ЕВОЛЮЦІЯ БІОСФЕРИ – У ЧОМУ ПОМИЛИЛИСЯ БІОЛОГИ?

earth_st_naturalist
Земля і її біосфера

Андрій М. ЗАМОРОКА 

Характерною рисою біосфери є її високий рівень біологічного різноманіття та внутрішньої структурованості. Саме ці два основні параметри зумовлюють її надзвичайну стабільність і в часі, і в просторі, а їх зміна спричинює складні, часом, непередбачувані наслідки для всього живого. З часів Володимира Вернадського, вчені вибудовували стрункі моделі еволюції біосфери. Нині вважається, що біосфера розвивалася в напрямку ускладнення згаданих вище параметрів, аж до сьогодення, і нині вона має найскладнішу структуру і найвище різноманіття за всю її історію, але чи так це?… Схоже у міркування біологів закралася помилка… 

Вчення про біосферу у 1926 році заснував видатний український науковець, перший президент Української Академії Наук, професор Володимир Вернадський, хоча сам термін вживався уже у 1875 австрійським геологом Едвардом Зюсом. Термін біосфера трактується як “жива оболонка Землі”, або більш академічно – це вся сукупність екосистем Землі (інші нам, поки, невідомі), які об’єднані глобальними геохімічними циклами потоків енергії і матерії, що включають частини літосфери, атмосфери та гідросфери, населені живими організмами.

Амеба - один із примітивних евкаріотичних організмів
Амеба - один із примітивних евкаріотичних організмів

Для того, аби наочно уявити біосферу, нам доведеться повернутися до шкільного курсу біології. Мабуть, усі пам’ятають амебу – одноклітинний безформний організм з псевдоподіями, які постійно змінюють свій вигляд. Так от, біосфера чимось схожа на амебу. В клітині амеби розрізняють екто- та ендоплазму. Ектоплазма – це зовнішній, периферійний шар цитоплазми, який контактує із середовищем, є дуже рухливим і пластичним, а головне, позбавлений важливих органоїдів.  

Тундра є бідною на біологічні види, і представлена дуже простою екосистемою
Тундра є бідною на біологічні види, і представлена дуже простою екосистемою

В біосфері “ектоплазма” – це її межі на великих висотах і глибинах, а також у високих широтах, де біосфера відчуває максимальний опір і негативний вплив середовища. Тут екосистеми є дуже простими і бідними на біологічні види. Наприклад, альпійські луки з їх одноярусною структурою, невеликим набором видів рослин і тварин; або антарктичні льодовики, де взагалі відсутні рослини і зустрічається всього кілька вдів тварин, та й ті зв’язані з морськими екосистемами.

Кораловий риф - одна з найбагатших екосистем Землі
Кораловий риф - одна з найбагатших екосистем Землі

Ектоплазма – внутрішній шар клітини амеби, де містяться всі органоїди, ґенетичний матеріал і вся різноманітність внутрішньоклітинних включень. Роль ектоплазми в біосфері відіграють помірні, топічні та екваторіальні морські і суходільні екосистеми, які часом, мають надзвичайно складну структуру і фантастичне видове багатство. Яскравим прикладом може бути вологий екваторіальний ліс, або кораловий риф. Виникнення біосфери є питанням надзвичайної важливості, але водночас – це одне з найбільш дискусійних питань сучасної біології. На те є різні причини, а основне, існує дуже багато поглядів на те, коли саме виникла біосфера.

Перші екосистеми мали вигляд бактеріальних плівок, як от Стафілокок золотистий на фотографії
Перші екосистеми мали вигляд бактеріальних плівок, як от Стафілокок золотистий на фотографії

