ОАЗА В ПУСТЕЛІ ОКЕАНУ

Кораловий риф
Кораловий риф

 Дмитро БАЖАНСЬКИЙ

Рифоутвірні корали відомі так само давно, як і самі рифи. Однак довший час особливостями їх біології, в тому числі живлення й дихання, рівно як і особливостями видового різноманіття ніхто не цікавився. Вчені сприймали риф як статичний об’єкт і здебільшого були зайняті вивченням водоростей, риб, молюсків, голкошкірих, та інших мешканців цієї унікальної екосистеми. Перші рифові корали, привезені в Європу, були сприйняті за особливі мінерали. Карл Лінней у середині XVIII століття відносив корали до Ілпіорпуя (рослини-каміння).

Французький натураліст В. Пейсонель в 1752 році спостерігав під мікроскопом корали і виявив у них щупальця, що вказувало на тваринну природу цих організмів. Спочатку коралові поліпи вважались хижаками. З огляду на їхні розміри робилось припущення, що ці організми планктонофаги. З часом цей здогад виявився частково справедливим. Було встановлено що вони споживають ту їжу, яку приносить їм течія. Крім дрібних планктонових тварин і водоростей вони здатні виловлювати з води також бактерії. Проте, як відомо, найбільш багаті планктоном області Світового океану знаходяться за межами тропічних морів, де розповсюджені коралові рифи, а необхідні біогенні елементи – азот і фосфор накопичуються переважно в холодних глибинах. Саме тому коралові рифи знайшли додаткове джерело живлення. Мова іде про симбіотичне співжиття з водоростями. Ще в кінці ХІХ століття, вивчаючи під мікроскопом будову м’яких тканин цих організмів, вчені знайшли в їхній ентодермі дрібні сферичні тільця дуже схожі на одноклітинні водорості відомі під назвою хлорела (Chlorella). Знахідка не дуже зацікавила біологів, тому їй не надавали великого значення. Але при прискіпливішому дослідженні, виявилось що симбіонти коралів відносяться не до зелених водоростей, а до більш примітивних пірофітових (Pyrrophyta). Зрештою ботаніки класифікували симбіонта коралів і присвоїли йому наукову назву – Симбіодиніум мікроадріатікум (Symbiodinium microadriaticum). Подальші дослідження встановили, що Симбіодиніум не може жити поза організмом коралу, але виявлено, що ця водорість здатна вступати в симбіоз з багатьма безхребетними тваринами. Крім мадрепорових коралів його знайшли в тканинах гідрокоралів, м’яких і голубих коралів, а також в губках, медузах, війчастих червах і навіть в тілах інфузорій. Досліджуючи будову різних Симбіодиніумів, вчені встановили що всі вони належать космополітів. Окрема клітина Симбіодиніума має діаметр 0,005 мм. Зовні вона вкрита тонкою оболонкою, а в середині помітний жовтий хлоропласт і зерна запасних речовин. На кожний квадратний сантиметр поверхні тіла коралового поліпа припадає біля мільярда клітин водорості. Розмножуються Симбіодиніуми поділом на двоє, а періодично клітина розпадається на багато спор. Останні мають джгутики і називаються зооспорами, які виходять у воду і розносяться течією. Віднайшовши нового господаря, зооспора проникає в його тканини, джгутики відпадають, а водорість росте і перетворюється в типову клітину Симбіодиніуму. Статевий процес для цієї водорості невідомий. З допомогою зооспор заселяється ентодерма молодих поліпів, а в наслідок ділення збільшується кількість клітин в тканинах хазяїна.Ступіть залежності хазяїна від водорості різний. Наприклад, Актинії добре вживаються з водоростями, але можуться спокійно обходитись і без них, причому досить довго. А от м’якийполіп Зоантус (Zoanthus), навпаки, може обходитись без їжі, а використовували Симбіодиніуми та продукти їх синтезу для власного живлення. Тоді як існування Герматипних коралів без симбіотичних водоростей взагалі неможливий, навіть при наявності достатньої кількості планктону, в умовах темряви, організм цього коралу все одно гине.Співжиття з коралами дає ряд переваг і для водоростей. В результаті дихання в тканинах коралів утворюється диоксид вуглецю, який одразу ж використовується для процесів фотосинтезу. Крім того водорості в процесі синтезу білків отримують азот і фосфор, а будучи в тканинах коралу Симбіодиніуми захищені від своїх численних ворогів. Такий симбіоз відіграє велику роль в процесі утворення твердого вапнякового скелету коралів – при вивченні скелету Герматипних коралів вдалося знайти на кінцях гілочок концентричні шари наростання. Швидкість відкладення вапняку змінюється також на протязі року в результаті чого виникають річні кільця. Фізіологічна активність скелетоутворення коралів залежить від температури. Оптимальні межі 25-27°С, нижче і вище цих меж фотосинтез послаблюється, разом з ним зменшується відкладення вапняку.Симбіоз коралу і водорості у суто тваринній екосистемі, виявився дуже вдалим поєднанням, як мінімум останні 400 мільйонів років. Райони Світового океану, де живуть корали – це велика солона пустеля з низьким рівнем біомаси і нікчемним рівнем біологічної продуктивності. Тому саме завдяки одноклітинній мікроскопічній водорості й існує унікальна оаза життя на рифі серед пустельних вод.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

16 Comments

  1. […] жаль, стосується це й чудового творіння природи – морської оази – коралового рифу. Подібно до всього живого, він […]

Написати відповідь до Станіславівський Натураліст » 5 ЧЕРВНЯ - ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ Н Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

49 − 47 =