ДИНОЗАВРИ НЕ ВИМЕРЛИ!

Каудиптерикс Зої (Сaudipteryx zoui) - одна із найвдаліших реконструкцій
Каудиптерикс Зої (Сaudipteryx zoui) - одна із найвдаліших реконструкцій

Руслан ЖИРАК

Ще донедавна походження птахів було однією з найбільших загадок біології, адже птахи кардинально відрізняються від усіх інших живих істот. Пір’я, беззубі дзьоби, порожнисті кістки, лапи, що пристосовані для гнізда, вилочкові, грудні та хвостові кістки, подібні до обрубаної кінцівки, – ось далеко не повний перелік ознак скелету, яких в такому поєднанні нема в жодної іншої з сучасних тварин. Ще дивовижнішим був розвиток пір’я і здатність до польоту. Проте, за минулих 20 років останні відкриття скам’янілостей та нові дослідницькі методи дали змогу палеонтологам стверджувати, що птахи походять від наземних м’ясоїдних динозаврів з групи тероподів.

Журнал Станіславівський натуралісТ

Науковці розмірковують над еволюційною історією птахів ще відтоді, коли Чарльз Дарвін виклав свою теорію еволюції у праці “Походження видів”. В 1869 році одне пташине перо було знайдено у вапняковому осаді у Баварії, датованому приблизно 150 млн років тому. Наступного року в тій же місцевості виявили скелет тварини, що мала крила і пір’я, як у птахів, але зовсім не пташиний довгий, кістлявий хвіст та щелепу з зубами. Ці знахідки стали першими двома зразками, подібного за розмірами до сойки археоптерикса (Archaeopteryx lithographica) – найстарішого, основного з відомих представників птахів. Анатомія скелету археоптерикса дає чіткі докази того, що птахи походять від предків-динозаврів, однак, станом на 1861 рік, вчені ще не мали змоги встановити цей зв’язок. Через декілька років Томас Генрі Гакслі, відданий захисник Дарвіна, став першою людиною, яка поєднала птахів з динозаврами. Порівнюючи задні кінцівки мегалозавра (Megalosaurus) – гігантського теропода – та страуса, він зауважив 35 спільних рис. Він зробив висновок про те, що птахи та тераподи можуть бути тісно пов’язаними, однак, невідомо, чи вважав він птахів родичами тероподів, чи їх нащадками.

Ви можете придбати друкований журнал “Станіславівський натураліст”, перейшовши за цим лінком

В 1870 р. палеонтолог Гарі Сілі піддав сумніву попереднє твердження. Він висловив здогад, що задні кінцівки страуса і мегалозавра могли виглядати однаково лише тому, що обидві тварини були великими і використовували задні кінцівки з однаковою метою.

Таємниця походження птахів знову привернула увагу майже через півстоліття. В 1916 р. Герхард Гайльман опублікував книгу «Походження птахів». Він аналітично довів, що птахи були більш схожими на динозаврів-тероподів, ніж на будь-яку іншу группу скам’янілих хребетних, але мали неодмінну розбіжність: тероподи не мали ключиць – двох кісток, зрощених у птахів з грудиною. Через те, що інші плазуни мали ключиці, Гайльман зробив висновок: тероподи їх втратили. На його думку, це означало, що птахи не могли еволюціонувати з тероподів, оскільки він був переконаний (як виявляється, хибно), що риса, втрачена під час еволюції, не може відновлюватись. Висновки Гайльмана впливали на наукову думку впродовж тривалого часу, навіть коли найновіша інформація породжувала інше трактування. Опублікована в 1924 році схема аналітичної будови химерного теропода овіраптора (Oviraptor) з головою папуги, виразно вказувала на грудину, Але цю структуру ідентифікували помилково. Згодом, в 1936 році, Чарльз Кемп з Каліфорнійського університету в м. Берклі знайшов залишки малого теропода раннього Юрського періоду з повноцінними ключицями. Шкідливе для науки заперечення Гайльмана було переможене, хоча визнали це лише одиниці науковців. 

