пергач пізній (Eptesicus serotinus (Schreber 1774) - звичний на більшій території України. Джерело ілюстрації: Ігор Загороднюк

Пергач донецький, як й інші представники його роду, поселяються у найрізноманітніших, створених людиною будівлях, незалежно від того чи це сільська, а чи міська місцевості. Їх знаходили і у Луганську – великому місті, і у дрібних селах області, і у національному парку “Святі Гори”. Ці кажани не утворюють великих колоній, а проживають групами по кілька особин – здебільшого самок, тоді як самці є самітниками. Як більшість своїх родичів, Пергачі донецькі ведуть присмерковий та нічний способи життя, вилітаючи полювати на нічних комах. Свою здобич виявляють за допомогою ультразвукової локації, точно визначаючи її місце. Вдень же вони відпочивають у свої сховках, звісившись головою донизу.

Біостаціонар "Ільєнко" - тут проживає найбільша із відомих колоній Пергачів донецьких. Джерело ілюстрації: Михайло Колесніков

Сьогодні достеменно ще невідомо ареалу розповсюдження Пергача донецького, припускається, що він розповсюджений до Волги та Підкавказзя, а в Україні проходить західна межа його поширення. Новий вид ще надто мало вивчений, аби можна було детально говорити про його біологію та екологію. Ще належиться провести не одне дослідження, коли про цю чудову істоту можна буде сказати більше.

admin Written by:

5 Comments

  1. Квітень 23, 2010
    Reply

    Дякую за цей нарис. З сайту “Станіславівський натураліст” варто брати приклад іншим, і мені також. Власне, це перший повноцінний опис нового виду. За місяць зразки шкіри (взяті прижиттєво спеціальними інструментами) будуть проаналізовані нашими колегами з Нідерландів, які хочуть порівняти новий таксон з європейськими пергачами. Про результати обов’язково повідомлю. Ігор.

  2. Квітень 23, 2010
    Reply

    Пане Ігорю, будемо чекати на новини. Я так розумію, що дослідження будуть стосуватися ґенетичної спорідненості Пергачів і пошуку молекулярного підтвердження самостійності Пергача донецького, чи не так? Шкода, що в Україні такі дослідження практично неможливо провести, а якщо й можливо, то їх вартість не виправдає затрачених зусиль…

  3. Жартівник
    Травень 14, 2010
    Reply

    Вибачте за офтоп, але найбільша колонія пергачів донецьких зараз знаходиться в нашому уряді, та й вигляд в них приблизно такий як і на фото)))

  4. Травень 14, 2010
    Reply

    Пане Жартівник, Ваша думка також має право на існування…

Написати відповідь до admin Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

39 − 38 =