Андрій М. ЗАМОРОКА
Ще 40 років тому тут було море – величезна водойма з багатющим тваринним світом і високим біологічним різноманіттям. Нині ж це найсухіше місце в усій Середній Азії. Тут не ростуть рослини, бо земля вкрита товстим шаром кристалізованої солі, тут більше не ловлять рибу, бо немає води, тут тепер лютують пилові бурі. Вітер здіймає куряву, розносячи на сотні кілометрів пісок, сіль та отрутохімікати. Це місце нині зазивають Аралкум – Аральська пустеля, а колись тут хлюпалось Аральське море…
Аральське море, рівно як Каспійське та Чорне, є залишком значно більшого древнього моря Тетіс, яке охоплювало територію сучасних Європи та Центральної Азії. З початком альпійського горотворення, понад 30 млн. років тому, древнє море почало відступати, залишаючи по собі низку невеликих водойм, котрі дуже швидко пересохли. Саме із висиханням залишків Тетісу – Сарматського моря, пов’язані поклади кам’яної солі та каліоніту на Передкарпатті.
До кінця олігоцену – близько 20 млн. років тому Аральське та Каспійське моря були єдиною водоймою. Однак, обидва, в силу природних причин – відсутності зв’язку зі Світовим океаном, продовжували пересихати. Ці процеси прискорились разом із початком льодовикової епохи – наприкінці Пліоцену (2,5-2 млн. р. тому) – початку Плейстоцену (2,1-1,8 млн. р. тому), що було пов’язано із накопиченням води у льодовиках. Із завершенням льодовикового періоду близько 10-9 тис. років назад осушення Аральського моря сповільнилось, оскільки клімат став вологішим. Танення льодовиків підняло рівень океану, але не ізольованого від нього Аралу. І впродовж останніх 10 тисячоліть Аральське море поступово пересихало, уступаючи місце палючій пустелі.
Аральська пустеля є більш, ніж промовистим свідком вини людини у її виникненні. У 60-х роках ХХ століття Аральське море було четвертим за розмірами озером у світі. Його площа становила 50 тис. км2, довжина з півночі на південь – 426 км, ширина із заходу на схід – 284 км, а максимальна глибина – 68 м. Проте, саме у цей час розпочинається його катастрофічне висихання, що безпосередньо було спричинено господарською діяльністю людини – будівництвом масштабних зрошувальних систем у степах Казахстану й Узбекистану. Арал – це солоне озеро-море, тому його вода не годилась для поливу. Море живилось із двох основних річок: Амудар’ї та Сирдар’ї, саме із них було вирішено проводити забір води для поливу колгоспних угідь. Початок будівництва іриґацій припав на 1930-ті роки й продовжувався з наростанням. У 1960-му році обсяг води, що відбирався із річок для поливу, складав 60 км3 у рік, а до 1990-го року – уже 120 км3! Відсутність річкового стоку порушила водний баланс Аральського моря – об’єм води, який випаровувався із його поверхні, не поповнювався новою. Швидкість обміління моря зростала у проґресії від 20 см у 1960-х до 90 см за рік у 1980 роках. До 1989 року Арал втратив близько 1000 км3 води! Тоді ж і розпався на два озера: північне – Малий Арал, та південне – Великий Арал. На початок 2000-х років рівень води у Аралі знизився уже на 22 м від початкового, і становив 31 м! За останнє десятиліття висихання значно прискорилось, так, у 2001 році Великий Арал розділився на глибоководну західну і мілководну східну. У 2009 році східна цілком пересохла, а західна перетворилась на кілька дрібних ізольованих озер.
Різке падіння рівня води у Аральському морі стало ґрандіозною екологічною катастрофою сучасності (можливо, навіть більшою, ніж аварія на ЧАЕС), яка потягла за собою низку негативних змін. Пересихання катастрофічно відобразилось на місцевому кліматі та природних екосистемах. Водний басейн пом’якшував континентальний клімат реґіону, а його пересихання призвело до того, літо у колишній акваторії Аралу стало більш спекотним і сухим, а зими холоднішими, малосніжними і тривалішими. Проте найбільшою проблемою стали пилові бурі, які почали виникати у сухій долині колишнього моря. Вони розносять ядучу пило-сольову суміш, яка на додачу, збагачена міндобривами та отрутохімікатами, котрі роками накопичувались у донних відкладах морського мулу, куди потрапляли із довколишніх полів. Тепер мул висох і перетворився на пісок і пил. Щомісяця із дна Аральського моря бурями виноситься понад 400 кг пилу. Потужні вітри підіймають пил у верхні шари тропосфери і переміщують його на тисячі кілометрів. Так, пилові опади аральського походження були зафіксовані у Білорусії, Норвегії та Ґренландії!
Первісна екосистема Аральського моря була багато представлена фіто- та зоопланктоном, які забезпечували її існування. Фітопланктон поглинав енергію сонця і продукував первинну біомасу, яка споживалась зоопланктоном, а далі по харчових ланцюгах вона переходила до червів, молюсків, ракоподібних, риб, водоплавних птахів та людини. До 1970-х років у морі проживало 34 види риб. Сьогодні риба вижила лише у Малому Аралі, тоді як у Великому вимерли майже усі багатоклітинні форми життя.