Здебільшого, первісною біосферою вважають бактеріальну біосферу, яка складалася виключно з древніх бактерій, ще до виникнення процесу фотосинтезу. Проте, постає питання, а що було до цієї біосфери? Бактерії не взялись на порожньому місці, а еволюціонували від примітивніших предків – протобіонтів. Походження останніх є ще однією біологічною загадкою над якою б’ються кращі уми планети. Першим проривом в цьому питанні стала теорія Олександра Опаріна у 1923 році, а у 1953 році Стенлі Міллером експериментально було доведено, що органічні речовини можуть формуватися під дією електричних розрядів і ультрафіолетових променів. Також встановлено, що велика кількість органіки синтезується при вивержені вулканів, окрім того органічні сполуки містяться у ґрунті Місяця, астероїдів, комет тощо. У водному середовищі вони здатні до самоорганізації у так звані коацервати – висококонцентровані згустки органічних речовин. Але це ще не організми, між ними і першими протобіонтами лежить величезний шлях еволюції. Основна риса життя – це обмін речовин і здатність до самовідтворення. Якщо обмін, хоча й пасивний, притаманний і коацерватам, то самовідтворення їм непритаманне. Взагалі слід вважати, що біосфера виникла з моменту першої вдалої передачі спадкової інформації від материнського субстрату до дочірнього, тобто вона виникає разом із життям. Еволюція, яка і до того (біохімічна) йшла швидкими темпами, тепер набула справді ґрандіозного розмаху – виникли перші бактерії, синьозелені водорості, евкаріоти і т.д. Палеонтологічні знахідки свідчать про поступове морфо-фізіологічне ускладнення організмів та заміщення ними їх примітивніших предків. Ці процеси відбуваються паралельно із виникненням екосистем, в які об’єднуються організми. Тому первісна еволюція біосфери разом із нарощуванням біологічного різноманіття, спершу в морях, а потім і на суші, йшла в напрямку розвитку структури екосистем, тобто формування харчових ланцюгів та трофічних мереж. Таким чином, уже після виходу життя на сушу і виникнення суходільних екосистем, еволюція біосфери, як глобальної, всепланетарної екосистеми припиняється! Надалі, біосфера лише підтримує сталість внутрішнього різноманіття та структурованості, а трапилася ця подія ще в далекому кам’яновугільному періоді палеозойської ери… Саме ці два нюанси опускаються науковцями. Згідно із сучасними уявленнями еволюції біосфери, вона і надалі продовжує еволюціонувати, проте ми не бачимо виникнення ні нових екологічних механізмів, циклів чи нових екосистем, тобто структурно біосфера вже давно сформована і не розвивається. З іншої сторони, вчені стверджують, що еволюція біосфери іде ще й в напрямку нарощування рівня біологічного різноманіття, але це знову хибний хід думок. Спробую арґументувати своє бачення.

Інфузорія туфелька
Інфузорія туфелька

Для унаочнення наведених вище тверджень звернемось до простенького експерименту – в колбу із культурою бактерії Сінної палички помістимо кілька екземплярів Інфузорії туфельки. Спершу розмноження інфузорії буде повільним – кількість нових організмів ледь-ледь перевищуватиме кількість відмерлих, але з часом, коли кількість особин досягне якоїсь критичної маси виникне лавиноподібний ріст популяції – смертність у багато разів відставатиме від народжуваності. Згодом, ми виявимо, що ріст популяції припинився, а народжуваність і смертність перебувають на одному рівні. Коли запаси бактерій вичерпаються, смертність різко перевищить народжуваність і популяція, майже, повністю вимре. Теоретичні розрахунки показали, що така модельна популяція повинна рости за лінійним законом – приріст в будь-який проміжок часу є однаковий, але в експерименті бачимо, що швидкість росту є різною і відбувається за експотенційним законом – S-подібна крива. В чому справа? Виявляється, що лінійний ріст популяції обмежується спротивом середовища і обмеженістю харчових ресурсів. А тепер уявімо, що ота колба – це наша Земля, а інфузорія – все різноманіття біологічних видів, яке населяє її. Зрозуміло, що доступні організмам ресурси Землі є обмежені, відповідно ріст біологічного різноманіття в біосфері буде тривати до моменту, допоки буде вільний ресурс, а надалі перейде у рівноважний стан, коли кількість нових видів буде рівна вимерлим. Такий рівноважний або гомеостатичний стан буде тривати скільки завгодно довго, особливо як врахувати, що паралельно із зростанням біорізноманіття сформувались екосистеми з їх здатністю продукувати органічну речовину і передавати її по харчових мережах, забезпечуючи себе “харчами”. Таким чином, якщо відкинути різноманітні екзогенні фактори, як от падіння астероїдів чи комет, що призводять до глобальних вимирань, в біосфері не відбуватиметься жодних коливань чисельності біорізноманіття, а особливо його росту, після досягнення максимального значення використання вільного ресурсу.

