ТО “ВОНО” МАВПА ЧИ ВСЕ ТАКИ ЛЕМУР?

Мавпа чи лемур? Джерело ілюстрації: http://www.age-of-the-sage.org
Мавпа чи лемур? Джерело ілюстрації: http://www.age-of-the-sage.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Наприкінці 2009 року я працював над оглядом п’яти найбільш вагомих відкриттів у антропології, склавши відповідний рейтинґ. На третьому місці я розташував знахідку Дарвініуса месельського (Darwinius masillae Franzen, Gingerich, Habersetzer, Hurum, Koenigswald et Smith, 2009), який був заанонсований палеоприматологами як проміжна ланка між вищими і нижчими приматами. Однак, днями мені трапилась на очі розгромна стаття американських вчених, які не лише поставили під сумнів, а й доводять протилежне стосовно раніше заявленої приналежності Дарвініуса…

Презентація Дарвініуса месельського (Darwinius masillae Franzen, Gingerich, Habersetzer, Hurum, Koenigswald et Smith, 2009). Джерело ілюстрації: http://www.radiofantasy.com
Презентація Дарвініуса месельського (Darwinius masillae Franzen, Gingerich, Habersetzer, Hurum, Koenigswald et Smith, 2009). Джерело ілюстрації: http://www.radiofantasy.com

Можливо, таке опонування однієї групи вчених іншій – це лише дрібні війни у світі науки. Проте, ми, відслідковуючи ситуацію у царині антропології, не можемо залишитись осторонь і просто зобов’язані поінформувати Вас – наших читачів, подавши, хай і такі кардинально протилежні, однак, висновки фахівців.

Тим, хто вперше чує про Дарвініуса, прошу переглянути інтернетланку та раніше опубліковану статтю, а тут пропоную розібратись із суттю дискусії і критичних зауважень.
Отож, цього березня у журналі “Еволюція людини” (Journal of Human Evolution) вийшла друком стаття групи науковців, які представляють три університети США: Університет Дюка (м. Дюрам), Техаський університет (м. Остін) та Чиказький університет (м. Чикаґо). Стаття має досить провокативну назву: “Дарвініус месельський є мокроносим приматом – відповідь Францену та іншим (2009)” (Darwinius masillae is a strepsirrhine — a reply to Franzen et al. (2009)… Суть дискусії зводиться до того, що описані у 2009 році скам’янілості Дарвініуса не є предковою формою сухоносих (вищих – авт.) приматів, а навпаки, належить до мокроносих приматів.

Для того аби розібратись хто є хто, пропоную коротесенький екскурс у глибини систематики та еволюції приматів. Сучасні примати представлені двома великими еволюційними гілками. Перша називається Сухоносі (Haplorrhini Pocock, 1918), а друга – Мокроносі (Strepsirrhini E. Geoffroy, 1812) примати або мавпи. До сухоносих належать усі мавпи, разом з нами – людьми, а до мокроносих – лорі та лемури. Обидві групи приматів мають дуже багато спільних ознак і походять від єдиного предка, проте, розділились вони у ранньому Еоцені, близько 45-50-ти мільйонів років назад. Тому, позиціонування Дарвініуса, як “проміжної ланки” між мокро- і сухоносими приматами, викликало бурхливе зацікавлення у науковців, а вдала промоційна кампанія активізувала увагу громадськості.

Першовідкривачі Дарвініуса месельського віднесли його до вимерлої групи Адапіформів (Adapiformes Hoffstetter, 1977) – лемуроподібних істот. Сучасні уявлення про адапіформів є досить повними і їх відносять до глухої гілки еволюції у підряді мокроносих мавп. Хоча, задля справедливості, потрібно зазначити, що ще 20 років тому адапіформи вважалися предками, власне, сухоносих мавп… Однак, Францен зі співавторами спробували повернути адапіформам їх колишній статус, вказуючи на спільні риси між ними і сухоносими мавпами. Це викликало хвилю невдоволення у середовищі приматологів, і на їх голови посипалась критика. З тієї ж серії є, власне, і згадана на початку допису стаття американських вчених.

Знаменитий відбиток Дарвініуса месельського (Darwinius masillae Franzen, Gingerich, Habersetzer, Hurum, Koenigswald et Smith, 2009). Джерело: http://www.livescience.com

Як виявилось, у 2009 році, кількома місяцями опісля широкого обговорення у суспільстві нашого нового і найдавнішого предка Дарвініуса, інша група вчених опублікувала статтю із описом невідомого раніше адапіформа – Афрадапіса довгогребенястого (Afradapis longicristatus Seiffert, Perry, Simons et Boyer, 2009). Вчені співставили його зі 117-ма видами як сучасних, так і викопних приматів, проаналізувавши їх за 360-ма ознаками і прийшли до парадоксального висновку: Дарвініус та Афрадапіс є найближчими родичами! Тоді як при порівнянні Дарвініуса із сучасними сухоносими мавпами він виявляє низку спільних ознак, то цілком можна зробити висновок, що він є нашим предком. Однак, ці риси спільності розвинулись незалежно в обох груп, оскільки древні сухоносі їх не мали взагалі!

На хвилі критики й з’явилась у журналі “Еволюція людини” теперішня стаття під авторством Блайта Вільямса, Ричарда Кея, Кристофера Кірка і Кейлюма Роса. Автори акцентують увагу на тому, що більшість із первісних приматів дуже схожі між собою, оскільки вони знаходились на початковій стадії розходження. Ті ж ознаки, за якими нині можна впевнено класифікувати ту чи іншу групу виникли лише згодом, у процесі тривалої еволюції, і не притаманні були древнім приматам. Однак, все ж таки існує низка відмінностей, які дозволяють їх розрізнити, про що й пишуть вчені. Одночасно вони подають коротку характеристику ключових ознак, які притаманні Дарвініусу месельському і споріднює його як із адапідами, так із мокроносими приматами.

Найбільш характерною ознакою, що поєднує Дарвініуса з іншими мокроносими є відсутність кістяної перегородки позаду ока, яка притаманна геть усім сухоносим мавпам. Окрім того Дарвініус має ознаки, які відсутні у давніх сухоносих мавп, а є лише у сучасних – це зокрема часткове зрощення кісток нижньої щелепи. Як вважають автори, така дивна ознака у Дарвініуса розвинулась незалежно і є наслідком конверґенції. Поєднання цих рис із будовою зубів, черепа, кінцівок тощо, дає змогу трактувати Дарвініуса як гілку в еволюції мокроносих приматів. І лише, вириваючи дану знахідку із контексту палеонтологічних даних, її можна розглядати як предка сухоносих мавп, таким чином, підсумовують автори дослідження.

Гадаю, невдовзі ми станемо свідками контрарґументів, а хто правий стане зрозуміло з часом. Ставлячи три крапки, згадаю давню латинську мудрість: “Fides penes auctores erit” – за достовірність відповідають автори…

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

3 Comments

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 56 = 66