У лютому 2015-го, на складі одного із будівельних супермаркетів нашого Станіславова, працівнику трапилась на очі дивна істота – звідусіль облямована численними і довжелезними ногами-мацальцями. І може б вона стала жертвою байдужого черевика, якби не допитлива натура біолога й природолюба, що упізнала в цій істоті мухоловку – багатоніжку, занесену до Червоної книги України. Дивовижно, але цей теплолюбний вид є мешканцем Середземномор’я!
“…Вчені з легкістю можуть пояснити чому у жирафи довга шия, проте, чому саме у жирафи – цього не скаже ніхто, як би не намагався…”
Ден Сімонс
“Падіння Гіперіону”
1990
Чаруюча і ґрацильна зовнішність жирафів – цих непересічних мешканців африканської савани, – увібрала в себе усю витонченість і красу еволюції. А скільки списів було наламано довкола загадки походження їх довгої шиї, співставних, хіба лише, з еволюційною таємницею яскравого хвоста самця павича… І попри те, що то є хрестоматійний приклад еволюції зі шкільного підручника біології, але якоїсь ясності у самім механізмі та причинах її виникнення не було. Шия жирафи активно артикулювалася, у рівній мірі, як еволюціоністами, так і креаціоністами, арґументуючи, як не дивно, цілковито протилежні теорії… А уся проблема полягала у тому, що досі не було палеонтологічних знахідок, які б вказували на проміжні етапи еволюції жирафової довгошийості.
Вестіндійський або американський ламантин (Trichechus manatus Linnaeus, 1758), отримав статус виду, що знаходиться під загрозою зникення, понад півстоліття тому. З цього часу була впроваджена низка природоохоронних заходів, які позитивно вплинули на стан популяції. За останні 25 років чисельність вестіндійського ламантина зросла на 500%!
Закон джунґлів – виживає найсильніший, працює далеко не завжди. Світ сповнений міріадами істот, які не можуть себе захистити. То що ж тоді чинити? Відповідь проста – хитрувати! Хитрувати усіма можливими способами: вдавати із себе сильнішого і більшого, ніж ти є насправді, навчитись маскуватись і причаюватись, видавати себе за когось іншого… Усі ці способи надурити потенційного хижака описуються науковим терміном мімікрія, яка є предметом прискіпливого вивчення еволюції, а заразом і її неспростовним доказом.
Кілька років тому, я написав статтю про гірке майбутнє суматранського носорога – виду, що опинився на ґрані вимирання. Тоді, у 2008-му, цих чудових тварин налічувалось близько півтисячі і природоохоронці обережно висловлювали оптимізм у збереженні виду. Одначе, днями, група науковців опублікувала ґрунтовну статтю, де повідомила про цілковите вимирання суматранського носорога у Малайзії. А чисельність цих тварин скоротилась до сотні…
Однією із дивовижних тварин манґрових тропічних лісів є риба, відома за назвою мулистий стрибун – це земноводна істота, яка замешкала і воду і суходіл. Вона здатна дихати як повітрям, так розчиненим у воді киснем. Може вільно плавати у воді, і з легкістю повзати й стрибати по суходолі, коренях й стовбурах мнаґрів…
Людина – істота соціальна. Ми потребуємо постійного і повсякденного спілкування із собі подібними; самоідентифікації із певною соціальною групою (професійна, етнічна, релігійна і т.д.); занурення у своє комфортне і безпечне нам середовище близьких людей. Розвиток інтернетових соціальних мереж – це початок якісно нового етапу еволюції людського соціуму. Однак, абстраґуймося від антропоцентричних візій і погляньмо довкола. Виявляється, щонайменше, 50 тисяч видів тварин на нашій планеті є соціальними істотами, які витворили свої суспільства. Здебільшого то є комахи: 20 тисяч видів бджіл, 30 тисяч видів ос, 12 тисяч видів мурах, 3-и тисячі видів термітів – усі вони, у більшій чи меншій мірі, є соціальними. Що ж таке соціалізація по-мурашиному?
Містерія коралових рифів буде далеко не повною без найбільших у світі двостулкових молюсків – Тридакн. Їх, розфарбовані у найрізноманітніші кольори мантії – від ультрамариново-синього до помаранчево-вогненного, надають рифам багатства і довершеності. Однак, ці барвисті мантії – не просто забаганка природи, а результат кропіткого природного добору і тривалої мільйонолітньої спільної еволюції молюсків і одноклітинних водоростей. Це справжній сад, вирощений Тридакнами у середині свого тіла…
Великий еволюційний сенс усілякої рябкуватості забарвленні тіла тварин полягає у тому, що вона дає можливість прожити довше і дати більше потомства. Природний добір постійно відсіює тих, хто менш пристосований до середовища існування і гірше маскується. І якщо у макроеволюційному контексті це цілком зрозуміло, то питання про клітинні і молекулярні механізми формування смуг, плям і цяток, залишається досі відкритим.
2004-го року у порт Гавр, що на північному заході Франції, увійшов суховантаж із Китаю, який перевозив контейнери наповнені посудом та іншою керамікою. Кінцевим пунктом вантажу був департамент Лот-і-Ґарона на півдні країни, де він повинен був потрапити у місцеві торгівельні мережі. Як потім виявилось, у контейнерах, окрім фарфору і фаянсу, були й гонконґзькі гості – азійські шершені, відомі у науці за назвою Шершень оксамитовий (Vespa velutina Lepeletier, 1836).