Екосистеми є основними компонентами біосфери і вони складають її структуру, або образно висловлюючись, кістяк. Кожна екосистема складається з трьох основних функціональних блоків: продуцентів – зелені рослини або хемосинтетичні бактерії (є й такі екосистеми, що існують без участі рослин і фотосинтезу); консументів – переважно тварин, які споживають продуцентів; редуцентів – організмів, що розкладають відмерлих продуцентів і консумантів та продукти їх життєдіяльності. Ці три блоки дуже тісно пов’язані один з іншим і забезпечують існування як один одного, так й екосистеми в цілому. Внутрішню структурованість екосистем визначають продуценти, наприклад, в дубовому лісі існує ярус коренів, підстилка і ярус мохів, ярус трав, кущиків, кущів, ярус стовбурів, ярус гілок і крон утворених дубом і супутніми рослинами (це не стосується глибоководних екосистем чорних і білих паліїв). Різні тварини та епіфітні рослини заселяють різні яруси і живляться різною їжею, уникаючи конкуренції один з іншим. Зникнення одного з видів у цій структурі звільняє екологічну нішу, яка відразу ж буде заселена новим видом. Таким чином, кількість видів у екосистемі не може перевищувати кількості можливих екологічних ніш, тобто місць для проживання, харчування і розмноження. Аналогічно і в біосфері: екологічні ніші зайняті – рівень біорізноманіття не може зростати далі.

Дощовий тропічний ліс
Дощовий тропічний ліс

Усі морські екосистеми виникли ще в кембрійському періоді палеозойської ери близько 550-480 млн. років тому, ускладнюючись до девонського періоду, а коли екологічні ніші уже всі були зайняті життя масово “пішло” на сушу і до кам’яновугільного періоду сформувались усі відомі нам сухопутні екосистеми. Що мається на увазі? Наприклад, всім відомі лісові екосистеми, пустельні екосистеми, болотяні екосистеми тощо, усі вони існували і в кам’яновугільному періоді, от лише учасники екосистем впродовж геологічних ер змінювалися.

Розглянемо приклад із дощовими тропічними лісами – їм характерні дуже складна структура і дуже велика кількість потенційних екологічних ніш, а як наслідок дуже високий рівень біологічного різноманіття і така річ як гігантизм дерев. Точнісінько такою самою була структура кам’яновугільних папоротевих лісів, що перетворилися на кам’яне вугілля. Ліси утворені Сиґіляріями, Лепідодендронами, Плевромеями, деревовидними папоротями тощо, в пермському та тріасовому періодах змінилися на ліси з переважанням насінних папоротей, Саговників, Ґнетових, Ґінкґових та ін., а з крейдяного періоду їх витіснили покритонасінні. Помилковим вважати, що кам’яновугільні ліси були болотяними, адже болотяні дерева мають “корені-ходулі”, а ні Сиґілярії, а ні Лепідодендрони чи деревовидні папороті цих коренів не мали. Ці ліси були, на кшталт, амазонських лісів – періодично затоплюваними.

Екосистема манґрових лісів заселяє морські узбережжя тропіків
Екосистема манґрових лісів заселяє морські узбережжя тропіків

А от Каламітові ліси – це були земноводні і представляли собою не що інше, як екосистеми манґрових лісів. Тобто мали точно таку ж структуру та рівень видового різноманіття, як і сучасні манґрові ліси. Наприкінці палеозою і початку мезозою Каламіти вимерли, а їх нішу зайняли Сцитофілюми, Пахіптеріси – голонасінні з коренями-ходулями, в середині мезозойської ери їх замінили Класополіси та Брахіфіліони; в середині крейдяного періоду манґрові ліси складаються виключно із покритонасінних Дебей та Дріофілюмів, які є справжніми манґрами, а їх “нащадки” займають цю нішу до нині. Звичайно, наведений ряд не відображає родинні зв’язки, а еволюційну послідовність компонентів манґрових екосистем. Таким чином, еволюціонують не екосистеми, а якісно змінюються їх складники, причому заміна одних видів іншими іде не з низу – від організмового рівня, вверх – до екосистемного, а навпаки. Загалом же, еволюція біосфери, після формування усіх її структур, протікає в напрямку удосконалення механізмів передачі спадкової інформації. Наприклад, голонасінні при розмноженні менше залежать від середовища, а ніж спорові папороті чи хвощі, покритонасінні – ще менше залежні від середовища, ніж голонасінні. Аналогічно спостерігається і у тварин, наприклад, риби й земноводні залежать від водного середовища і зовнішнього запліднення підчас розмноження; плазуни не мають такої залежності, але їх яйця залишаються напризволяще; у птахів це компенсується турботою про потомство, а ссавці взагалі народжують живих малят.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

21 Comments

  1. Лютий 11, 2009
    Reply

    стаття навела мене на наступні думки:

    1) чи можна пояснити подібними механізмами зростання (народжуванність перевищує смертність), балансування (народжуванність = смертність) та вимирання (смертність перевищує народжуванність) видів у біосфері схожі процеси, що відбуваються на етнічному рівні людей: зростання, баланс та вимирання представників якогось етносу? якщо так, то сучасна тенденція в Україні не дуже тішить.