Разом зі смертю моря загинули цілі екосистеми у дельтах Амудар’ї та Сирдар’ї. Першими постраждали прісні озера та болота, які дуже швидко висохли, разом з ними загинули очеретяні біотопи. Площа останніх скоротилась більше, ніж у 30 разів – із 550 тис. до 18 тис. км2. Очеретяні екосистеми – це місця проживання й гніздування водних птахів. Вимирання риби та зникнення місць гніздівлі спричинилися до того, що птахи покинули реґіон Аралу. Разом з тим у дельтах річок загинули туґаї – періодично затоплювані чагарникові екосистеми, які виникають вздовж берегів прісних та солоних водойм в умовах сухого клімату Середньої Азії.
Смерть Аральського моря має не лише екологічний, але й економічний та соціальний виміри. Соціальні наслідки виявилися не менш катастрофічними за екологічні. Колишнє узбережжя тепер охоплене безробіттям, бідністю, злочинністю та епідеміями. Туберкульоз і гепатит тут удвічі перевищують середні показники захворюваності у всьому реґіоні, а смертність найвища в усій Середній Азії. Не сприяють епідеміологічній ситуації й отруйні вітри, що несуть пило-сольовий аерозоль із дна колишнього моря. Цією токсичною сумішшю дихають місцеві жителі.
На сьогодні, ключовим негативним елементом у реґіоні є пилові бурі. Вважається, що пил, підіймаючись в атмосферу, веде до охолодження Світового океану, нівелюючи глобальне потепління і зменшуючи частоту виникнення ураганів. Проте, у Середній Азії, судячи зі супутникових світлин, пил не лише не охолоджує місцевий клімат, а навпаки висушує довколишні напівпустельні екосистеми Каракуму й Кизилкуму! З 2000-го року не тільки збільшилась площа виносу солі, за рахунок висихання Аральського моря, але й збільшилась інтенсивність та кількість пилових бур. Безпосереднім винуватцем цього є людина, адже саме людська діяльність довкола колишнього Аральського моя прискорює процеси опустелення та посилення пилових бур. Вони ж, у свою чергу, ще швидше висушують сусідні райони. Це замкнене коло, котре розірвати дуже важко, – проте, можливо.
Вчені знають що кількість пилу, який випадає на гектар площі, становить понад 1-у тону в рік. Їм також відомо звідки приноситься цей пил і його хімізм, а відповідно вчені уже давно розробили рекомендації щодо того, які рослини потрібно висадити на Аралі аби закріпити його поверхню. Тоді набагато менше куряви здійматиметься вітром – зменшаться пилові бурі, а згодом й взагалі зникнуть. На Арал знову повернеться життя, ну хоча б суходільне…
Корабель в пустелі… Доволі незвична картина, схожу я бачив лише в серіалі “Загублені”…)
Що з водою з річок Амудар та Сирдар? можливо поновити постачання води?
Пане Sidirom, картина не просто незвична, вона катастрофічна! Загинули цілі екосистеми, змінився ландшафт і клімат. Цей корабель – своєрідне нагадування людству, що природа вразлива, а знею і людство…
Пане Serg, з водами Амудар’ї та Сирдар’ї усе впорядку – вони течуть із гір, але на їх шляху люди спорудили зрошувальні канали, які й відбирають воду у річок. У море потрапляло менше води, ніж випаровувалось – було порушено природний баланс, відповідно море й висохло, принісши разом з тим величезні проблеми.
Шкода, що людство так безвідповідально ставиться до природи, невже незрозуміло, що знищуючи природу люди роблять собі шкоду.
Пане yAnTar, нажаль, розуміння взаємозв’язку між руйнацією природних екосистем і шкодою людству приходть лише тоді, коли доводиться вживати заходів з їх усунення…
[…] США і Канади – 80 тис. квадратних кілометрів. Нині пересохле Аральське море-озеро займало 60 тис. квадратних кілометрів […]
Можна попробувати перелити воду з Каспійського моря, а якщо не получиться, то брати із озера сіль для хімічної промисловості.
Пане PlaTon, канал із Каспію до Аралу – це невиправдана трата ресурсів, а кількість води, що надійде по ньому, надто мала аби наповнити висохле море. Реґіон Приаралля немає потужного хімпрому, тому європейські та місцеві вчені намагаються віднайти шляхи мінімізації негативного впливу висохлого моря на навколишнє середовище та населення краю.
[…] розлому, що перетинає материк з півночі на південь. Озеро вражає своїми розмірами: довжина його із півночі на південь становить 584 км, […]
Дякую, цікава та змістовна стаття!
Прошу, пане Ігоре, залишайтесь із нашим журналом – дізнаєтесь більше.
дуже сподобалась стаття, гарно оформлена.
Дякую, пані Марино, Ваш позитивний відгук – найліпша винагорода!
Тут дуже цікава стаття про Аральське море – http://brodiahy.org.ua/world-as-we-see/na-dni-aralskoho-morya-2.html