ПОЛЮВАННЯ З ЛОПАТОЮ, АБО ЯК НАКОПАТИ РИБИ

Андрій Глов’як та Ігор Юркевич 

Праця палеонтологів, в розумінні багатьох людей, є романтичною і навіть овіяною містикою. Їх уявляють людьми, які живуть у світі, яким він був мільйони років тому, людьми, що бачать речі непомітні і непідвладні іншим, людьми, що володіють самим часом. Проте їх справа далеко не є простою, а часом і дуже важкою: годинами навпочіпки під палючим сонцем, кропітке перебирання породи у пошуках скам’янілості, роки роботи з очистки та опису знахідок в лабораторії. Але яке щастя проходитись повз врочисті вітрини музею і дивитись на юрби людей, що в захопленні розглядають твою роботу… 

 …Тож де і як шукати скам’янілості, приміром, скажімо риб? Залишки викопних риб найчастіше зустрічаються в глинистих сланцях, рідше — у вапняках і зовсім рідко — в пісковиках. Уламки скелетів поширені в болотних відкладах, глинах, мерґелях і конґломератах. Цілі скелети риб, найчастіше, зустрічаються в сапропелевих, дрібнозернистих відкладеннях. Необхідно відзначити, що навіть слабкі течії можуть зруйнувати крихкі кісткові скелети ще до поховання. Черепні кістки особливо легко піддаються руйнуванню, тому часті знахідки скелетів кісткових риб без черепа. Цілі екземпляри, що мають череп з незначною деформацією, є рідкісною формою збереження, і є необхідною для детальних морфологічних досліджень. Вони зустрічаються найчастіше в конкреціях. Це говорить про те, що порожнини в черепі мертвої риби заповнювалися осадом. У деяких конкреціях (наприклад, раннього тріасового періоду на Мадаґаскарі) скелети повністю відсутні, але зберігаються чіткі відбитки туш риб.Умови збереження у викопному стані скелетів риб складні, і багато в чім нез’ясовані. Хоча, починаючи ще з ордовицького періоду риби, широко розповсюдились по Землі, вони захоплювали різні екологічні ніші, але відмираючи, вони далеко не завжди потрапляли в умови, що сприяють їх фосилізації, тобто скам’янінню. Такі умови обмежувалися, в основному, озерами, болотами, лагунами, мілкими континентальними морями, тоді як річкові форми зберігаються рідко. Океанські і глибоководні морські риби зустрічаються переважно в мілководих відкладеннях разом з прибережними формами. Тобто, виникає суцільна мішанина, в якій палеонтологу потрібно розібратись, а без знання сучасної іхтіології та екології, то є дуже проблематично. Риби гинуть як поодинці, так і масово, в результаті дії різноманітних фізичних і біологічних чинників. Загибель риб від задухи або зневоднення часто можна визначити за скупченням риб’ячих залишків у відкладах застійних водоймищ, а також за відкритими ротами або зморщенням, що передувало захороненню. Мертву рибину, не помічену хижаком, часто прибиває до берега, але вона може також плавати над дном, поки гази розкладання не розірвуть черевну порожнину, тому скам’янілість може утворитись зовсім не там, де ця істота жила. Коли туша потрапляє на дно, м’які тканини і скелет, як правило, відразу ж знищуються бактеріями і бентос ними організмами. Як правило, у шарах, що містять значні скупчення донних безхребетних, залишки риб зустрічаються рідко або взагалі відсутні. Проте, костеносні шари, що складаються в основному із залишків риб, можуть містити безліч уламків безхребетних.Щільність популяції для всіх видів риб за різних умов сильно змінюється і залежить від наявності їжі, температури і солоності води, а також низки інших чинників. Рясні скупчення риб зустрічаються навколо рифів. Проте, вивчення зразків з дна сучасних морів показали, що кістки риб зустрічаються в донних осадах досить рідко, куди частіше можна знайти зуби і луски, а хрящові тканини не зустрічаються взагалі.Навіть якщо наперед відомо, що в породі є скам’янілі риби, багато часу йде на «сліпі пошуки», які часто бувають невдалими, тому детально слід вивчити літературу з палеонтології і стратиграфії досліджуваного району, щоб виявити місцезнаходження і виділити горизонти зі скам’янілостями. Часом, , місцеві збирачі каменів і краєзнавці є добре обізнаними з геологією даного району і володіють цінними відомостями про можливі місцезнаходження скам’янілостей. Значне число багатих місцезнаходжень викопних риб були випадково виявлені просто любителями. Під час пошуків скам’янілостей в континентальних відкладеннях слід звернути особливу увагу на відкладення застійних водоймищ. У вугленосних сланцях залишки риб найчастіше приурочені до шарів з найбільшим вмістом вуглецю. Тільки після розбивання великої кількості конкрецій, в яких можуть міститися залишки, робиться висновок про відсутність в них залишків риб.