    2) описана теорія в статті – один в один відповідає сучасному погляду на маркетинг, в крайньому разі моєму баченню.

    3) якщо біосфера зумовлює стан екосистем, то щось має зумовлювати стан біосфери. як відомо будь-яка система визначається/зумовлюється надсистемою. логічним здається, що є два варіанти: екзогений вплив вищої над біосферою надсистеми (напр. космічні чинники) та внутрішній “програмний збій” в якісь із екосистем, що призводить до руйнації всієї біосфери.

  2. Лютий 11, 2009
    Reply

    Пане Віталію, щодо ваших витань, то:

    1) Коливання чисельності популяцій дуже добре описуються у популяційні екології (демекологія). Там же розповідається про структуру популяцій, внутрішньовидові та міжвидові взаємодії, причини змін тощо. Безумовно, біосфера має вплив на популяції, але апосередковано – через біогеоценози. Зниження чисельності будь-якого біологічного виду, і людини в тому числі, є однаковими: ізоляція, дрейф генів, груповий ефект і т.п.

    2) Розпочну здалеку. Колись на іспиті з екології професор мене запитав: “До якої галузі екології, Ви, віднесли б екологію людини”, я, довго не задумуючись відповів: “Популяційної”. Професор здивовано глянув на мене: “Аргументуйте”, я й виклав свої думки з цього приводу. Правильна відповідь була – прикладна екологія, проте, за іспит я отримав відмінну оцінку. Річ в тому, що люди утворюють популяції, дослідження цих популяцій – це справа екології людини, але популяції вивчає і більш загальна наука – демекологія (належить до біоекології). Людські популяції вивчає ще й соціологія… Тому немає нічого дивного, що сучасний маркетинг використовує закони екології – глобальної науки. Людство не може винайти щось більш досконаліше, ніж це було відшліфовано мільйонами років еволюції.

    3) Біосфера на Землі нагадує колбу… Це не ізольована система, а відкрита – зі своїми енергетичними входом та виходом. Вхід – це сонячне світло і тепло (98-99%), а також тепло надр Землі (1-2%). Світло перетворюється завдяки фотосинтезу у органічні сполуки, далі вони рухаються по трофічних ланцюгах і мережах у екосистемах, а вкінці досягають енергетичного виходу. Вихід – це осадові породи, вуглекислий газ, вода, кисень і тепло. Щодо внутрішнього збою, то він малоймовірний, а радше й неможливий взагалі. У статті я пишу, що біосфера перебуває рівноважному стані, гасячи будь-які внутрішні флуктуації. Але антропогенна флуктуація – занадто складна для біосфери, хоча, здоланна. Читайте статтю про відновлення тропічних лісів у категорії відновлення екосистем.
    A. Z.