Таким чином, через століття після дискусійної презентації Гакслі, Джон Г. Остром з Єльського університету відродив ідею, за якої птахи були споріднені з динозаврами-тероподами, і висунув обґрунтовану гіпотезу про те, що перші стали їх прямими нащадками. В кінці 1960-х років Остром описав аналітичний скелет теропода дейнонихуса (Deinonychus) – страшного хижака з серпоподібними кігтями, який мав зріст підлітка і блукав просторами Монтани майже 115 млн. років. У серії робіт, опублікованих протягом наступного десятиліття, Остром продовжував ідентифікацію сукупності спільних рис археоптерикса, дейнонихуса та інших тероподів. На основі цих досліджень, він дійшов висновку, що птахи є прямими нащадками малих динозаврів-тероподів. Коли він збирав докази походження птахів, у природознавчих музеях Нью-Йорка і Парижа саме заявляв про себе новий метод розкодування зв’язків між організмами. Цей метод, названий філогенетичною систематизацією, або більш загально – кладистикою – став стандартом для порівняльної біології, застосування якого однозначно підтвердило висновки Острома. Кладистика групує організми виключно на основі певних видів спільних рис, які є особливо інформативними. Цей метод базується на законі Дарвіна, згідно з яким еволюція триває за умови, що в певному організмі виникає нова спадкова риса, яка генетично передається його нащадкам. Цей закон свідчить, що дві групи тварин із спільним набором таких нових “набутих” рис тісніше пов’язані між собою, аніж з видами, що виявляють лише первинні риси.

Сьогодні кладограма родоводу від тероподів до птахів показує, що клада птахів (Aves) складається з предка археоптерикса та усіх інших його нащадків. Вона є підгрупою ширшої клади, яка об’єднує так званих тероподів-манірапторів – підвиду тероподів-тетанурів, що походять від найперших тероподів. Ці архаїчні тероподи, в свою чергу, еволюціонували з нетероподових динозаврів. Кладограма показує, що птахи не лише походять від динозаврів, вони і є ними – саме так, як люди є ссавцями, хоча людина відрізняється від інших ссавців настільки, наскільки птахи – від інших плазунів.

Поглянувши на птахів з глибини правіковічних лісів ранньої Крейди зауважимо лише незначну їх схожість на сучасних. Ці ранні птахи могли проводити більшу частину свого життя на деревах, уміли сідати на гніздо, але нема доказів того, чи були здатні гніздуватись, мати складний спів і мігрувати на довгі дистанції. Вони не опірювались, як сучасні птахи, і не росли так швидко, як сьогодні. Однак нема сумніву, що виглядали вони досить дивними – з кігтистими пальцями і зубатими дзьобами. Проте, впродовж ранньої Крейди, деякі риси скелету стали подібними до сучасних, що дало змогу непогано літати. Тоді з’явилось і додаткове крильце – частина пташиного крила, необхідна для керування польотом на малій швидкості, а також довгий перший палець, призначений для сідання на гніздо.

Орнітологи, продираючись крізь хащі ще через 50 млн. років, змогли б знову натрапити на представників птахів дуже примітивного походження. Серед них можна було б упізнати ранніх представників сучасних видів. Принаймні, чотири основні ряди сучасних птахів – серед них древні родичі берегових птахів, морські гагари, качки та гуси – вже існували кілька мільйонів років до закінчення Крейдяного періоду.

Більшість видів птахів, що еволюціонували протягом крейди, вимерли в цей же час. Однак, немає жодних підстав сумніватись, що всі види птахів – сучасхих і вимерлих – походять від малих м’ясоїдних динозаврів-тероподів. Отже, сучасні птахи – це ніщо інше, як малі, пернаті, короткохвості динозаври-тероподи!

admin Written by:

11 Comments

Написати відповідь до Станіславівський Натураліст » ЩЕ ОДИН ПЕРНАТИЙ… Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

+ 59 = 69