
Андрій М. ЗАМОРОКА
Спраглі різноманітних і свіжих атракцій, туристи із величезним захопленням їдуть на Скелі Довбуша у Бубнищі. Створені льодовиком кількасот тисяч років тому, вони манять до себе… Проте, є місця, де ще не ступала нога туриста, де все ще дика природа без полігонів пластикових пляшок, а предковічні камені без звичних ґрафіті… Ця місцина знаходиться поруч села Мединя у Галицькому районі Івано-Франківської оласті.

Мединя нічим не вирізняється від сотень інших галицьких сіл – вздовж вулиць розкинулись чепурні хати, височіє церква, буяють зеленню сади, променями сонця врізнобіч від них розбігаються рівні прямокутники городів, а далі ріка, пагорби і ліси… Наче все як і всюди. Проте, є тут дещо непомітне на перший погляд – всього 5 хвилин ходи від крайніх хат до найближчого лісу і потрапляєш, немов у казку. Під прихистком лісу – древнього стража – розкинулась природна фортеця зі своїми мурами, вежами, таємними ходами і фортифікаціями – це Мединські скелі.

Місцеві ґазди можуть розповісти багато неймовірних, а часом й відверто фантастичних небилиць про духів лісу, що живуть у “Скалах”, тому не варто беззастережно сприймати на віру тутешні легенди, а краще побачити справжнісіньке диво природи на власні очі.

Мединські скелі є незвіданим тереном для туриста, на відміну від Сокільких скель – розташованих за кілька кілометрів звідси – і добре відомих для паломників за цілющою криницею, церквами і каплицями. Тут же природа витворила свій храм, склепіння якого високо підносяться на колонадах столітніх буків, тисячоголоссям орґанів звучать струмки, а хор дзвенить пташиним щебетом…

Скелі простягуються трьома ярусами, з яких середній є найбільш видовищний і мальовничий. Верхній ярус, нагадує радше круті схили вкриті лісом проорані глибокими ярами, на яких подекуди виступають окремі фрагменти скель. Другий ярус – це своєрідний бар’єр для потічків, що збігають згори. Скелі другого ярусу на кілька кілометрів простяглися суцільною і неприступною стіною заввишки 15-20 м. Вода, немаючи куди подітись, промила у м’яких гіпсах сотні ходів, понорів і печер, створивши карстові мости, лійки і провалля. Третій або нижній ярус значно нижчий з чисельними поодинокими скелями, наче вартовими вежами…

Мединські скелі виникли завдяки збігу двох природних явищ: розмиву терену рікою Лімницею і карстом. Близько 25-и мільйонів років тому, коли з морської безодні почали підійматись гори Карпати, під їх тиском Поділля вкрилось сотнями великих і малих розломів. Західний його край почав занурюватись у земні надра, витворюючи зовнішню частину Передкарпатського прогину. В декотрих місцях залишились неторканими відколені острівці Поділля.

10 мільйонів років тому Сарматське море відступало на південний схід і вслід за ним з Карпат побігли десятки рік, промиваючи глибокі долини, на кшталт, Дністровського каньйону. Не була винятком і Лімниця, що тече тут, вона розмила м’які породи, оголивши скелі. Нестримана стихія природи витворила широку долину, крутосхили пагорбів і неймовірну красу Мединських скель.

Завітайте у гості до Медині!
Минулого року був на скелях Довбуша. Люди обписали скелі уже де могли і де не могли.
А про Мединські скелі перший раз чую, треба буде глянути.
Мединські скелі – це взагалі не торканий туристами край. Я й сам лише недавно побував натих теренах – це вартісна мандрівка, у плані вражень і краєвидів. Тут ніхто, окрім, місцевих жителів не ходить. Водночас, вони мають великий туристичний потенціал – головне підійти з розумом до його організації.
мабуть я спокушусь
Головне пам’ятайте, що це територія національного парку, то ж не смітіть.
[…] Тихий шум буків, нестримні співи лісового птаства – давні вартові Мединських скель. […]
[…] а вже звідти ми вирушили “бусиком” до села Медині Галицького району, яке і було “портовим” пунктом […]
[…] сонцем над туманом в долині, ковилами і дубами, природним киснем і джерельною водою, морською хвилею і птахом в небі, пахощами лип, акацій […]