Шари порід морського і солонуватоводного походження представляють для збирача досить значну проблему, хоча риби в цих шарах, зазвичай, зустрічаються частіше, ніж в прісноводих відкладах. Сланці, вапняки і дрібнозернисті пісковики, що містять розсіяні залишки придонних безхребетних, є сприятливим середовищем для збереження скам’янілостей риб. У мезозойських відкладах скелети і луска риб часто зустрічаються із залишками головоногих молюсків. У сланцях і вапняках з, майже, однорідним складом залишки риб зустрічаються рідко, поширеніші випадки концентрації риб в одному або декількох горизонтах («рибних шарах») потужністю всього декілька сантиметрів. Попереднє обстеження поверхні оголених порід — єдиний спосіб виявити шари, що містять залишки риб. Не ущільнені відклади можна просіяти або відсортовані вручну, але залишки слід перш за все шукати на поверхні. Якщо відомо, що в певній товщі, на будь-якому стратиграфічному рівні, містяться викопні залишки, то їх можна знайти лише при “сліпому” відборі зразків. Перед розробкою корінної породи завжди слід зібрати розкидані на поверхні залишки. До шару, що містить залишки риб, слід підходити по можливості зверху, навіть якщо цей шар голий в яру або старому руслі. Слід зняти покриваючі пласти на окресленій ділянці і приступити до обробки наміченого горизонту. Такий підхід особливо бажаний, якщо копалини знаходяться в сланцях або арґилітах, оскільки ці породи легко руйнуються, і це дозволяє знімати великі пласти і збільшує вірогідність отримання повних зразків з мінімальними пошкодженнями. Ця методика корисна також для виявлення скам’янілостей в крейдяних породах.Рештки, ув’язнені в сланець або арґиліт, в польових умовах особливого клопоту не становлять. Надлишок породи можна видалити на місці, але безпечніше здійснити це в лабораторних умовах за допомогою спеціальної пили для розпилювання породи. Крихкі екземпляри, пошкоджені розтріскуванням (як правило, останнє неминуче), покривають дуже слабким розчином альвару або подібного до нього синтетичного клею. Обламані екземпляри з крихкими краями слід зцементувати в одне ціле в польових умовах, щоб не поламати їх ще більше при перевезенні. Завжди потрібно зберігати як сам екземпляр, так і відбиток з нього і етикетувати їх під одним і тим же нульовим номером. Кожен зразок треба завертати окремо і покривати крихкі екземпляри м’якою прокладкою. Технічна вата коштує недорого, є чудовою прокладкою і може бути покладена шарами в картонній коробці для транспортування в ній дуже крихких екземплярів, зокрема зразків з листуватих глинистих сланців.Залишки риб, якщо вони не дуже дрібні, і містяться в м’яких сланцях, вапняках і крейді, найкраще всього брати в блоці породи, надійно прикритому гіпсом і загорнутому в мішковину. Якщо порода суха, треба покрити голі ділянки скелета слабким розчином альвару; якщо ж волога – краще використовувати розчин гуміарабіку. Слід покрити верхню поверхню блоку породи тонким шаром туалетного паперу, добре змоченого в розчині гуміарабіку, і дати цьому шару як слід висохнути до покриття блоку мішковиною. Скелет повинен бути оголений лише в такому ступені, щоб можна було встановити його межі. Ніколи не слід препарувати зразок в польових умовах. За відсутності належного лабораторного устаткування завжди є великий ризик сильно його пошкодити. Крупні екземпляри в м’яких вапняках або крейді варто збирали таким чином, щоб верхня сторона була відпрепарована на місці, а порода навколо екземпляра повинна бути оточена дерев’яною рамкою. У рамку заливають рідкий гіпс, після чого його поверхню прикривають дощечками. Потім поглибити і розширити жолобок під рамкою, так що весь блок врешті-решт вивільнився і був перевернений. Порода на нижній поверхні зчищалася до рівня рамки, і ця сторона забивається. У лабораторії нижня поверхня завжди виявляється голою, так що екземпляр залишається зануреним в гіпс. Ця методика трудомістка і забирає дуже багато часу, її застосовують найчастіше до екземплярів виняткової цінності. Зазвичай віддають перевагу методиці упаковки в мішковину навіть в тих випадках, якщо екземпляр і породу доводиться розпилювати ручною пилою на декілька частин. Отож озброївшись лопатою, долотами і молотками рушаймо копати риб, може пощастить.