  3. Червень 29, 2009
    Reply

    Насамперед хочу сказати, що дуже ціную свіжі ідеї та думки. Добре, коли на гуру не дивляться як на богів та розуміють, що вони теж помилялись.
    Але, як на мене, у ваших твердженнях теж є помилки:
    1) … “Таким чином, уже після виходу життя на сушу і виникнення суходільних екосистем, еволюція біосфери, як глобальної, всепланетарної екосистеми припиняється!…”
    Повністю не згоден. Якраз після виходу на сушу стався буквально вибух різноманіття різних таксонів (взяти хоча б членистоногих!!!).
    Ваше твердження про сучасну сталість біосфери суперечить теорії Еволюції. Пояснюю. Оскільки змінюються умови зовнішнього середовища, то повинні відповідно змінюватись види (вимирати, утворюватись нові), змінюватись екосистеми (в т.ч. і виникати нові!!!), тобто біосфера не у тому гомеостазі про який ви говорили, вона все-таки еволюціонує.
    Згідно того ж Володимира Івановича (якщо Ви його читали?), жива речовина змінює косну (неживу), тобто самі організми змінюють середовище, тому повинні змінюватись в свою чергу (позитивний зворотній зв’язок).
    2) про видове біорізноманіття. тут теж невірно. воно поки зростає по параболі:
    http://elementy.ru/genbio/synopsis?artid=77
    (в цій статті я не з усім погоджуюсь, але з чисельними даними точно не сперечаюсь)
    3) …”Теоретичні розрахунки показали, що така модельна популяція повинна рости за лінійним законом …” Нічого подібного. Теоретичні розрахунки якраз моделюють коливальний ріст. Я сам біолог-теоретик. З приводу цього можете почитати мою статтю:
    http://www.pa.science-center.net/2008%20N2/Ivanoff%20et%20al%20N%202%202008.pdf
    4) стосовно моделі S-подібного росту біорізноманіття. Можливо колись таке і буде, коли дійсно заповняться всі можливі екологінчні ніші (в т.ч. ті які ще виникнуть: нові види призводять до утворення нових еконіш – див. статтю з пункту 2), але це буде точно не скоро, оскільки ще існують просто гігантські незайняті ділянки суші (пустелі, гірські райони тощо).

  4. Червень 30, 2009
    Reply

    Шановний пане Олександре, дуже тішуся, що дана публікація, спонукала Вас, як фахівця, до дискусії, адже, як відомо, саме вона народжує істину. До слова, я також біолог, але практик – займаюсь – підситемами гетеротрофі на рівні біоценозів.
    Суть статті полягає в тому, щоб показати нову парадигму еволюції біосфери. Ми – біологи – дивимось на еволюцію органічного світу і біосфери з нашого “бактеріального рівня” – від організму до біосфери. Дуже усе спрощуємо і вимальовуємо лінійні закономірності. Так, звичайно, шукати кореляції потрібно, а моделі дають приблизне уявлення про процеси у біологічних системах. Проте, піднімімо голову і погляньмо на все згори. Ми побачимо, що екосистеми детермінують видоутворення, а не навпаки!
    Щодо Ваших зауважень, то читайте у наступних коментарях (так більш читабельніше):

  5. Червень 30, 2009
    Reply

    1. Я казав про глобальну екосистему, а не про таксони – це таки принципова відмінність. Умови середовища у глобальному масштабі – стабільні! Хоч як це парадоксально не звучить. Існують лише локальні зміни умов. Наприклад, 1 млн. років тому льодовик наступив на нашу Європу. Втой час, у нас основними були широколистяні лісові екосистеми, які простягались від Атлантики до Тихого океану. Похолодання тут призвело до цілковитого вимирання третинних екосистем – вони збереглись тільки у Маньджурії, на Далекому Сході. Термофільні екосистеми були заміщені бореальними. Що сталося? Відбувся зсув рослинної поясності, але нових (яких раніше не існувалоу біосфері – підкреслюю) екосистем не виникло – це лише локальна флуктуація клімату, біорізноманіття тощо.

  6. Червень 30, 2009
    Reply

    2. Перш за все, зауважу, що на нинішній день невідомо скільки видів біоти живе на Землі: описано 2-2,5 млн. видів, прогнозується від 10 до 100 млн. Далі, “палеонтологічний літопис” є надзвичайно скупим – якщо у скам’янілому стані зберігається 1% біоти, то це уже значима величина. Як науковець, я користуюсь фактами – відомо, наприклад, 10 видів молюсків, що жили 100 млн. років тому (це усе умовно), 15 – 70 млн р.т., 28 – 55 млн.р.т. і 100 – 10 млн.р.т. Але скільки видів було насправді – невідомо. Адже найдревніші, з наведених, відклади піддавалися вивітрюванню, метаморфізації, перемішуванню і т.д. У скам’янілостей періоду 100 млн.р.т. було більше шансів зруйнуватися, ніж 10 млн.р.т. Який коефіцієнт втрат – невідомо…
    Щодо графіків наведених у згаданій статті у ЖОБ, то моя заувага буде до системи координат – вона арифметична: “кількість-час” і маємо “J-криву”, прологарифмуйте і отримаєте лінійний ріст – це експотенційний закон росту чи то популяції, чи то, у даному випадку, біорізноманіття. Популяція досягає максимальної чисельності і припиняє рости до того, як почнуть діяти лімітуючі фактори.

