ГРОЗА ДЕВОНСЬКИХ МОРІВ

dunkleosteus_skull.jpg

Андрій Глов’як та Ігор Юркевич

   Був час, коли на Землі панували риби, цей час називають девонським періодом. Моря, озера і ріки девонського періоду населяли різноманітні риби, які далеко не були схожими на сучасних карасів і товстолобиків. Тут мешкали кистепері, дводишні, ганоїдні риби. У морях домінували риби з твердим шкіряним скелетом, з панцирними щитками, шкірними зубами. У відкладеннях великих внутрішніх морів девонського періоду знаходять представників досить крупних панцирних риб. Ці риби мешкали у воді, іноді ходили по дну за допомогою гострих плавникових шпильок. Окремі панцирні риби були дуже великими, одними з таких були представники Диніхтісових риб.  

У морях девонського періоду – в час панування риб, одним із найгрізніших хижаків була десятиметрова рибина Дунклеостей (Dunkleosteus terrelli), яка наганяла жах на мешканців як прибережних рифів, так й відкритих просторів океану. Свою назву, ця викопна риба одержала від імені відомого американського вченого-палеонтолога, куратора відділу Палеонтології хребетних Клівлендського Музею Природничої Історії (Cleveland Museum of Natural History) Девіда Данкла (David Dunkle).Дунклеостей належав до родини Диніхтиїдових (Dinichthyidae) — це була одна з найбільших риб класу панцирних або плакодерм (Placodermi). Як і його дрібніші родичі, що панували на той час у морях і ріках, Дунклеостей зовні був вкритий товстими кістяними пластинами. Але на відміну від інших панцирних риб, броня вкривала не все його тіло, а лише передню частину разом з головою та зябровими кришками, в результаті чого риба мала масивний вигляд, тоді як решта тіла була вкрита дрібною лускою і звільнена від важких пластин дозволяла вільно маневрувати і розвивати чималу швидкість при переслідуванні здобичі. За “девонськими стандартами” Дунклеостей був еволюційно просунутим. Його найгрізнішою зброєю виступали зуби, що представляли собою дві загострені та зазубрені пластини по обидві сторони щелепи. Такі зуби легко дробили кістки і панцирі тодішніх мешканців морів. Як з’ясували учені з колективу під керівництвом Філіпа Андерсона (Philip Anderson) з університету Чікаґо (University of Chicago), у цієї істоти щелепи були могутніші, ніж у будь-якої іншої риби, а за силою його укус можна порівняти хіба з укусом тиранозавра або сучасного алігатора. Досліджуючи останки цієї риби, що зберігаються в Польовому Музеї Природничої Історії в Чікаґо (Field Museum of Natural History), фахівці змогли доповнити це уявлення однією важливою характеристикою. Філіп Андерсон разом з куратором музею Марком Вестнітом (Mark W. Westneat) побудували комп’ютерну модель цих скам’янілостей, за допомогою якої змогли відновити будову щелепних м’язів. В результаті моделювання дослідники визначили, що щелепи риби стискалися з силою до 500 кілограмів на квадратний сантиметр, або 55 мегапаскаль. До того ж це відбувалося просто вмить — щелепи відкривалися за одну п’ятдесяту секунди. Як говорять учені, це сприяло різкому зниженню тиску води, і жертва буквально всмоктувалася в рот хижакові. Фахівці стверджують, що укус риб, як правило, буває або швидким, або сильним, але не швидким і сильним одночасно. Отже цей випадок дійсно унікальний. Завдяки цим особливостям Dunkleosteus terrelli була найнебезпечнішою морською істотою, яка могла полювати на інших крупних водних хижаків, у тому числі і на акул.

Інші статті за цією темою:

admin Written by:

One Comment

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + 5 =