Андрій М. ЗАМОРОКА
На межі Галицького та Монастириського районів – між Івано-Франківською і Тернопільською областями – у краї опільських степів, є малесеньке село, назва якого Озерце. Воно, на перший погляд, нічим не примітне – таких сотні і тисячі по всій Галичині, але то тільки на перший погляд… У тихій вуличці, між сільських хат, у затінку лип, захованим від стороннього ока, знаходиться неймовірне явище природи, яке здатне подивувати досвідченого мандрівника і натураліста…
Опілля
Машина із надривом вистрибнула із чергової ями-баюри, і здіймаючи куряву помчала ґрунтовою дорогою. Поганенька асфальтівка із мільйоном вибоїн залишилась кількома кілометрами позаду – ще у селі Делієві, а до Кремидова вів такий-сякий щебенистий шлях. Дороговкази, на стовпі лінії електропередач, скеровували праворуч на Кінчаки, а ліворуч – на Бишів. За Кремидовом дорога закінчилась, а те, по чому тут пересуваються, назвати нею язик не повертається. Коли ідуть дощі, ця “дорога” перетворюється у суцільне місиво і нестримний потік грязюки. Все, саме тут знаходиться “край світу” – далі не ходять навіть “ПАЗики” – реліктові автобуси совєцького періоду, – а до Озерця залишається ще кілька кілометрів.
У салоні автівки, на тутешніх дорогах, кидає зі сторони в сторону, проте, часом, встигаєш уловлювати мальовничі пейзажі опільських теренів – вони, направду, заворожують. Хвилясті лінії пагорбів, що простяглися вздовж вузенької долини річечки Горожанки – лівої притоки Дністра, час до часу, перериваються глибокими ярами. Височезні трави, у її долині уже багато років ніким не кошені, змінюються степами, які збігають по крутосхилах горбів аж до їх вершин. То тут, то там розкидані плями грабових і букових лісів.
Дорога повернула, трошки підбігла догори, і покотилася з горба донизу, де попереду у веселій зелені садів потопає село Озерце. У першому наближенні, ця картина має ідилічний вигляд, але уже при другому наближенні розумієш, що це є богом і людьми забуте місце… Довкола поля, які не орані, мабуть, років з 15, поросли степовим різнотрав’ям і потихеньку вкриваються чагарником та лісом. Поруч села лісопосадка, від якої врізнобіч тягнеться молодий самосів сосни, загарбуючи все нові і нові території. Закинуті городи, спорожнілі напівзруйновані хати… Все це скидається на голлівудський фільм про загибель людської цивілізації. Місцеві жителі – кілька сімдесятилітніх бабусь, повідують невтішну статистику – у селі залишилось 13 заселених хат – 15 жителів, а у середині ХХ століття, з їхніх слів, було 100 дворів…
Озеро – Озерце
Практично, у самому центрі села знаходиться озеро, яке, як виявилось, немає власної назви, але завдяки йому село отримало своє ім’я – Озерце. Ця, направду, мініатюрна водойма вражає своїм виглядом. Перше, що впадає в око – то є колір води – вона синьо-зеленого, ба, радше бірюзового забарвлення, причому надзвичайно прозора. Дно видно до глибини двох метрів. Кілька років тому, як розповіла місцева жителька, у озеро впала стара липа і нині з його глибин стирчить її гілляччя. Тільки згодом зауважуєш, що озеро є ідеально круглим, його діаметр становить всього 6 метрів! Вода в озері і у потоці, що з нього витікає завжди холодна лише – 4 градуси за шкалою Цельсія! Причому вона незмінна і влітку, і узимку, тому озеро ніколи не замерзає, що зробило його знаменитим на всі довколишні села.
Найбільш вражаючим є той факт, що із озера витікає не струмок, що мало б бути за логікою речей, а потужний потік завширшки до півтора метра і завглибшки до 30 сантиметрів. І це на Опіллі, де випадає мало опадів! У такій невеличкій водоймі з потужним стоком, вода не може застоюватись – вона у постійному русі. Простенький експеримент із монетою номіналом 5 копійок, яку я вкинув у озеро, продемонстрував наявність висхідного руху води – монета повільно опустилась на дно, розгойдуючись зі сторони в сторону. Аналогічно поводив себе й невеликий камінець, вкинутий у водойму… Які ж води живлять озерцівське озеро? Яка його природа? Як воно утворилось? Це маленьке чудо природи ставить багато запитань, на які належиться віднайти відповіді.
