ЧАРІВНИЦЯ, ЩО НАСИЛАЄ ВІТРИ

saga-pedo.jpg

Володимир Третяк

Мабуть для кожного науковця починаючи від аматора-натураліста, що вперше починає польові дослідження і закінчуючи досвідченим ентомологом, впродовж зими виникають надзвичайні надії та сподівання на новий польовий сезон, який приходить з весняними днями, коли відступають холоди і за якийсь тиждень природа змінюється до невпізнанності. В такі моменти хочеться залишити всі справи в похмурих, ще зимових, стінах і з звичайним своїм причандаллям вирушити назустріч новим відкриттям…

Дана стаття вийшла за підтримки Станіславівського Ентомологічного Товариства “Тенакс-17”

Кожного нового сезону хочеться відшукати та поспостерігати в природі за новим для себе видом про який відомо тільки з книжкових томів у товстих палітурках, або з музейних колекцій… На сьогодні для мене таким “пріоритетним” видом є Дибка степова – один з найбільших (якщо не найбільший) коників України. Ще рік-два назад, якщо хтось і сказав би мені про пошуки цього надзвичайно цікавого виду на території нашої області, я б одразу ж засумнівався б в цьому, проте на сьогодні коли прояснив для себе деяку інформацію – твердо вирішив: розпочну пошуки швидко як тільки зможу!
Сподіваюсь, що вловив суть ідеї Палласа, який вперше описав Дибку степову для науки, переклавши з латини “Saga pedo” як “чарівниця, що насилає вітри“, оскільки: sāga – віщунка, чарівниця (M. Tullius Ciceron 106-43 р. д. н. е. ); pēdo – випускати вітри (Q. Horatius Flaccus 65-8 р. д. н. е., M. Martialis 43-104 р. н. е)
Дибка степова – західнопалеарктичний вид, який на мою думку, походить з Північної частини Балканського півострова (хоча не виключаю її Східно-Закавказьке походження). На території України вид займає степову і частково лісостепову зони: на Схід – від Південного Бугу, на Північ – до Київської, Полтавської та Харківської областей, на Південь – до узбережжя Чорного й Азовського морів, а також на Південь Кримського півострова (Дані взяті з останнього видання Червоної Книги України – В. М. Єрмоленко). Ареал охоплює також частину Південної та Східної Європи, Закавказзя, Західну і Середню Азію та Казахстан.
Тіло дибки сильно витягнуте, струнке, зеленкуватого або жовтуватого кольору, з двома повздовжніми світлими смугами, що проходять по краю передньоспинки і по краю сегментів черевця, крила рудиментарні, або повністю відсутні. Довжина тіла без яйцеклада становить 53,0-75,0 мм., довжина яйцеклада 31,0-40,6 мм. Голова також сильно витягнута з різко скошеним донизу і до заду лобом на якому розташовані два довгих вусики. Передні і середні стегна несуть на нижній поверхні численні шипи; задні ноги не стрибальні (як у інших коників), стегна потовщені. Дибка – коник-хижак, який повільно рухається трав’яними джунглями і підстерігає в них свою здобич. Її поведінка в більшій мірі нагадує поведінку богомола ніж типового представника родини: вона годинами сидить в траві в очікуванні своєї жертви і може впоратись не тільки з дрібним кобилками і кониками, але із такими досить великими видами як коник зелений і навіть богомол звичайний.
Самка приступає до відкладання яєць через 3-4 тижні після імаґінальної линьки. Спочатку, Дибка з допомогою вусиків вивчає місце, потім занурює яйцеклад і на різній глибині відкладає яйця в ґрунт невеликими порціями (в середньому 7 яєць). Періодичне відкладання яєць проходить на протязі всього життя – до осені, але і після смерті в тілі зберігається від 10 до 28 невідкладених яєць. Личинка що виходить з яйця має розмір близько 12 мм., і у своєму розвитку до імаґо вона проходить через 8 линьок впродовж 25-и днів. Спосіб життя однаковий у личинок та імаґо – вони засідкові хижаки або фітофільні засадники, що вибирають для себе злакові, різнотравні, та перш за все, сухі, добре прогріті сонцем схили байраків і пагорбів; тримаються звичайно на високих травах (волошка лучна, молочай тощо) та на гілках чагарників (глід, скумпія, терен, у Криму – держи-дерево). Як і в інших великих хижаків популяції розріджені, на сьогодні ніхто не проводив їх кількісних обліків. В повідомленнях про знахідки, або спостереження дибки, мова найчастіше йде про одиничні екземпляри. Ареал і загальна чисельність виду невпинно скорочується внаслідок інтенсивного руйнування природних територій: процес заміни агроценозом цілинних степових ділянок ковили призводять до різкого скорочення популяції дибки, хоча не до фатального, але найбільшу небезпеку для виду представляє собою використання інсектицидів.
