Category: Викопні ссавці

Листопад 15, 2019

Андрій М. ЗАМОРОКА

У часі останнього зледеніння, безмежні терени холодних тундрових степів від Іберії до Апалацьких Гір заселяли велетенські волохаті мамути. Їхні стада випасались на безлісих рівнинах, щовесни міґруючи з півдня на північ, а восени назад. Ця, фактично, ідилічна історія добігла свого трагічного кінця, коли клімат різко потеплішав, рівнини поросли лісами, а володарем у нових умовах стала людина. Мамути вимерли…

Січень 19, 2016
Довга шия жирафи, ще з часів Ламарка і Дарвіна, була приводом для з'ясовування стосунків між креаціоністами і еволюціоністами. Але ж як вона виникла насправді? Джерело ілюстрації: http://www.tolweb.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

“…Вчені з легкістю можуть пояснити чому у жирафи довга шия, проте, чому саме у жирафи – цього не скаже ніхто, як би не намагався…”

Ден Сімонс
“Падіння Гіперіону”
1990

Чаруюча і ґрацильна зовнішність жирафів – цих непересічних мешканців африканської савани, – увібрала в себе усю витонченість і красу еволюції. А скільки списів було наламано довкола загадки походження їх довгої шиї, співставних, хіба лише, з еволюційною таємницею яскравого хвоста самця павича… І попри те, що то є хрестоматійний приклад еволюції зі шкільного підручника біології, але якоїсь ясності у самім механізмі та причинах її виникнення не було. Шия жирафи активно артикулювалася, у рівній мірі, як еволюціоністами, так і креаціоністами, арґументуючи, як не дивно, цілковито протилежні теорії… А уся проблема полягала у тому, що досі не було палеонтологічних знахідок, які б вказували на проміжні етапи еволюції жирафової довгошийості.

Березень 17, 2013

Зображення фолклендського вовка, котрий вполював маґеланового пінґвіна. Джерело ілюстрації: http://phenomena.nationalgeographic.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

“…Наскільки мені відомо, в жодній іншій частині світу, ніде, не існує настільки маленького уламка суходолу, так далеко віддаленого від найближчого материка, на якому б мешкав, відданий сам собі, такий великий чотириногий [хижак]…” Такі слова, 1833-го року, написав у своєму щоденнику Чарльз Роберт Дарвін, відвідуючи Фолклендські острови, під завершення епічної подорожі на вітрильнику “Біґль”. Ці слова він присвятив дивовижному фолклендському вовку.

Березень 24, 2011
"Люсі" - сучасна реконструкція Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978). Джерело ілюстрації: http://captainstlucifer.wordpress.com

Андрій М. ЗАМОРОКА

Здається, у справі “Люсі” – Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978) – нарешті поставлено велику й остаточну крапку. Десятки літ антропологи, приматологи, біологи-еволюціоністи вели дискусії про те: були Австралопітеки прямоходячими, кулакоходячими чи може надеревними? На цьому полі наламано багато списів, одначе, минулого місяця ґрунтовна стаття у журналі “Наука” (“Science”) розставила усі крапки над “і”.

Серпень 30, 2010
Макет Мамонта найвеличнішого (Mammuthus primigenius Blumenbach, 1799) у Канадійському королівському музеї Британської Колумбії. Джерело ілюстрації: http://en.wikipedia.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

Це одна із найбільш цікавих загадок природи, якщо із вимиранням меґафаун мезозою чи палеозою менш-більш усе зрозуміло, то щодо плейстоценових тварин-велетів існує безліч гіпотез і жодна, допоки, не стала загальноприйнятою. Вимирання волохатих мамонтів і носорогів, печерних ведмедів і левів, великорогих оленів і шаблезубих тигрів, а також ще багатьох інших тварин, співпадає із кінцем останнього льодовикового періоду – близько 10-9-ти тисяч років тому. Логічно міркувати, що саме глобальне потепління спричинило їх масову загибель. Та чи це так?

Липень 16, 2010

Фраґменти черепа (анфас і профіль) нововідкритої викопної мавпи Саадана гіязенського (Saadanius hijazensis). Джерело ілюстрації: http://www.sciencenews.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

Днями у журналі “Природа” (Nature) вийшла друком стаття великої групи палеонтологів, яка повідомила світ про відкриття нового виду викопних мавп із пізнього олігоцену (28-29 млн. років тому). Ця знахідка привернула увагу, в першу чергу, тим, що заповнює палеонтологічну прогалину між раннім і пізнім олігоценом, коли відбулось розходження Собакоголових (Cercopithecoidea Gray, 1821) та Людиноподібних (Hominoidea Gray, 1825) мавп.

Червень 22, 2010
Група Австралопітеків афарійських (реконструкція). Джерело ілюстрації: http://www.xabiaaldia.es

 

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Днями, у віснику Національної академії наук США, група антропологів із наукових установ США та Етіопії опублікувала статтю, про знаходження у 2005 році часткового скелету Австралопітека афарійського (Australopithecus afarensis Johanson et White, 1978). Вчені стверджують, що їх знахідка є давнішою на 400 тисяч років за зроблену Дональдом Йогансоном у 1970, а також те, що Австралопітеки були прямо ходячими істотами, набагато ближчими до людей, а ніж то вважалось досі.

 

Квітень 19, 2010

Пізній пермський період, Палеозойська ера. Джерело ілюстрації: http://cgi.ebay.com

 
Андрій ГЛОВ’ЯК
 

Вони були домінуючими хижаками пізнього пермського періоду. Вони були теплокровними, прудкими і вкритими шерстю. Вони були настільки схожими на нас – ссавців, що невідомо якою була б подальша еволюція, якби не їх вимирання. Ґорґонопсії зникли вкінці палеозойської ери…

Березень 15, 2010
Диметродон (Dimetrodon Cope, 1878) - найбільший хижак початку пермського періоду. Джерело ілюстрації: www.emc.maricopa.edu
Диметродон (Dimetrodon Cope, 1878) - найбільший хижак початку пермського періоду. Джерело ілюстрації: www.emc.maricopa.edu

Ірена МОСКАЛЮК  

Жахливі чудовиська, древні повелителі землі, гидкі безмозкі тварюки, кумедні лускаті валила… Як тільки не називали динозаврів, хто лише не запрошував їх у свої фільми, книги, ігри на роль всесвітнього жахіття, об’єктів вивчення чи друзями людини. Динозаври у будь-якій ролі користуються популярністю й успіхом. І тільки одного, майже, нікому не вдається – заставити читача, гравця чи просто глядача їх боятися…  

Березень 11, 2010
Мавпа чи лемур? Джерело ілюстрації: http://www.age-of-the-sage.org
Мавпа чи лемур? Джерело ілюстрації: http://www.age-of-the-sage.org

Андрій М. ЗАМОРОКА

 

Наприкінці 2009 року я працював над оглядом п’яти найбільш вагомих відкриттів у антропології, склавши відповідний рейтинґ. На третьому місці я розташував знахідку Дарвініуса месельського (Darwinius masillae Franzen, Gingerich, Habersetzer, Hurum, Koenigswald et Smith, 2009), який був заанонсований палеоприматологами як проміжна ланка між вищими і нижчими приматами. Однак, днями мені трапилась на очі розгромна стаття американських вчених, які не лише поставили під сумнів, а й доводять протилежне стосовно раніше заявленої приналежності Дарвініуса…