Місцевий колорит
Приїзд шести чужинців у село не міг залишитись поза увагою місцевих жителів. Сюди взагалі рідко хто навідується, адже у селі немає навіть маґазину і не ходять автобуси… Бабці уважно спостерігали за кожним нашим рухом, і радо розповідали про озеро, даючи відповіді на наші запитання. Особисто мене, не знаю як моїх колег, здивувало те, що я не почув жодної легенди про виникнення чи походження озера. Хоча, зазвичай, така оповідка є обов’язковою у знайомленні приїжджих із принадою теренів, але, як виявилось, не у Озерці…
Місцеві, в один голос, нам розповідали про те, що вода у озеро потрапляє підземною рікою із міста Бережани, Тернопільської області. Для довідки, скажу, що відстань від Озерця до Бережан становить майже 50 кілометрів! Як арґумент, наводили результати експерименту, – буцімто, хтось у Бережанах вкинув у глибоку криницю, перев’язаного червоною стончкою (стрічкою – ред.), качура (самець качки – ред.), який через кілька днів сплив у Озерці. Переконати жителів у неможливості такого феномену – це марна справа, то ж довелося приймати легенду як чистісіньку правду.
Розповідають також, що у озері неможливо втопитись. Одна із місцевих оповідок-байок повідує, що ще за Польщі (до 1939 року Галичина була складовою Речі Посполитої Польської – ред.), одна пані, верхи на коні, привела його до озера на водопій. Коли кінь нахилився до води, вона, невтримавшись, упала в озеро, проте вода її зразу ж винесла на поверхню, а на ґвалт збіглись селяни й витягли жінку з води. На пам’яті жителів немає жодного випадку втоплення.
Найцікавішою виявилась розповідь 80-річного діда Івана – місцевого жителя, про те, як зникла вода у озері. Зима 1947 року відзначилась надзвичайними морозами, що озеро цілковито вкрилось кригою і для того аби набрати води селяни прорубували ополонку. До слова, у селі є лише дві криниці, а питну воду населення бере саме із озера. Проте, через кілька днів виявилось, що на місце вичерпаної води, нова не прибуває! Вода зникла також і у криницях. Впродовж двох-трьох тижнів жителі цілком вичерпали воду, для того щоб дістатись до води у спорожнілу водойму опускали драбини. За словами діда Івана, глибина озера близько 5-ти метрів, а за формою, воно нагадує макітру – зверху широке, а до низу дуже сильно звужується. Цікавий факт, на який вказав дід – це те, що з північної сторони озера-макітри є боковий вхід, через який і надходить вода. Вода повернулась лише у березні після танення снігів і з того часу жодного разу більше не зникала.
Ще нам жителі розповіли про дві катастрофічні повені, які трапились у 60-х роках ХХ століття, коли вода піднялась більш ніж на два метри, причому, прибувала не з озера, а зі сторони сухої долини, в кінці якої лежить саме озеро.
Слово за наукою
Як стверджують ґеологи, озерцівська водойма має карстове походження – за сотні років вода промила порожнечу у м’якій породі, склепіння якої, у найближчому до поверхні місці, обвалилось, утворивши округлу лійковидну яму. Оскільки рух води не припинявся, то вона заповнила западину завглибшки 7 метрів, де й виникло озеро. Територія довкола сіл Озерце, Кремидів і Кінчаки складена крейдами та вапняками, які утворились у мілководному морському басейні впродовж кайнозойської ери. Ці породи легко розмиваються водою, тому карст тут широко розповсюджене явище.
Озеро живиться за рахунок підземного потоку, що впадає в нього через отвір у північній стінці лійки – це кінець карстового каналу. Протяжність каналу становить близько 5-и кілометрів вверх по озерцівській долині. Вода у нього потрапляє у місці злиття двох потічків поблизу села Садки Івано-Франківської області.
Зважаючи на таку специфіку геології місцевості та живлення озерцівської водойми, то зникнення води у ній взимку 1947 року пояснюється утворенням льодового корка у місці входу потоків у карстовий канал, який перекрив рух води. Активне використання для побутових потреб води з озера призвело до його цілковитого обміління.
Вчені стверджують, що бірюзовий колір води у озерцівському озері може зумовлюватись розчиненими у ній сульфатами.
Післяслово
Існує багато прикладів, коли цілі ріки зникають під землею – це не поодиноке явище. До прикладу, “Станіславівський натураліст” раніше розповідав про потік Ситний у Ґорґанах (Українські Карпати), який також проклав собі шлях попід землею. Проте, щоразу підземні ріки та озера викликають захоплення у мандрівника і причаровують своєю незвичною красою та мальовничістю.
Дуже вдячний за статтю! Буде нагода, обовязково відвідаю цей край. Дуже полюбляю мандрувати пішим ходом мальовничими місцями України. З власного досвіду знаю, де бездоріжжя – там можна побачити багато чого цікавого, і природа там є менш зайнята.
Пане Тарасе, Озерце знаходиться на території Галицького національного парку, і направду, є цікавою місциною, тим паче, що саме у цих місцях розпочинається Днітровський каньйон. До Дістра від Озерця – якихось 5-6 км. За нагоди завітайте – це варте того. 🙂
Привіт, пане Тарасе. Я була здивована, що я знайшла статтю про це село, бо воно дуже маленьке і…. МОЄ!!!(тобто, моя мама звідти). Дуже гарна стаття))). Я їз сімєю туди їздимо відпочивати(відпочиває душа, розум, тіло). Це село краще за будь які райони))))
Пані Галино, дуже добре, що Ви є маєте безпосередній стосунок до Озерця. Наш журнал цікавить усе, що стосується озерцівського озера-вікнини. Може Вам відомі якісь міфи чи легенди пов’язані із ним? Поділіться, будь ласка, із нашими читачами.