Здається що з поширенням та іншими біологічними аспектами виду все зрозуміло, і темними плямами залишаться тільки деякі специфічні питання екології, як наприклад, конкуренти, вороги, хвороби – на які можна все таки знайти хоч приблизні, але здавалося б логічні відповіді. Проте для будь-якого біолога Дибка ставить цілий ряд питань, на які без детального вивчення особливостей біології виду відповідей не отримати. До першої особливості належить те, що до сьогодні не було виявлено самців для даного виду на території України. Взагалі-то самців і не виявлено на всій території ареалу дибки. Вид розмножується партеногенетично по типу облігатної телітокії. Такий тип в принципі притаманний для живих організмів, але представлений в більшій мірі у рослин (≈ 64% рослин Європи є поліплоїдами) серед тварин відсоток поліплоїдів мізерно малий в силу об’єктивних генетичних причин. В нашій літературі приводились приклади самців дибки, проте за подальшим визначенням вони належали до інших видів роду – Saga ephippigera і Saga gracillipes Допускається що S. pedo тетраплоїдний вид і має 68 хромосом що в два рази більше ніж у двох згаданих видів (33 і 31 відповідно). Проте якщо подивитись на Європейську частину ареалу дибки то можна помітити ще одну цікаву річ. У Європі можна знайти ще чотири види роду Saga: S. hellenica, S. rammei, S. campbelli і S. natoliae, що були описані дещо пізніше. Всі ці види не зустрічаються ніде більше крім Балканського Півострова на території Греції та Македонії. Постає питання чому “погано пристосований” в еволюційному плані, партеногенетичний вид розселився практично по всіх степах Європи і Азії а більш пристосовані види з перехресним заплідненням (статевим розмноженням) не покинули межі свого первинного ареалу? Чи може партеногенез не такий уже і примітивний спосіб розмноження? Спосіб розмноження дибки вже допоміг їй вижити в умовах розорювання природних біотопів – вид заселив чагарникові рефугіуми на узбіччях агроценозів. Ці місця стали для виду досить підходящими – тим більше що роздрібнення популяції і просторове розділення особин є мало відчутне для комахи з чисто партеногенетичним способом розмноження.
Нещодавно, я сидячи в глобальній мережі знайшов нову інформацію стосовно цього цікавого виду. Група французьких вчених неурядової організації (G.Е.E.M.) почали дослідження роду Saga на території Греції та Франції. Вивчення роду буде вестись у двох паралельних напрямках: 1-й має на меті перевірити чи відбувається гібридизація між видами, і якщо так то чи є гібриди плодючими; 2-й напрямок передбачає проведення генетичного аналізу (БАР-коду). Дослідження повинні фінішувати у 2009–2012 роках. Отже сподіваюсь до того часу ми зможемо отримати відповіді на поставлені нам цим загадковим видом запитання.
На сьогодні мені знайомі окремі колекційні екземпляри з степових ділянок Східної України та Кримського півострова (не рахуючи зображень та фотографій з усіх кінців ареалу), проте я сподіваюсь що після закінчення цьогорічного польового сезону можна буде говорити про існування Прикарпатських популяції дибки степової.
Saga pedo (Pallas, 1771) занесений до червоного списку МСОП-96, європейського червоного списку, Додатку 2 Бернської Конвенції. Охороняється на території України в заповідниках у комплексі з іншими видами (2 категорія).

Автору буде корисно та цікаво знати Вашу думку про написану розповідь. Залишіть свій відгук про статтю у вікні нижче. Вкажіть своє ім’я чи нік, емейл, напишіть текст, введіть два слова запропоновані програмою у віконечку нижче і натисніть submit

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

− 1 = 9