  7. Червень 30, 2009
    Reply

    3. Скажу одне, потрібно розрізняти ріст популяції і коливання її чисельності – це різні речі. Існує два типи росту популяцій експотенційний (J-крива) та логістичний (S-крива). Основна відмінність між експотенційним та логістичним ростами полягає в тому, що у першому випадку максимальної чисельності популяція досягає і припиняє рости до того, як почнуть діяти лімітуючі фактори, а у другому – популяція зазнає дії лімітуючих факторів зразу після початку її росту.
    Коливання чисельності популяції включає в себе періоди росту, гомеостазу та спаду – це загально відомі речі. Таким чином популяція у часі зазнає синусоїдальних коливань. Додати більше немає чого.

  8. Червень 30, 2009
    Reply

    4. З усього вище сказаного видно, що загальноприйнятою у світі є модель лінійного – експотенційного (J-крива) росту біорізноманіття у біосфері, я вважаю це помилкою. Біорізноманіття на планеті зростає за логістичним законом (S-крива, у логарифмічній системі координат – це буде парабола, або перевернута J-крива).

  9. Липень 13, 2009
    Reply

    1. клімат змінюється глобально навіть зараз. візміть хоча б для прикладу сучасне глобальне потепління. не стабільні навіть вони і в більш короткий проміжок часу. погода – це така штука, яка постійно флуктуює (раджу почитати роботи Лоренца).
    http://uk.wikipedia.org/wiki/Дивний_атрактор_Лоренца
    А на рахунок того, що нових екосистем не виникало: візміть до уваги антропогенний фактор – синантропні види, екосистеми мегаполісів, агроценози (хоч вони і не стабільні).
    2. ну так логарифмічна шкала додаткової інформації майже не дає. Все одно біорізноманіття зростало і продовжує зростати експоненційно (чи по якійсь показниковій функції).
    3. це одне й те ж саме, ріст – зміна чисельності, коливання – теж зміна чисельності. коливальний ріст коротше кажучи. Існує скільки завгодно типів росту, все залежить від класифікації і від проміжку часу, протягом якого проводяться заміри. Ви ж навіть лінійний не згадали у своїй класифікації :). А як щодо коливального (причому з різними частотами), хаотичного тощо.
    4. не бачу аргументу. покажіть роботи, в яких це вказано. або просто доведіть це якось логічно, експериментально чи математично.
    І ще раз повторюсь, можливо колись буде S-подібна крива, але точно не скоро.

  10. Липень 14, 2009
    Reply

    Пане Олександре, радий продовжити нашу дискусію на Натуралісті.
    1. Цілком згоден, що погода змінюється щодня. Певна річ, що це не відбувається хаотично, а підпорядковано чітко визначеним закономірностям, наприклад, у Карпатах літо – циклональьне з дощами, а осінь – антициклональна із сухою погодою. І так повторюється щороку із дуже незначними зміщеннями то в одну то в іншу сторони – “Дивна стабільність”… Щодо клімату, треба зауважити, що 11 тис. років тому середня температура атмосфери Землі була вищою на 5-7 градусів за Цельсієм… Приблизно 3 тис. років тому відбулась низка вулканічних вивержень (наприклад, вулкан острова Санторіні) – закінчився атлантичний час, що спричинило запилення атмосфери і її охолодження. Тому сучасні байки про глобальне потепління – це лише страшилки активістів Ґрінпісу та інших ґрантожерних орґанізацій, а в реальності відбувається відновлення клімату, який раніше існував. Льодовикові періоди підпорядковані циклам Міланковича і виникають з інтервалом приблизно 100 тис. років (читати тут: http://www.naturalist.if.ua/?p=307) таке коливання також є гомеостатичним…
    Парадокс у тому, що виникнення агроекосистем та урбоекоситем спричинило різке падіння біотичного різноманіття на значних територіях, а не навпаки… Але, зрештою, не слід забувати про сукцесійні процеси – відновлення екосистем (читати тут: http://www.naturalist.if.ua/?p=1253).
    2. Справа у тому, що в залежності від шкали: арифметична чи логарифмічна, ми отримаємо різні графіки. Про це сказано вище. А як показує практика, навіть зміну каталітичної активності ферметів відображають у логарифмічній чи наівлогарфмічній системах координат, не те що ріст популяцій чи біорізноманіття.
    3. У популяційній екології існують чіткі терміни ріст популяції та коливання чисельності популяції, тому дискусія тут безплідна.
    4. Ви ж самі навели арґументи: пустелі, високогір’я, арктичні пустелі і т.д. Все це і є тим спротивом середовища, який обмежує ріст біорізноманіття, а при його обмеженні отримуємо S-криву росту.

