МІСТЕРІЯ ДОВКОЛА ОМЕЛИ

viscum-album-b.jpg

Олена СЛОБОДЯН 

Світанком із села вийшла процесія. Босі жінки, чоловіки і діти, зодягнені в білі одежі, з релігійними співами, прямують до дерева із вибудуваним біля нього помостом. Старший друїд у супроводі незайманих дівчат, під співи урочистих гімнів, сходить помостом на дерево і проголошує молитви. Двох білих волів принесено в жертву богам – тільки тепер золотим серпом можна відтяти гілку священної омели. Саме так давні Ґалли обожнювали омелу. Часи пройшли, а омела продовжує привертати нашу увагу. Що ми знаємо про цю незвичайну рослину? 

Восени, коли опадає листя, на деревах здалеку помітні цупкі зелені кулі, які рясно, наче гнізда граків, вкривають крони дерев. Це омела – вічнозелена рослина-напівпаразит. У роді омели близько 100 видів, які поширені переважно в тропічних та субтропічних районах Азії, Африки та Австралії. Флора України має лише три види омели: біла, австрійська та ялицева. Усі вони живуть в кронах дерев, вражаючи грушу, тополю, липу, клен, дуб, ялицю та інших, а деякі тропічні види омели поселяються навіть на кактусах… Плодоносить омела рясно і щорічно, але починаючи лише з 7-9-річного віку. Білі, ягодоподібні плоди густо вкриті клейкою речовиною — вісцином. Достигають вони восени і залишаються життєздатними аж до весни наступного року.

Дуже своєрідно відбувається процес зараження дерев омелою. За допомогою птахів, які надзвичайно охочі до її плодів — соковитих білих, рідше жовтих кістянок. Але плоди омели мають важливу властивість: соковитий вміст його являє собою дуже клейку речовину, яка довго не висихає. Поїдаючи плоди, птах часто чистить дзьоб від насіння, що приліпилося до нього. Це насіння пристає до кори дерев. Але основна маса його прикріплюється до гілок разом з послідом. Активно поїдають плоди омели різні дрозди та омелюхи. Ці птахи перелітають з гілки на гілку, тому насіння омели поширюється далеко за межі сусідніх дерев. Послід птахів з насінням омели не просто падає, куди прийдеться. Завдяки клейкій речовині цих плодів послід довго звисає з клоаки птаха. Нарешті, він чіпляється за гілочку, на якій стрибає птах і відривається. Таким чином все насіння потрапляє безпосередньо на місце призначення і там залишається. Насіння омели проростає досить швидко. Проростковий корінець пронизує кору дерева і розростається в широку пластинку-ґаусторію. Остання поступово проникає в тканини деревини, за рахунок якої живиться омела. Наступного року розвивається пагін. Він зелений з супротивними шкірястими і теж зеленими листками. Омела фотосинтезує, тобто органічну масу вона створює сама. А вже воду і мінеральні солі отримує від дерева. Згодом від ґаусторії відростають під корою дерева довгі циліндричні тяжі. На них з’являються нові ґаусторії, з яких виростають нові пагони омели, і через певний період вони покривають дерево досить густо. Це призводить до зменшення кількості і розмірів листя на 18% та на 40-60% річного приросту пагонів ураженого дерева. До того ж омела, як вічнозелена рослина, продовжує випаровувати воду й тоді, коли дерево-господар вже скинуло листя на зиму. Дерево, зрештою, передчасно гине.

У місці проникнення коренів омели, уражені нею дерева стають дуже крихкими і легко ламаються під поривами вітру, це особливо небезпечно в пішохідних місцях парків і скверів, а також руху транспорту. Слід відмітити, що зовнішній вигляд дерев, вражених омелою, досить оригінальний. На гілках розвиваються невеликі кущики напівпаразита, які мають, майже, кулясту форму. Листя омели вічнозелене, тому серед зими вони навіть прикрашають парковий пейзаж чи посадки дерев обабіч шляхів. Шкодочинність омели досить невелика, проте від неї страждають плодові сади, схнуть ялицеві ліси, але для паркових зон вона може використовуватись як декоративний елемент ландшафту.

Є ще одна важлива обставина на користь омели. Це лікарська рослина. Ще в давнину її вважали священною і використовували від всіляких недуг. Галенові препарати з її листя мають заспокійливу і кровоспинну дію, поліпшують серцеву діяльність і виділення продуктів азотистого обміну. Їх з успіхом можна використовувати у комплексній терапії атеросклерозу, при нефритах та інших захворюваннях нирок. У народній медицині відвар молодих гілок омели, зібраних з верби та берези, використовують при гіпертонічній хворобі та головних болях; омелу, зібрану з граба, дуба, сосни, — при хворобах серця, нервових захворюваннях, бронхіальній астмі, ревматизмі, туберкульозі легень. Ще з часів Гіппократа омела згадується як засіб для лікування пухлинних утворень. Проте, через токсичність рослини, необхідна обережність при її внутрішньому вживанні.

З давніх-давен вражала людину здатність листя омели зеленіти серед лютих морозів та снігів. В окремих народів Європи є звичай прикрашати нею житло під час зимових свят, урочистих подій як символом вічного, невмирущого життя. Коли ж Вам доведеться побачити зелений кущик омели на дереві, не поспішайте ламати його. Адже це надзвичайний витвір природи, в якому поєднуються оригінальність з винахідливістю, підступність з корисністю.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

3 Comments

  1. люда
    Квітень 21, 2009
    Reply

    дуже цікаво

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

22 − = 13