Я дуже хотіла б поділитися з вами інформаціїю, але її нема. Моїй мамі 47 років і вона ніяких легенд і міфів не знає. Я теж задумувалась часто, чому про вікно немає ніяких легенд! Але це так!!! Але я знаю точно-хоть це місце забуте людьми воно найкраще. ))))))
P.S. А чому ви поїхали обовязково у це село? Звідки ви дізналися про його існування???
Пані Галино, цього літа в рамках експедицій від Галицького національного парку, ми об’їздили, практично, увесь Галицький район у пошуках неторканих природних степів та лісів. Таким чином, потрапили й в Озерце. Проміряли глибину озера і взяли воду на аналіз.
Пане, Тарасе. Якщо ваша ласка, могли б ви написати мені результати аналізів! Цікаво що ми пємо!)))))) А про Бишів не заходили?
Пані Галино, пан Тарас є таким самим читачем, як і Ви, автор статті, зверніть увагу на початок, цілком інша особа.
Щодо аналізів води, то вони повинні бути у Галицькому національному парку – при нагоді дізнаюся. Але судячи із кольору, то мало що корисного є у тій воді. Перш за все, то є мінералізація сульфатами і карбонатами – напевно залишається накип у чайниках та баняках після кип’ятіння води. А це означає, що саме тверда вода є причиною каменів у нирках, відкладень солей у хрящах, кістках тощо.
Село супер , стаття заголом нормальна але дуже мало інформації про історію села та його жителів
Пане Тарасе, Станіславівський натураліст – це натуралістичний, а не краєзнавчий журнал.
Між горами і лісами в забутому краї ще живе моє село Озірце ся називає.Порожні там хати,бо люд вимирає аж страшно дивитись і сум обгортає.Побиті всі вікна і дверей вже немає.Повмирали там газди лиш протяг гуляє.Там музики не грають бо весіль вже немає.Молоді всі у місті лиш смерть там блукає приходить невчасно на вік незважає нема де сховатись і ніхто не вблагає.На горі стоїть каплиця дахом здалеку сіяє що відбулося в селі вона добре памятає.О село моє село я думамками вперед забігаю що чекає тебе ще по переду це один тільки Бог знає……..(авт.уродженка села Озерце Бойчук Олександра)
Не можу повірити що хтось десь згадав про моє село а ще побачила фото на якім є хатина моєї бабусі то немов би повернулася туди в минуле в своє дитинство.
Моє рідне село воно найкраще!!!!!
Бачте, пані Уляно, у Озерці є незвичайний природний феномен, який привертає увагу вчених і туристів, тому маєте нагоду втішатись, що село не зникне, хоча б, із людської пам’яті.
Справді унікальне явище… А у вас не має даних геометричних параметрів (діаметр, ширина і т.д.) карстового каналу? Як визначили де саме вода потрапляє у нього? І чи не могли б ви дати географічні координати місця злиття цих потічків де починається канал ?
Я розглядав топо карту і так зрозумів, що підземний потік проходить саме під долиною Суходол.
На жаль, пане Magnovskyi, ці конкретні прояви карсту дуже слабо вивчені. Потік, очевидно, що протікає саме під долиною Суходіл. Вверх по цій долині (2-3 км) можна надибати ті потічки. Мабуть, самого входу до карстового каналу там не знайти, скоріш за все він має вигляд болота, куди втікає і губиться струмок – це типово для таких явищ… Плануєте поїздку? По ходу завітайте у Маріямпіль – там цікаві бастіони і руїн старого замку…
moja babcia pochodziła z tej miejscowości. jej ojciec nazywał się Dymitr Berezowski s. Aleksandra. Może ktoś jest w stanie coś więcej mi powiedzieć? Będę wdzięczna za pomoc.
PS. Rejony piękne. Wiele się od babci nasłuchałam o tym jeziorku..
Mój ojciec też pochodzi z tej miejscowości – Stefan Barziej syn Józefa i Bronisławy z domu Łużna…
Pozdrawiam
ТО МИ СУСІДИ)))
Cieszę się bardzo 🙂 Nie liczyłem, że ktoś odpowie na mój wpis, a tu taka niespodzianka… Bardzo proszę o więcej informacji, może jakieś zdjęcia z Jeziorka i okolic? Będę bardzo wdzięczny.
Pozdrawiam serdecznie
Irek
ziron@interia.eu
Чи може хтось прокоментувати це місце з Історії міст і сіл Галицького району:
“В селі Озерце працює млин на електричному приводі(колишній млин Софії Моравської)”
У селі Озерце уже нічого не працює…
Це зрозуміло. Але, якщо зібрався “колекціонувати” млини, цікава люба інформація про їх стан. Відносно села Озерце, то це єдина сторінка де є хоч щось. Тому і питаю – чи знає хтось про існування хоч самої будівлі?
На жаль, нічого певного сказати про те не можу….