  11. Липень 16, 2009
    Reply

    1. ви враховуєте надто малі проміжки часу. протягом історії розвитку Землі клімат змінювався кардинально, я думаю так і буде далі. Я згадував вплив урбанізації в сенсі того, що нові екосистеми виникають, навіть на коротких проміжках часу. Я думаю зі мною погодяться черв’ячки (не знаю на жаль видової назви), які живуть у підстаках для пива :).
    Звісно це не екосистема, я просто це привів для прикладу, що Природа використовує будь-які можливості для поширення біорізноманіття (не тільки видового, але й екосистемного тощо).
    2. Зрозумійте, що зміна шкали нової інформації не дає, логарифмічна шкала не паличка-виручалочка. Вона може просто унаочнити.
    3.1. Розумієте, можна ще придумати 1000 термінів і стверджувати, що вони всі відрізняються (хоч і на 1/1000), я веду до того, що в таких випадках використання нових термінів може бути не вартим того. Комусь же треба писати нові книжки по екології, а макітра варить мало, що може нового придумати, тому писаки і вигадують купу нової термінології в бажанні створити щось розумно-зарозуміле. Нехай мене вибачать автори підручників з екології за цю критику.
    3.2. Взагалі щодо росту (коливання). Зрозумійте, ріст популяції і ріст біорізноманіття різні речі. Це палка і оселедець. Тому, як на мене, не варто було взагалі ні вам, ні мені зачіпати цю тему, бо вона не стосується розмови про біорізноманіття в даному випадку.
    4. Нічго я не наводив. Не зважаючи на стримуючі фактори, все-одно біорізноманіття росте по параболі (чи може по експоненті), це підтверджується статистикою. Ви ж статистикою не володієте і аргументація в статті зводилась до застосування недоречних прикладів (вибачте, якщо я вас образив цією фразою, але як на мене воно так і є), тому я в попередньому повідомленні попросив вас навести наукові аргументи.

  12. Липень 16, 2009
    Reply

    Пане Олександре, “Станіславівський натураліст” – це не фахове видання чи підручник з біології, це науково-популярний журнал. Ми пишемо для людей, які так само далекі від науки, як Місяць від Землі. Їм і не потрібна наука, їм необхідно розширювати свій кругозір. Стаття написана дуже просто, щоб навіть школяр чи пенсіонер міг зрозуміти про що йдеться. Пишучи її, я не збирався наповнювати текст фомулами, графіками та розрахунками, а навпаки простенько, на елементарних прикладах – відомих усім – пояснити, що науковці також можуть помилятися. Тоді як інші науковці можуть їх виправити. Наберуся нахабства і назву вашу позицію ортодоксальною і закостенілою, а наука не послуговується догматами чи постулатами – це не релігія – наука змінюється і змінює світ. Коли Мендель, свого часу, перед науковою спільнотою Відня представив свої закони спадковості – то у відповідь почув лише тишу. Жодного запитання! Жодного зауваження! Суспільство було не готове до ери ґенетики. А сьогодні школярі вивчають закони Менделя… Гадаю натяк Ви зрозуміли.
    З Ваших коментарів помітно, що Ви досить далекі від фундаментальних законів екології, натомість занадто переборщуєте із фізикою. Мене вельми потішив останній абзац Вашої статті (перед висновками) [http://www.pa.science-center.net/2008%20N2/Ivanoff%20et%20al%20N%202%202008.pdf] – мабуть колорадський жук мав би бути дуже здивованим, що його чекає вимирання у Європі… Я б Вам порадив добре виштудіювати Одума, Віттекера, Біґона, Содбріґа, Кітано та інших, а тоді уже братися за введення додаткових змінних у модель Лотки-Вольтери чи щось у цьому роді – це уже давним давно зроблено… І не Вами… Краще пишіть на Вікіпедії, може буде більше толку.

Написати відповідь до Станіславівський Натураліст » НАСКІЛЬКИ ГЛОБАЛЬНИМ Є ШОСТЕ ВИМИРАНЯ? Скасувати відповідь

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

30 − 29 =